Ухвала суду № 31591305, 28.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2013 р. м. Київ К/800/7375/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Лосєв А. М. Малюги Ю. В. Чубенко В. В. Баца К. В., Сметана М. Ю. Яневич Т. В., Мазніченко О. В., Шевченко Н. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хуавей Україна» та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 рокуу справі№ 2а-3536/11/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хуавей Україна»до за участюДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби Прокуратури міста Києвапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2012 року у справі № 2а-3536/11/2670 позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 13.12.2010 року № 0008912312/0 про визначення податкового зобов'язання ТОВ «Хуавей Україна» з податку на прибуток на загальну суму 2 045 339,00 грн. (1 092 049,00 грн. - основний платіж, 953 290,00 грн. - штрафні санкції); від 13.12.2010 року за № 0008902312/0 про визначення податкового зобов'язання ТОВ «Хуавей Україна» з податку на додану вартість на загальну суму 34 553 546,00 грн. (23 035 697,00 грн. - основний платіж, 11 517 849,00 грн. - штрафні санкції).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2012 року у справі № 2а-3536/11/2670 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 13.12.2010 року № 0008902312/0 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 754 725,00 грн., в тому числі 503 150,00 грн. за основним платежем і 251 575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3 - 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивача податковий орган з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить відмовити в її задоволенні.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби оскаржила в касаційному порядку постанову апеляційного суду, стверджуючи про порушення судом пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4. пп. 6.1.1 п. п. 6.1, 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість». У зв'язку з цим відповідач просить скасувати оскаржене судове рішення в частині задоволення позову, прийнявши нову постанову про відмову в позові.

Позивач, не погоджуючись з такими доводами, в запереченнях на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити.

В судовому засіданні представники сторін підтримали позиції, викладені сторонами у відповідних касаційних скаргах та запереченнях. Прокурор підтримав доводи відповідача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва виїзної планової перевірки ТОВ «Хуавей Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року складено акт № 4325/23-12/33501267 від 25.11.2010 року, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3., пп. 5.4.10 п. 5.4. ст. 5, п. 6.1 ст. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1, п. 6.5 ст. 6, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008912312/0 від 13.12.2010 року про донарахування податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 1 092 049,00 грн. і сплату штрафних санкцій за порушення податкового законодавства на суму 953 290,00 грн., всього 2 045 339,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0008902312/0 від 13.12.2010 року про донарахування податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 23 035 697,00 грн. і сплату штрафних санкцій за порушення податкового законодавства на суму 11 517 849,00 грн., всього 34 553 546,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Груп» укладено договори поставки від 16.07.2009 року № 000804090710А та від 28.07.2009 року № 0008040907290С.

За умовами договору № 000804090710А контрагент зобов'язався поставити позивачу Систему Мобільного зв'язку стандарту WCDMA для Західного та Південного регіонів, а Позивач - прийняти Систему та сплатити обумовлену суму, а за умовами договору № 0008040907290С позивач доручив, а контрагент зобов'язався поставити обладнання, програмне забезпечення та ЗІП для розширення мережі доступу ВАТ «Укртелеком» на загальну ємність 247 104 порти АDSL2+.

Застосовуючи положення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Телко Груп», оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2011 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-1250/11/2670 за адміністративним позовом ТОВ «Телко Груп» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва підтверджено правомірність висновків акта перевірки яким, встановлено відсутність реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Телко Груп» та його контрагентами - ТОВ «УПК Титан» та «ВТО Памир».

З пояснень позивача вбачається, що інших постачальників відповідного обладнання у товариства не було.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що при співставленні первинних документів (специфікацій на товар, накладних), виданих ТОВ «УПК Титан» та «ВТО Памир» ТОВ «Телко Груп», телекомунікаційне обладнання зазначене в договорах та накладних, виданих ТОВ «Телко Груп» позивачу, є відмінним одне від одного.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено джерело надходження товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неприйняття первинних документів, наданих на підтвердження реальності придбання позивачем продукції за договорами № 000804090710А та № 0008040907290С.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій та фактичну неможливість надходження товару від контрагента до позивача, адже контрагент позивача не міг здійснити поставку телекомунікаційного обладнання, оскільки він у своїх контрагентів його не придбавав.

