Ухвала суду № 31586808, 21.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
21.05.2013
Номер справи
2а-12955/12/2670
Номер документу
31586808
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12955/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Скальса» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2012 року №000461227, №000462227, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Скальса» (далі - Позивач, ТОВ «Скальса») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2012 року №000461227, №0004622227.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2012 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту 6 681,00 грн. податку на додану вартість та віднесення до валових витрат 33 406,00 грн. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ПП «Севелітстрой» договору, на підставі якого ТОВ «Скальса» було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що серпні 2012 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Скальса» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 33 406,00 грн.; п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого завищено розмір податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 6 681,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 15.08.2012 року №5400/22-7/26568100. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 року: №000461227, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на суму 6 681,00 грн.; №000462227, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 33 406,00 грн.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та ПП «Севелітстрой» договору, суд першої інстанції вірно встановив, що між ТОВ «Скальса» (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Підрядник) укладено договір підряду від 27.09.2011 року №422 (далі - Договір №422), за умовами якого підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника роботи з влаштування перегородок з газобетону згідно проектної документації на об'єкті: «Забудова кварталу жилих будинків в VI мікрорайоні пр-т. Ген. Острякова, 242, корпус, 2, осі 1-3 м. Севастополь». Вартість робіт складає 40 087,61 грн. (у тому числі ПДВ - 6 681,27 грн.).

При цьому суд вірно зауважив, що реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: довідки про вартість виконання будівельних робіт за грудень 2011 року від 20.12.2011 року (т. 1 а.с. 13), акту №32 приймання-передачі виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року від 20.12.2011 року (т. 1 а.с. 14-16), податкової накладної від 20.12.2011 року №36 (т. 1 а.с. 17), рахунку №28 від 28.12.2011 року та банківської виписки (т. 1 а.с. 12).

Крім того, судом встановлено, що укладення з ПП «Севелітстрой» договору №422 було зумовлено необхідністю виконання Позивачем укладеного зі споживчим кооперативом «ЖБК «Будуємо разом» договору генерального підряду на виконання будівельних робіт №5 від 23.04.2010 року, згідно якого ТОВ «Скальса» як підрядник зобов'язується за дорученням замовника в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, на свій ризик як власними силами та засобами, так і з використанням матеріалів замовника та сил залучених субпідрядних організацій, згідно затвердженої проектно-кошторисної документації, якісно та у встановлений договором строк виконати будівельні роботи, а саме: забудову кварталу житлових будинків в шостому мікрорайоні по просп. Генерала Острякова, 242 у м. Севастополі. При цьому суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що реальність зазначеного договору сторонами під сумнів не ставиться.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсним укладеного Позивачем з ПП «Севелітстрой» договору немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання Договору №422, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаного договору.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП «Севелітстрой» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №000462227 від 31.08.2011 року у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Скальса», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Скальса» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2012 року №000461227, №000462227 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.

Попередній документ : 31581378
Наступний документ : 31586960