Ухвала суду № 31591182, 28.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року м. Київ К-40000/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року

у справі № 2а-478/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Квінтаком»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Квінтаком» (позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003472305/1 від 14 січня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Квінтаком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 5466/2305/32949017 від 14 жовтня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003472305/1 від 14 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 149 049,00 грн. (99 366,00 грн. - основний платіж, 49 683,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проект-Модерн», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між ПП «Квінтаком» та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ТОВ «ПБК «Вертикаль» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також, відповідач вказував на те, що ТОВ «Проект-Модерн» створено без наміру здійснення статутної діяльності та можливо використовувалось для проведення незаконних фінансових операцій з конвертації безготівкових коштів в готівкові з метою їх подальшого привласнення або приховування від оподаткування. При цьому контролюючий орган посилався на відсутність вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «ПБК «Вертикаль» та ТОВ «Проект-Модерн» підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином складеними актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями.

Крім того, судами встановлено, що результати виконаних за договорами підряду, укладеними з ТОВ «ПБК «Вертикаль» та ТОВ «Проект-Модерн», робіт передано позивачем Закритому акціонерному товариству «Український мобільний зв'язок» в рамках договору генерального підряду № 08-NT-01 від 15 серпня 2008 року та додаткових угод до нього, а також договору на виконання підрядних робіт № 08-ГП від 29 серпня 2008 року.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «ПБК «Вертикаль» та ТОВ «Проект-Модерн» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.