Постанова № 31608445, 09.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2013 р. о 17:30 Справа №801/3100/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді - Кащеєвої Г.Ю.,

за участю секретаря Багдасарян Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військового комісаріату АР Крим

про визнання недійсним та скасування рішення, спонукання до виконання певних дій

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1 ;

від відповідача - не з'явився;

Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Військового комісаріату АР Крим про визнання недійсним та скасування рішення Військового комісаріату АР Крим про відмову щодо надання статусу учасника бойових дій, оформленого витягом з Протоколу від 31.01.2013 року № 1 та зобов'язати комісію щодо вирішення питання про визнання статусу учасника бойових дій Військового комісаріату Автономної Республіки Крим визнати позивача учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка.

В обґрунтування поданого позову позивачем вказано, що у період з 1989 по 1991 роки проходив службу у роті спеціального призначення військової частини № 3646 ВВ МВС СРСР в м. Єревані.

На час введення надзвичайного стану через збройний конфлікт між Азербайджаном та Вірменією позивач виконував службово-бойові завдання по захисту Батьківщини від озброєних банд формувань, перебуваючи в розпорядженні Комітету Безпеки Вірменської РСР, виконував бойові завдання, метою яких був захист мирного населення від конфліктуючих сторін в умовах надзвичайного стану.

Як зазначає позивач, на вимогу статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він є учасником бойових дій на території інших країн, а тому йому повинно бути присвоєно статус учасника бойових дій.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в адміністративному позові та матеріалах справи.

Відповідач, будучи належним чином та завчасно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явку представника в судове засідання не забезпечив, надіслав заперечення проти заявлених вимог, зазначив, що створена комісія військового комісаріату АР Крим відмовила заявнику в задоволенні вимог про встановлення статусу учасника бойових дій, про що вказано в протоколі від 31.01.2013 року № 1 правомірно, оскільки відповідно до постанови КМУ № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України» «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на території Вірменії не проводились бойові дії та вказана республіка не входить до відповідного переліку держав на території яких велись бойові дії. Також зазначив що архівна довідка Російського державного військового архіву РГВА № 159580 не підтверджують факту особистої участі заявника в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ на території м. Єреван Вірменської РСР.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на яку посилається позивач, як підставу надання статусу учасника бойових дій, визнаються особи, які за рішенням уряду СРСР проходили службу, працювали або перебували у відрядженнях в державах, де в цей період велися бойові дії і які брали участь в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ. При цьому для надання статусу необхідною умовою є сам факт безпосередньої особистої участі в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ, що повинно підтверджуватись певними засобами та доказами. Доказів на підтвердження особистої участі у бойових діях позивач комісії не надав.

Посилаючись на викладені в запереченнях обставини, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доводи позивача, дослідивши зібрані по справі матеріали в їх сукупності, які сторони визнали достатніми для підтвердження своїх вимог та доводів, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призваний до армії Красногвардійським РВК Кримської Області 6 травня 1989 року, проходив строкову військову службу у військовій частині 3646 з 25 червня 1989 року (наказ № 144) по 24 квітня 1992 року (наказ № 98) на посаді стрілка ІСР у військовому званні "ст. сержант", звільнений у запас за перебігом строку служби та направлений для постановки на військовий облік до Красногвардійського РВК Кримської області.

Згідно з архівною довідкою від 07 лютого 2013 року № 159580 (а.с.14), яка видана Федеральною бюджетною установою Російський державний військовий архів, в історичному формулярі військової частини 3646 за 1989-1991 роки наявні відомості про те, що ОСОБА_1 в період з 11 липня 1989 року по 15 жовтня 1989 знаходився в місті Степанакерт для виконання завдання з перетинання групових порушень громадського порядку в населеному пункті.

У першому півріччі 1991 року особовий склад полку виконував службово-бойові завдання в умовах загостреної політичної боротьби між різними політичними і неформальними організаціями збройних банд формувань на території Республіки Вірменія.

Згідно з документами в / ч 3646 м. Єреван, а саме: наказом по частині № 97 від 13 квітня 1990 року оголошено список особового складу, що знаходиться в розташуванні КДБ Вірменської РСР у зв'язку з виконанням службово-бойових завдань, в якому значиться молодший сержант ОСОБА_1

Відповідно до Наказу № 151 від 19 червня 1990 ОСОБА_1 відбув у службове відрядження для виконання службово-бойових завдань у м. Горі, також наказом № 205 від 20 серпня 1990 року та № 207 від 22 серпня 1990 року оголошено список особового складу, який відбув для виконання спецоперації в м. Раздан, в якому значиться сержант ОСОБА_1

ОСОБА_1 звернувся до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим із заявою, якою просив визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.

Про розгляд поданої ОСОБА_1 заяви його повідомлено шляхом надання Витягу з протоколу засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій військового комісаріату Автономної Республіки Крим № 1 від 31 січня 2013 року, відповідно до якого відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій. Підставою відмови вказано Перелік держав, в яких велись бойові дії, але Вірменьська РСР у ньому відсутня., а також те, що під дію статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанову КМУ від 08.02.1994 року № 63 ОСОБА_1 не підпадає.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до преамбули цього Закону (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Учасниками бойових дій відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Разом з тим, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.

Згідно з Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Вірменська РСР не входить до переліку вказаних там держав, але в ньому вказані також "інші країни після грудня 1979 р.". Примітка № 6 пояснює, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню є факт, що в період, який передував відокремленню колишніх республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме - з 1988 по 1991 р.р. в СРСР, зокрема в кавказьких республіках, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в цих регіонах виконували бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.

Таким чином хоча Вірменська РСР не включена до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63, при розгляді даної справи встановлено, що позивач дійсно виконував завдання в умовах збройного конфлікту з застосуванням вогнепальної зброї і піддавав реальному ризику своє життя та здоров'я.

При цьому суд зауважує, що в наведеній постанові Кабінету Міністрів України міститься примітка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, інформацію про них надає Генеральний штаб Збройних сил колишнього СРСР відносно військових фахівців. Щодо військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, які брали участь в бойових діях, порядок отримання інформаційних документів законодавством не передбачено.

Судом встановлено, що позивач перебував у місті Степанакерт, м. Горі, м. Раздан та у м. Єреван Вірменії, де в цей час велися бойові дії та брав участь у військових операціях.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їм. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною першої і другої статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 і частини першої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року N 2453-VI передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Адміністративне судочинство згідно з частиною першою статті 2 КАС України, спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень)

Відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Одним з проявив верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, наявність доказів щодо участі позивача у бойових діях під час виконання покладених на нього обов'язків, суд вважає, що право особи на отримання статусу учасника бойових дій не може бути обмеженим, а тому вважати спірне рішення обґрунтованим, прийнятим з дотриманням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, без урахування всіх інших обставин справи неможливо.

Стосовно письмових заперечень відповідача щодо того, що архівна довідка російського державного військового архіву РГВА №159580 не підтверджує факту особистої участі заявника в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ на території м. Євеван Айзербайджанської РСР, оскільки така участь має бути підтверджена довідкою 10 Головного управління штабу Збройних сил СРСР про особисту участь у бойових діях таких осіб, суд зазначає наступне.

В постанові КМУ № 63, на яку посилається відповідач, дійсно є вказівка, що бойові дії велись і в інших країнах після грудня 1979 року, але інформацію про участь в них надає Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР відносно військових фахівців. Але, щодо осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які приймали участь у бойових діях, питання отримання офіційних документів законодавством не визначено.

Згідно з роз'ясненням до цього пункту Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавались на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Суд зазначає, що участь позивача в бойових діях може підтверджуватись не тільки довідкою 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР, оскільки подібні довідки надавалися тільки військовим фахівцям, яким позивач не був.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідно до довідки від 07.02.2013р. №159580 полк, у складі якого позивач проходив війську службу протягом І півріччя 1991р. виконував службово-бойові завдання в умовах загостреної політичної боротьби між різними політичними та неформальними організаціями озброєнних банформувань на території Республіки Вірменія (а.с. 14), яка, однак, не була включена до вказаного Переліку держав і періодів бойових дій на її території, при розгляді справи було встановлено, що позивач приймав участь у спецопераціях саме в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах із застосуванням вогнепальної зброї.

Особистість умов, які прирівняні до бойових та за яких виконував спецоперації позивач під час виконання завдань по забезпеченню громадянського порядку, підтверджується, зокрема, Постановою Президії Верховної ради Української РСР "Про Заяву Президії Верховної Ради Української РСР з приводу конфлікту між Азербайджаном і Вірменією (Відомості Верховної Ради, 1991, №26, ст. 306).

Зважаючи на виконання позивачем бойових завдань у зоні надзвичайного стану у складі об'єднаних сил, у повній бойовій екіпіровці та із застосуванням бойової зброї та техніки, що підтверджено належними доказами, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги.

Оцінюючи твердження відповідача щодо того, що, оскільки позивач проходив службу в органах МВС України на території Азербайджанської РСР тому він має звертатися із заявою про встановлення позивачу відповідного статусу до комісії органів МСВ України, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У ст. 4 зазначеного Закону зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Факт проходження позивачем у справі саме військової служби на території проведення військових дій підтверджується матеріалами справи та був встановлений судом.

За таких обставин, твердження відповідача щодо неналежного відповідача також спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, під час прийняття рішення відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У зв'язку зі складністю справи судом 09.04.2013 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 10.04.2013 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Військового комісаріату АР Крим від 31.01.2013 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій.

3.Зобовязати Військовий комісаріат АР Крим прийняти рішення щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразку.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,41 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.