Ухвала суду № 31591027, 21.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2013 року м. Київ К/9991/30950/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Вербицької О.В.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року

у справі № 2а-10953/11/2070

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000180700 від 24 березня 2011 року та № 0000190700 від 24 березня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю в даному випадку фактичного виконання спірних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року апеляційну скаргу УАСП у формі ТОВ «Каіс» задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000180700 від 24 березня 2011 року та № 0000190700 від 24 березня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку УАСП у формі ТОВ «Каіс» з питань правових відносин з Приватним підприємством «Согласие» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01 квітня 2010 року по 31 липня 2010 року, за результатами якої складено акт № 704/07-0/20023279 від 17 березня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000180700 від 24 березня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 995 480,00 грн., та № 0000190700 від 24 березня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 39 333,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1 підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на неможливість проведення перевірок контрагентів позивача по ланцюгам постачання до виробника.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем з ПП «Согласие» укладено договір № 07/04-КС від 07 квітня 2010 року на поставку олії соняшникової нерафінованої, а також з ФОП ОСОБА_3 укладено договір № 01/0709-09 Ю\1 від 07 вересня 2009 року на поставку насіння соняшника, фактичне виконання яких підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, платіжними дорученнями, квитанціями про прийняття вантажу, вантажно-митними деклараціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ПП «Согласие» та ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому Харківським апеляційним адміністративним судом обґрунтовано відхилено покладений судом першої інстанції в основу прийнятого рішення висновок про ненадання позивачем доказів, які б підтверджували зберігання та переміщення придбаного у контрагентів товару, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, умовами укладених договорів поставки передбачено отримання товару у місці, в якому товар зберігає продавець, у зв'язку з чим у позивача відсутній обов'язок зберігання товару та оренди для цього відповідних приміщень.

Поряд з цим, судом встановлено, що придбані у ПП «Согласие» та ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальні цінності зберігались на складі Закритого акціонерного товариства «Славянськолія», а в подальшому перевезено та реалізовано позивачем на експорт.

Крім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, оскільки, питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Вербицька О.В.

Голубєва Г.К.