Постанова № 31590765, 13.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 року справа № 826/1687/13-а

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Клін Тех»

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Клін Тех» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.08.2012 №2а-7912/12/2670 в задоволенні позовних вимог ТОВ «Клін Тех» відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 апеляційну скаргу ТОВ «Клін Тех» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.08.2012 залишено без задоволення. Постанову Окружному адміністративному суду м.Києва від 02.08.2012 – без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2013 касаційну скаргу ТОВ «Клін Тех» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 у справі №2а-7912/12/2670 скасовано. Справу №2а-7912/12/2670 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 си.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення №0001322250 від 11.05.2012, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 924992,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 36907,00грн.

Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. Оскільки твердження представника відповідача щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та ПП «Альфа-Л», ТОВ «Супреммум». Правочини укладені з ПП «Альфа-Л» та ТОВ «Супреммум» носять реальний характер, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. На час здійснення взаємовідносин, контрагенти зареєстровані як платники податку на додану вартість, при здійсненні правочинів позивачем складено всі документи, які дозволяють вважати їх первинними.

У зв’язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, суду надано усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлені порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 п.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача до суду не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Клін Тех» зареєстровано Дарницькою районною у м.Києва державною адміністрацією 25.02.2003. Свідоцтво про державну реєстрацію від 25.02.2003 №10651200000001238. ТОВ «Клін Тех» взяте на податковий облік у ДПІ у Дарницькому районі м.Києва 18.03.2003 №3997 та зареєстрований як платник податків 13.07.2010 за №1225. ТОВ «Клін Тех» з 27.01.2012 зареєстроване в ДПІ у Святошинському районі м.Києва за №181/29-109.

На підставі наказу ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС від 06.04.2012 №327, направлення 06.04.2012 №490/22-50П та пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.81.1 ст.81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Клін Тех» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Альфа-Л» за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 та з ТОВ «Супреммум» за період з 01.04.2011 по 30.06.2011, з 01.08.2011 по 31.08.2011.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 24.04.2012 №125/22-50/31246688, яким встановлено порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Перевіркою також встановлено порушення ст.203, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, а саме правочин укладені між позивачем та ПП «Альфа-Л» за січень 2011року на загальну суму 518468,04грн. (ПДВ 86411,34грн.), за лютий 2011року на загальну суму 836329,44грн. (ПДВ 139388,24грн.), за березень 2011 року на загальну суму 986217,00грн. (ПДВ 164369,50грн.) та ТОВ «Супреммум» за квітень 2011року на загальну суму 793282,08грн. (ПДВ 132213,68грн.), за травень 2011року на загальну суму 798665,70грн. (ПДВ 133110,95грн.), за червень 2011року на загальну суму 731250,42грн. (ПДВ 121875,07грн.), за серпень 2011року на загальну суму 885739,68грн. (ПДВ 147623,28грн.) - є нікчемними та як наслідок, недійсними з моменту укладення.

Внаслідок чого, товариством порушено пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Альфа-Л» на загальну суму 390169,00грн. в т.ч. за січень 2011року на 86411,00грн. за лютий 2011року на 139388,00грн., за березень 2011року на 164370,00грн. та по взаємовідносинам з ТОВ «Супреммум» завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 534823,00грн., в т.ч. за квітень 2011року на 132214,00грн., за травень 2011року на 133111,00грн., за червень 2011року на 121875,00грн., за серпень 2011року на 147623,00грн.

В зв’язку з чим, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0001322250 від 11.05.2012, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 924992,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 36907,00грн.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Клін Тех» та ПП «Альфа-Л» укладено договір поставки миючих засобів №2/11 від 06.01.2011. Відповідно до даного Договору, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує миючі засоби, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена Сторонами у видаткових накладних Постачальника, які є невід’ємною частиною до цього Договору. Оплата товарів Покупцем здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків.

На виконання зазначеного договору ПП «Альфа-Л» виписано податкові та видаткові накладні від 22.03.2011 №80 на суму 490762,08грн.; від 09.03.2011 №32 на суму 495454,92грн.; від 18.02.2011 №80 на суму 394992,60грн.; від 08.02.2011 №59 на суму 441336,84грн.; від 10.01.2011 №11 на суму 518468,04грн.; від 09.03.2011 №32 на суму 495454,92грн. та рахунки-фактури №80 від 18.02.2011 на суму 65832,10грн.; №59 від 08.02.2011 на суму 441336,84грн.

Між ТОВ «Клін Тех» та ТОВ «Супреммум» укладено договір постачання миючих засобів з аналогічними умовами №3/4-11 від 06.04.2011. Відповідно до даного Договору, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує миючі засоби, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена Сторонами У видаткових накладних Постачальника, які є невід'ємною частиною до цього Договору. Оплата товарів Покупцем здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Супреммум» виписано податкові та видаткові накладні від 06.05.2011 №37 на суму 414593,76грн.; від 20.05.2011 №81 на суму 384071,94грн.; від 22.04.2011 №125 на суму 331224,36грн.; від 07.04.2011 №50 на суму 462057,72грн.; від 07.06.2011 №58 на суму 367197,78грн.; від 20.06.2011 №129 на суму 364052,64грн.; від 18.08.2011 №18 на суму 440105,04грн.; від 04.08.2011 №8 на суму 445634,64грн.

На думку представника відповідача, укладені правочини між позивачем та контрагентами за вищезазначеними договорами не спричинили реального настання правових наслідків, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту. Представник позивача проти даного твердження представника відповідача заперечував та посилався на те, що у товариства є в наявності всі документи, що підтверджують реальність виконання договорів.

Однак, представником позивача не надано суду додаткових документів, окрім податкових та видаткових накладних, які б свідчили про реальність ведення господарської діяльності товариства з ПП «Альфа-Л» та ТОВ «Супреммум», щодо укладених договорів поставки документів.

Оцінюючи подані сторонами документи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

Представником відповідача зазначено, що до податкового органу надійшла Постанова про порушення кримінальної справи старшим слідчим з ОВС СУ ПМ ДПС у м.Києві в рамках кримінальної справи від 02.03.2012 №50-6270 за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими особами, зокрема ПП «Альфа-Л» та ТОВ «Супреммум» з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненими повторно за ч.2 ст.205 КК України. Таким чином встановлено, що зазначені підприємства мають ознаки фіктивності, зареєстровані з метою прикриття незаконної діяльності та використовуються діючими суб’єктами підприємницької діяльності як інструмент мінімізації податкових зобов’язань.

Крім того, відповідно до Актів №112/22-10/37101957 від 07.03.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Супреммум» та №108/22-8/30304256 від 07.03.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Альфа-Л», встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення; транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а тому згідно ч.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені операції щодо поставок товарів визначених договорами від 06.04.2011 №3/4-11 та від 06.01.2011 №2/11, не мають ознак реально вчиненої господарської операції та вказують на відсутність реальності здійснення операцій.

Представником відповідача зазначено, що підставою для порушення кримінальної справи №50-6270 є інформація Державної прикордонної служби України, висновки судово-почеркознавчої експертизи, статутні, реєстраційні та звітні документи, та інші матеріали кримінальної справи, які свідчать про те, що ТОВ «Супреммум» та ПП «Альфа-Л», мають ознаки фіктивності, а саме кількість працюючих – одна особа, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), дозволів та ліцензій на здійснення певних видів діяльності .

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 Цивільного кодексу України міститься обов’язкова ознака – специфічна мета – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4).

Згідно ст.266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст.267 Господарського кодексу України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 64.3.5, 64.3.6 пункту 64.3 статті 54 цього Кодексу,- тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Пунктом 4.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку підприємства. Фінансова, податкова та статистична звітність, використовуючи грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. 4.1 ст.9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. 4.2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, від 24.05.1995 №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

У зв'язку з наведеним слід також зазначити, що відповідно до пп.16.1.2,16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п.44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зазначене свідчить про те, що первинні документи не відповідають вищенаведеним нормам законодавства, тобто не можуть бути первинними документами.

Крім того суд зазначає, що в ході судового розгляду справи встановлено фіктивність та порушення законодавства контрагентами позивача.

Зазначене підтверджує доводи представника відповідача стосовно того, що правочини суперечить вимогам Цивільного кодексу України, та є нікчемними.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення пп.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України., та в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст.236 Цивільного кодексу України, встановлено завищену суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 390169,00грн. по взаємовідносинах з ПП «Альфа-Л» та на загальну суму 534 823,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Супреммум».

Таким чином, суд проаналізувавши викладене, погоджується з доводами відповідача про те, що зазначені господарські операції фактично не здійснювалися, а первинні документи були складені з метою штучного формування податкового кредиту.

Отже, незалежно від того, чи визнавались зазначені господарські договори недійсними в судовому порядку, останні не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов’язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлю врахування їх наслідків в податковому обліку платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі – ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи – податкові накладні, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи – податкові накладні, видаткові накладні, видані позивачеві контрагентами ПП «Альфа-Л» та ТОВ «Супреммум» на виконання укладених договорів поставки від 06.04.2011 №3/4-11 та від 06.01.2011 №2/11, не мають ознак реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно віл спрямованості умислу платників податку - часників відповідної операції, то суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати подані представником позивача достатніми документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладу в оглядовому листі від 06.07.2009 №982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В той же час, згідно матеріалів справи, позивачем а ні на перевірку, а ні до суду не подано жодних документів, які б спростовувати висновки податкового органу, зокрема, не надано доказів обліку (прийняття на склад, оприбуткування) придбаного товару (робіт, послуг), враховуючи його значну кількість та асортимент, не доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а також не надано доказів щодо наявності на даний час товару у позивача або реалізації його іншим контрагентам.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідачем по справі, як суб’єктом владних повноважень, належним чином не виконано покладеного на нього обов’язок щодо доказування. Всі встановлені у справі обставини, що мали значення для правильного її вирішення встановлювалися судом.

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позовних вимог ТОВ «Клін Тех» відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук