Ухвала суду № 31588935, 28.05.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2703/10715/2012

28.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кондрак Н.Й. ,

Горошко Н.П.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_2 - паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 17.04.2008,

представник відповідача, Ленінської районної в місті Севастополі ради - Орлов Леонід Євгенович, довіреність № 1-16/7 від 08.01.13,

представник третьої особи, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, договір № б/н, від 24.05.13,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя (суддя Фисюк О.І.) від 13.02.2013 у справі №2703/10715/2012 (2-а/764/30/2013),

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до Ленінської районної в місті Севастополі ради (пл. Повсталих, 6, м. Севастополь, 99008)

третя особа: ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 02230)

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 13.02.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 13.02.2013 та прийняти нову про задоволення позову.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.

У судовому засіданні призначеному до розгляду 28.05.2013 позивач позов підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі, зазначивши, що на земельній ділянці, що була передана ОСОБА_4 у власність, відбулося будівництво багатоквартирного будинку, будівництво якого було проведено з порушенням встановлених норм і правил, будівництво здійснено також на частині його земельної ділянки, яка була незаконно приватизована третьою особою. Представник Ленінської районної у м. Севастополі ради вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на те, що прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність відбулося у повній відповідності з чинним законодавством у межах компетенції районної у місті ради. У судовому засідання представник третьої особи вимоги апеляційної скарги не визнав у повному обсязі з тих підстав, що при приватизації земельної ділянки будь-яких порушень земельного законодавства допущено не було, ОСОБА_4 була приватизована земельна ділянка, яка знаходилась у її фактичному користуванні, а тому будь-якого захоплення земельної ділянки позивача не відбувалось, також підтвердив той факт, що на земельній ділянці побудовано багатоквартирний житловий будинок, квартири в якому були відчужені на користь фізичних осіб, які і є власниками окремих квартир, а позивач не являється землекористувачем у розумінні Земельного кодексу України, а тому не може захищати права, які у нього відсутні, також зазначив, що позивачем взагалі не надано доказів захоплення частини його земельної ділянки.

Розглянувши матеріали справи в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З представлених матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ленінської районної у м. Севастополі ради, просить визнати незаконним і скасувати рішення № 982 Ленінської районної у м. Севастополі ради від 22.05.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4», мотивуючи вимоги тим, що Ленінською районною у м. Севастополі радою при прийнятті рішення про приватизацію гр. ОСОБА_4 земельної ділянки була незаконно передана їй у власність частина земельної ділянки по АДРЕСА_2, що перебуває у його користуванні, а також користуванні членів його сім'ї, що призвело до порушення його прав землекористувача, встановлених ст. 95 Земельного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 травня 2009 року рішенням Ленінської районної у м. Севастополі ради прийняте рішення №982 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4», яким у приватну власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку площею 0,0855 га, розташовану за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Так, на підставі зазначеного рішення, ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.

09 грудня 2009 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі третій особі ОСОБА_4, а також іншим особам, які не є учасниками цієї справи - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 в м. Севастополі.

Також, 17 листопада 2010 року в порядку ч.2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» складений і підписаний акт готовності об'єкта де експлуатації.

Крім того, 07 грудня 2010 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі видано сертифікат серії СТ № 000291 відповідності побудованого будинку по АДРЕСА_2 проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Проте, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що при виготовленні технічної документації із землеустрою та прийняття Ленінською районною у м.

Севастополі радою рішення про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, не був врахований той факт, що нею була незаконно приватизована земельна ділянка площею 0,0266 га, що знаходилася в користуванні позивача ОСОБА_2 і членів його сім'ї.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, в даному адміністративному позові обов'язок доказування покладений на відповідача, що не звільняє позивача від виконання вимог, передбачених ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України. В обґрунтування своїх тверджень позивач вказував на те, що з моменту вселення в будинок по АДРЕСА_2 в м. Севастополі він разом зі своєю родиною користувався земельною ділянкою, відведеною під капітальне будівництво згідно рішенню виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 № 32/21.

Проте, як свідчать представлені докази в матеріалах справи, позивачем не доведено, що зазначене рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів і трудящих, прийняте 24.11.1949, має будь-яке відношення до земельної ділянки по АДРЕСА_2 у м. Севастополі, тим більш з рішення цього не вбачається. До того ж, рішення виконкому Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 №32/21 не містить в собі посилань на ім'я позивача як користувача земельної ділянки, а посилання в цьому рішення на вулицю Часника взагалі не може бути визнано судом доказом прийняття цього рішення саме відносно земельної ділянки по АДРЕСА_2, оскільки рішення суду не може будуватись на припущеннях. Тому суд вважає, що твердження позивача ОСОБА_2 про те, що він здійснював користування земельною ділянкою на підставі зазначеного вище рішення, не підтверджено належними доказами.

Крім того, в рішенні виконкому Севастопольської міської ради депутатів і трудящих від 24.11.1949 № 32/21 мова йдеться про передачу земельної ділянки у користування Інженерному Управлінню ЧФ, однак у довідці про правовий статус і форму власності земельної ділянки, що міститься у проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 в м. Севастополі, зазначено, що приватизована земельна ділянка знаходиться у державній власності і не має жодних обтяжень. На думку суду, дана обставина підтверджує той факт, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 не була здійснена приватизація земельної ділянки, яку позивач вважає частиною земельної ділянки, що знаходиться у його користуванні.

Також, безпідставними є посилання позивача в обґрунтування площі земельної ділянки, що перебуває в його користуванні, на технічний план земельної ділянки, що міститься в Технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_2.

Так, з технічного паспорту, наданого позивачем, вбачається, що він складений 16.11.2009, тобто після прийняття Ленінською районною у м. Севастополі радою рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 і отримання останньою державного акту на право власності на земельну ділянку. Але, технічний паспорт на домоволодіння ОСОБА_2 не містить в собі інформації, що площа земельної ділянки під його домоволодінням змінилась після приватизації суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 у 2008 році.

До того ж в технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_2 в м. Севастополі є план садибної ділянки, яка за своєю конфігурацією, площею повністю відповідає кадастровому плану земельної ділянки, що знаходиться в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 і плану земельної ділянки на державному акті на право власності на землю на її ім'я. Згідно з пояснювальною запискою до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка міститься в Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4, в результаті встановлення меж та площі земельної ділянки в натурі (на місцевості) виконання точних вимірювань встановлено, що площа земельної ділянки по фактичному землекористуванню становить 0,0855 га.

Згідно з до Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 25.03.2009 №1472/08, затвердженого начальником Головного Управління Держкомзему у м. Севастополі, площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 в м. Севастополі по фактичному землекористуванню становить 0,0855 га. Таким чином, доказами, наданими позивачем, а також іншими учасниками процесу не підтверджується факт приватизації ОСОБА_4 частини земельної ділянки, яка б знаходилась у позивача у законному користуванні. Також суд не може погодитись з доводами позивача, який вказує про себе як користувача земельної ділянки.

Загальні принципи земельного права передбачають, що земля може перебувати у власності або у користуванні. Право користування землею, в свою чергу, підрозділяється на право постійного користування землею (ст. 92 Земельного кодексу України) та право оренди земельної ділянки (ст. 93 Земельного кодексу України). Можливі також інші правові підстави володіння землею, однак, у спірних правовідносинах вони не застосовні.

Більше того, чинне земельне законодавство України визначає порядок набуття і виникнення права власності на землю та права користування землею. Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (на момент прийняття рішення Ленінською районною у м. Севастополі радою) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Частинами 1-4 ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується: державним актом; цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтва про право на спадщину (в разі набуття права власності на землю без зміни меж, цільового призначення); державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; договором оренди землі. Позивачем під час розгляду справи не надано жодного з перелічених вище документів, який би засвідчив його право на земельну ділянку по АДРЕСА_2 в м. Севастополі. На технічному паспорті на домоволодіння по АДРЕСА_2 у м. Севастополі комунальним підприємством СМР «БТІ і ДРОНМ» зроблено позначку, що до реєстратора документ, що посвідчує право на землю, не надавався.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у позивача як на момент приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки, так і на момент розгляду цивільної справи в суді відсутній документ, який посвідчував би його право на землю, розташовану в м. Севастополі по АДРЕСА_2 в м. Севастополі.

Відповідно до статті 193 Земельного кодексу України єдиною документацією, що встановлює процедуру визнання факту виникнення права користування земельною ділянкою є документація державного земельного кадастру, до складу якої входить державна реєстрація земельних ділянок (ст. 202 Земельного кодексу України), яка ведеться Головним управлінням Держкомзему в м. Севастополі (ст. 203 Земельного кодексу України та підпункт 17 пункту 4 Положення про це Управлінні). Відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України одним з призначень державного земельного кадастру є забезпечення необхідною відповідною інформацією під час здійснення контролю за використанням їх охороною земель.

Проте, позивачем не надано доказів того, що в СФ ДП «Центр державного земельного кадастру» є записи про нього як про користувача земельною ділянкою по АДРЕСА_2 в м. Севастополі.

Також є неспроможними посилання позивача на положення статей 92, 95 Земельного кодексу України, оскільки позивач не може бути суб'єктом постійного користування землею, а в іншому випадку його користування землею при відсутності документа, що посвідчує таке право, є самовільним, а тому не підлягає захисту в порядку, встановленому ст. 95 Земельного кодексу України оскільки ОСОБА_2 не придбав ніяких прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_2.

Як вбачається з матеріалів справи, приватизація будинку була проведена позивачем і членами його сім'ї 06.10.2010, тобто значно пізніше придбання ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 в м. Севастополі.

Так, безпідставним є твердження позивача про порушення відповідачем положень ст. 81 Земельного кодексу України, оскільки він не позбавлений можливості в установленому законом порядку приватизувати земельку ділянку, що знаходиться в його фактичному користуванні в порядку та розмірі, що встановлені Земельним кодексом України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 13.02.2013 у справі №2703/10715/2012 (2-а/764/30/2013) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 червня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Н.Й. Кондрак

підпис Н.П.Горошко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська