Постанова № 31581082, 28.05.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року Справа № 5020-1089/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Севастопольської філії публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" ;

відповідач: не з'явився, фізична особа - підприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 17 грудня 2012 року у справі №5020-1089/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094)

в особі Севастопольської філії публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (пр. Ген. Острякова, 15, м. Севастополь, 99029)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості у розмірі 41743,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування кредитним лімітом на рахунку за період з 25 грудня 2007 року по 25 липня 2012 року в сумі 56 578,33 грн., з яких 14 097,74 грн. - заборгованість за кредитом, 22 381,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 20 098,86 грн. - заборгованість з пені за несвоєчасне погашення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання овердрафт-мікро кредиту від 31 травня 2007 року.

В процесі розгляду справи позивачем уточнювалися позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме заявою він зменшив суму позовних вимог відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 41 743,23 грн., з яких 14 097,74 грн. заборгованість за кредитом, 22 381,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 263,76 грн. - заборгованість з пені за несвоєчасне погашення заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 грудня 2012 року у справі №5020-1089/2012 (суддя Плієва Н.Г.) у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції цілком не правомірно дійшов висновку стосовно того, що позивачем не було доведено тих обставин на які він посилався у суді першої інстанції.

Також, на думку заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції не вірно застосував статті 9 Закону Україну „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не застосовано статті 218, 526, 527, 610, 611, 614, 626, 627, 629, 638, 642 Цивільного кодексу України, статті 193, 199, 222 Господарського кодексу України, пункт 1.19-1, пункт 1.30 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та статті 5, 7, 8 Закону „Про електронні документи та електронний документообіг", які підлягають обов'язковому застосуванню та дійшов до неправильного висновку.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 27 березня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Плута В.М. у складі колегії його було замінено на суддю Борисову Ю.В.

У судове засідання, призначене на 27 березня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладена на 16 квітня 2013 року.

16 квітня 2013 року представники сторін знов у судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладена на 14 травня 2013 року.

14 травня 2013 року у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник відповідача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, у зв'язку з необхідністю вивчення всіх обставин по справі, для повного та об'єктивного її розгляду, колегією суддів оголошено перерву у розгляді вказаної справи до 28 травня 2013 року.

У судове засідання, призначене на 28 травня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

31 травня 2007 року між Севастопольською філією закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" (тип товариства та найменування банку змінено на публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк", Банк) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (клієнт) було укладено договір №62/МО про надання Овердрафт-мікро кредиту (т.1, а.с. 77-80).

За умовами вказаного договору Банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати "Овердрафт-мікро" обслуговування клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку клієнта НОМЕР_2, відкритому у Банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого у відповідності до пункту 1.3. договору, шляхом дебетування поточного рахунку „Овердрафт-мікро" кредит надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1.2. Договору кредит надається взамін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті процентів і винагороди, в оговорені договором строки.

Відповідно до положень пункту 1.3 Договору ліміт - це сума грошових коштів, в межах якої Банк зобов'язується здійснювати оплату розрахункових документів клієнта понад залишку грошових коштів на поточному рахунку.

На час підписання договору ліміт складає 8500,00 грн. Зміна ліміту здійснюється угодою сторін і вважається прийнятою з дати укладення додаткової угоди про збільшення знову встановленого ліміту.

Проведення платежів клієнта в порядку, встановленому договором, здійснюється банком в строк до 31 травня 2008 року (пункт 1.4. Договору).

Власні права та зобов'язання сторони узгодили у розділі 2 договору.

Зокрема, згідно з пункту 2.1.5. Банк зобов'язаний здійснювати контроль за виконанням умов договору, цільовим призначенням, своєчасним та повним погашенням кредиту в порядку, визначеному договором.

Згідно з пунктом 2.2.3 Договору клієнт зобов'язується здійснювати погашення кредиту не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 1.5 договору.

У пункті 3.2. Договору сторони узгодили, що клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 38% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом 4.1 визначено, що за порушення клієнтом будь-якого зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом, строків повернення кредиту, винагороди клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,047% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, як діє в період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з часу надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором (пункт 5.1. Договору).

