Ухвала суду № 31591017, 21.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2013 року м. Київ К-40608/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Вербицької О.В.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року

у справі № 2-а-13432/08

за позовом Приватного підприємства «Озуріт»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року, позов Приватного підприємства «Озуріт» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000403500/0 від 29 жовтня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Вінниці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Озуріт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 серпня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 серпня 2008 року, за результатами якої складено акт № 2506/23/35-30/19361226 від 17 жовтня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000403500/0 від 29 жовтня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 137 698,00 грн. (45 889,00 грн. - основний платіж, 91 799,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98), підпунктів 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб із виплачених Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 коштів за поставлені будівельні матеріли (плитку, бетон, арматуру).

Вказаний висновок податковим органом зроблено з огляду на непов'язаність отриманих ФОП ОСОБА_3 доходів від оптової торгівлі будівельними матеріалами з його видами підприємницької діяльності, вказаними у Свідоцтві платника єдиного податку, а тому, на думку відповідача, такі доходи неправомірно оподатковувати за єдиним податком.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Так, відповідно до абзаців 1, 3, 8 статті 2 Указу № 727/98 суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У разі коли фізична особа-суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Згідно із статтею 4 Указу № 727/98 форма та порядок видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

При цьому положеннями Указу № 727/98 не передбачено обов'язку суб'єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.

Преамбулою Указу № 727/98 в редакції Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деякі інші законодавчі акти України» установлено, що з 01 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» даний Указ застосовується з урахуванням того, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких не може застосовуватись спрощена система оподаткування, обліку та звітності, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено.

Отже, суб'єкт малого підприємництва має право займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони, а встановлення додаткових обмежень, зокрема, Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є неправомірним.

У разі ж отримання суб'єктом підприємницької діяльності доходів поза межами діяльності, яка підпадає під пільговий режим оподаткування, їх слід оподатковувати у відповідності з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що, в свою чергу, виключає наявність у позивача статусу податкового агента під час придбання у ФОП ОСОБА_3 будівельних матеріалів.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Вербицька О.В.

Голубєва Г.К.