Рішення № 31590063, 15.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2013 р. Справа № 911/938/13

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Білоцерківського району Київської області в інтересах держави в особі Аграрного фонду, м. Київ

до Споживчого товариства «Настуся», Київська область, Білоцерківський район, с. Пилипча

про стягнення 36000,00 грн.

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: Каленська М.А. (довіреність №273 від 1 лютого 2013 року);

від відповідача: Дьяков Д.Ю. (довіреність б/н від 15 квітня 2013 року);

Поляруш О.О. (наказ №13-к від 12 квітня 2011 року);

від прокуратури: Карман В.В. (посвідчення №013002 від 9 листопада 2012 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Білоцерківського району Київської області в інтересах держави в особі Аграрного фонду звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Споживчого товариства «Настуся» (далі - відповідач) про стягнення 36000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна за №621Ф від 10 травня 2012 року, а саме, відповідач не передав у власність Аграрного фонду пшеницю у кількості 100 тонн у визначений контрактом термін. За прострочення виконання зобов'язання заявлено до стягнення з відповідача штраф (20%) в розмірі 36000,00 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 21 березня 2013 року та призначено справу до розгляду на 2 квітня 2013 року.

В пункті 2 прохальної частини позовної заяви прокурор просить суд, з метою забезпечення позову, накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом відмовлено в застосуванні заходів до забезпечення позову, оскільки, прокурором не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів.

Під час судового розгляду відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представники відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечували.

15 травня 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Аграрним фондом (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - продавець) 10 травня 2012 року укладено форвардний біржовий контракт на закупівлю Аграрним фондом зерна за №621Ф.

Пунктами 1.1, 1.2 та 1.3 контракту встановлено, що в порядку та на умовах даного контракту продавець передає покупцю у власність пшеницю м'яку 3 класу, у кількості 200 тонн в термін до 1 листопада 2012 року, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Згідно пункту 1.6 контракту вартість товару складає 360000,00 грн.

Пунктом 2.1 контракту передбачено, що брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки в термін до 1 листопада 2012 року.

Згідно пункту 5.1 контракту покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту.

Пунктом 7.2 контракту передбачено, що за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки продавець сплачує штраф у розмірі 20% вартості недопоставленого товару.

Згідно пункту 10.3 контракту контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації на Аграрній біржі та діє до 1 грудня 2012 року.

Судом встановлено, що в порушення умов контракту Аграрний фонд невчасно перерахував відповідачу авансовий платіж у розмірі 180000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №971 від 2 липня 2012 року (том 1, а.с. 19).

Крім того, зазначені кошти проведено банком позивача лише 20 липня 2012 року, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні №971 від 2 липня 2012 року.

Як встановлено судом, за умовами контракту позивач мав перерахувати авансовий платіж на рахунок відповідача в строк до 13 травня 2012 року, проте, даний авансовий платіж здійснив лише 2 липня 2012 року (проведено банком 20 липня 2012 року), чим прострочив перерахування авансового платежу на 68 днів.

10 липня 2012 року відповідач звернувся до регіонального відділення Аграрного фонду Київської області з листом за №22, в якому повідомляв про невиконання Аграрним фондом умов контракту в частині перерахування авансового платежу і просив не перераховувати авансовий платіж у розмірі 180000,00 грн. та розірвати форвардний контракт №621Ф від 10 травня 2012 року.

Листом від 20 липня 2012 року за №23 відповідач просив регіональне відділення Аграрного фонду Київської області надати інформацію стосовно реквізитів на які відповідач мав намір повернути перераховані Аграрним фондом грошові кошти у розмірі 180000,00 грн.

Відповідей на зазначені листи відповідач не отримав.

У письмових поясненнях від 13 травня 2013 року Аграрний фонд заперечував отримання вказаних листів.

Крім того, представник позивача наголошував, що зазначені листи було направлено на адресу Київського регіонального відділення Аграрного фонду, а не на адресу Аграрного фонду.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 року за №736 «Про запровадження державних форвардних закупівель зерна» (в редакції, чинній на момент укладання контракту) аграрний фонд оприлюднює через засоби масової інформації повідомлення про проведення форвардних закупівель, визначений обсяг таких закупівель та розмір мінімальної партії зерна. Проведення форвардних закупівель розпочинається не раніше ніж через десять днів від дати опублікування повідомлення.

В матеріалах справи наявний витяг з вебсайту Аграрного фонду, з якого вбачається, що 24 квітня 2012 року Аграрним фондом опубліковано інформацію про початок грошових виплат сільгоспвиробникам, зокрема, в даному повідомленні зазначено наступне: «… Це можливо зробити як через регіональні відділення Аграрного фонду так і особисто до головного офісу Аграрного фонду …».

Крім того, у судових засіданнях представники відповідача пояснювали, що при укладанні форвардного контракту Київське регіональне відділення Аграрного фонду виступало посередником між позивачем та відповідачем, отже, і зазначені вище листи відповідачем надсилались на адресу Київського регіонального відділення Аграрного фонду.

Однак, 8 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем підписано акт передавання-приймання зерна згідно форвардного біржового контракту №621Ф, відповідно до якого, відповідач передав позивачу 100 тонн пшениці 3-го класу по ціні 180000,00 грн.

Як зазначає відповідач, в результаті несвоєчасного перерахування авансового платежу позивачем, відповідач не мав змоги належним чином придбати необхідні речовини для підживлення пшениці, як це передбачено рекомендаціями по технології вирощування озимої пшениці, викладених у листі Управління агропромислового розвитку Фастівської районної державної адміністрації Київської області за №4/191 від 30 квітня 2013 року (далі - рекомендації).

Відповідно до рекомендацій по технології вирощування озимої пшениці, підживлення пшениці здійснюється відповідними речовинами у три етапи, та у відповідні строки: березень, 10-20 травня та червень.

Отже, відсутність грошових коштів на рахунку відповідача позбавило останнього можливості придбати відповідні речовини для підживлення пшениці, що, в свою чергу, призвело до неможливості виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за контрактом у повному обсязі.

Крім того, судом встановлено, що перерахування авансового платежу відбулось вже після останнього етапу підживлення пшениці (відповідно до вищезазначених рекомендацій останнім етапом є червень місяць).

Як зазначає відповідач, внаслідок невчасного внесення міндобрив, відповідач виростив 103 тонни пшениці 3 класу (відповідає вимогам контракту), яку і передав позивачу 8 жовтня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, за сплачені позивачем 180000,00 грн. відповідач передав позивачу 100 тонн пшениці 3 класу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Пунктами 3 та 4 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У пункті 43 інформаційного листа від 7 квітня 2008 року за №01-8/211 на запитання: «У разі, якщо порушення зобов'язання сталося не з вини боржника, а з вини кредитора, то чи відповідатиме рішення суду про стягнення з боржника на користь винуватої сторони збитків та неустойки, хоча б і в зменшеному розмірі, згідно з частиною першою статті 616 ЦК України, принципам справедливості та розумності?» Вищий господарський суд України відповів наступне: «Відповідно до частини першої статті 616 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. При застосуванні цієї норми слід враховувати, що якщо порушення зобов'язання сталося цілком з вини кредитора, то збитки кредитора слід вважати такими, що завдані внаслідок його власних дій чи бездіяльності, і вони не є результатом порушення його права. Такі збитки не підлягають відшкодуванню згідно з частиною першою статті 22 ЦК України, навіть якщо відповідно до закону або договору боржник несе відповідальність за порушення зобов'язання незалежно від наявності його вини. Оскільки стягнення неустойки за правовою природою є компенсацією майнових втрат кредитора, що сталися внаслідок порушення його права, у розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно із відшкодуванням збитків, порядку, то якщо порушення зобов'язання сталося цілком з вини кредитора у нього не виникає також права на неустойку. Отже, статтю 616 ЦК України слід застосовувати для визначення розміру збитків та неустойки, що підлягають стягненню на користь кредитора з урахуванням ступеню його вини у порушенні зобов'язання».

Оскільки, як вже зазначалось судом, порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 36000,00 грн. штрафу не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року за №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на Аграрний фонд.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код 33642855) в дохід Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001, символ звітності банку 206 - 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 17 травня 2013 року

Суддя Заєць Д.Г.