Доводи касаційної скарги позивача щодо підтвердження реальності виконання спірних договорів поставки викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне включення позивачем до валових витрат орендної плати за оренду квартир для його іноземних працівників та оплати послуг пасажирських перевезень автомобільним транспортом працівників позивача до місця роботи.

Забезпечення іноземних працівників житлом є обов'язком позивача відповідно до умов трудових контрактів. Пов'язаність витрат на оренду житла позивач обґрунтовує не лише умовами трудових договорів з іноземними працівниками, а й положенням постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074 «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду і транзитного проїзду через її територію» та постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 року № 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства».

Згідно із п. 5.1, пп. 5.3.1 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті).

Відповідно до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В обґрунтування правомірності формування валових витрат, позивачем надано докази понесення відповідних витрат на орендну квартир, проте, матеріали справи не містять доказів передачі цих приміщень працівникам, що перебувають у трудових відносинах з товариством.

Виходячи з наявних в справі доказів суд апеляційної інстанції вірно відхилив доводи позивача про правомірність віднесення зазначених витрат до складу валових з посиланням на пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заперечення позивача проти висновків апеляційної інстанції щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат вартості пасажирських перевезень працівників позивача до місця роботи та у зворотному напрямку зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, що в силу положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не входить до повноважень касаційної інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги в цій частині позивачем не зазначено суті порушень апеляційною інстанцією норм матеріального права при прийнятті оскарженої постанови.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неправомірне включення позивачем до валових витрат орендної плати за оренду квартир для його іноземних працівників та пасажирськими перевезеннями працівників.

Відповідачем в ході проведення перевірки встановлено розбіжності між обсягами продажу по деклараціям з податку на додану вартість та податку на прибуток, шляхом порівняння даних рядка 01.1 декларації податку на прибуток за I півріччя 2010 року, що дорівнює 84 469 688,00 грн., та рядків 5.1, 8.4, 8.3, 8.1 декларації податку на додану вартість, що дорівнює 80 082 408,00 грн. Дохід від реалізації товарів, робіт, послуг в декларації по податку на прибуток більший, ніж в декларації по ПДВ на суму 4 387 280,0 грн. Ця сума складається з сум експортних операцій.

Під час перевірки відповідач врахував дані тільки двох експортних ВМД, в той час як на підставі відомостей, наданих Київською регіональною митницею, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач оформив п'ять таких декларацій, що повністю спростовує висновки акта перевірки в цій частині та підтверджує доводи позивача.

Заперечення відповідача проти висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають відхиленню, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи на підставі наявних в справі доказів, які свідчать про порушення відповідачем під час проведення перевірки положень п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості прийнятих органом владних повноважень рішень.

Згідно із п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість донарахування позивачу податку на прибуток на загальну суму 1 015 406,00 грн. внаслідок безпідставного завищення товариством об'єкта оподаткування попереднього податкового року, оскільки заперечуючи проти позову в цій частині відповідач посилається на акт планової перевірки за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року № 1583/23-09/33501267 від 01.09.2009 року.

Як встановлено судами, цей акт складено вже після подачі уточненого розрахунку.

В акті перевірки зазначено, що позивач не мав від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток та встановлено порушення, що призвели до заниження податку на прибуток на суму 83 185,00 грн. Зазначений акт перевірки підписаний посадовим особами позивача без зауважень, що свідчить про узгодженість податкового зобов'язання (ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Відповідно до пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули, в зв'язку з чим,

Відповідачем правомірно донараховано 1 092 049,66 грн. суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та 430 637,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно із пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 цього Закону, у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Враховуючи розрахунок відповідача по кожному епізоду правопорушень, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про правомірність застосованих штрафних санкцій, що спростовує доводи товариства про порушення відповідачем та судом апеляційної інстанції положень ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За таких обставин відсутні підстави для задоволення касаційних скарг.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хуавей Україна» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року у справі № 2а-3536/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

А. М. Лосєв