Також сторонами було підписано додаток №1 до договору (т.1, а.с. 80) за умовами якого для розрахунку процентів за користування кредитом згідно Договору встановлюється дефирінцована процентна ставка. За користування кредитом протягом 1-3 днів процентна ставка складає 12% річних; протягом 4-7 днів - 13% річних; 8-15 днів - 17% річних; 16-30 днів - 19% річних.

У випадку непогашення кредиту після спливу 30 днів з дати початку безперервного користування кредитом починаючи з 31 дня встановлюється підвищена процентна ставка, визначена в пункті.3.2. Договору.

З посиланням на те, що відповідач не виконала зобов'язання за договором внаслідок чого у неї утворилась заборгованість за кредитом та процентами, Банк звернувся до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін (наданих суду під час судового засідання 14 травня 2013 року), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору банківського обслуговування в частині сплату кредиту та процентів за користування ним.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, що зазначено в частині 2 статті 1054 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, судом першої інстанції цілком правомірно було встановлено, що 31 травня 2007 року між Севастопольською філією закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" (тип товариства та найменування банку змінено на публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк", Банк) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (клієнт) було укладено договір №62/МО про надання Овердрафт-мікро кредиту (т.1, а.с. 77-80).

Відповідно до положень пункту 1.3 Договору ліміт - це сума грошових коштів, в межах якої Банк зобов'язується здійснювати оплату розрахункових документів клієнта понад залишку грошових коштів на поточному рахунку.

На час підписання договору ліміт складає 8500,00 грн. Зміна ліміту здійснюється угодою сторін і вважається прийнятою з дати укладення додаткової угоди про збільшення знову встановленого ліміту.

Отже, позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за кредитом за вказаним договором у розмірі 14 097,74 грн.

Відповідно до частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем в обґрунтування заявленої до стягнення суми заборгованості за кредитом не було надано додаткову угоду, підписану сторонами згідно з вимогами пункту 1.3 Договору щодо збільшення ліміту. Отже, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у заявленої сумі є необґрунтованими.

Так, місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів у підтвердження своїх позовних вимог, але колегія суддів не погоджується з вказаним висновком, у зв'язку з наступним.

В підтвердження своїх позовних вимог Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" надало суду розрахунок заборгованості здійснений у відповідності до умов Кредитного договору, меморіальні ордера та платіжні доручення (т. 2, а.с. 11-22).

Проте, судом першої інстанції не враховано вищевказані докази по справі, у зв'язку з їх невідповідністю Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно пункту 1.19-1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

В пункті 1.30 вищезазначеного Закону вказано платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Вищезазначені документи є електронними документами, які оформлені у відповідності до Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг" за №2599-1У від 31 травня 2005 року.

Статтею 5 Закону „Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Згідно до статті 7 вищевказаного Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним, цифровим підписом автора.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері.

Так, позивачем надані копії електронних документів посвідчених в установленому законом порядку.

У відповідності до статті 8 Закону „Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він мас електронну форліу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, колегія суддів вважає докази надані позивачем у підтвердження своїх позовних вимог належними та допустимими, у зв'язку з чим дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 14 097,74 грн. (тіло кредиту).

Стосовно вимог заявника апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача 22 381,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 20 098,86 грн. - заборгованість з пені за несвоєчасне погашення заборгованості, колегія суддів відмовляє у їх задоволенні, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статей 546, 549 , пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, пеня є неустойкою та одним з видів штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, передбачених законом (Господарським кодексом України).

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

У зв'язку з тим, що позивачем не було доведено суду укладення між сторонами додатковою угоди про збільшення знову встановленого ліміту, якою передбачено стягнення з відповідача пені та процентів за користуванням кредиту, у судової колегії відсутні правові підстави для їх стягнення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції.

Сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 грудня 2012 року у справі №5020-1089/2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, МФО НОМЕР_3, р/р НОМЕР_2 в Севастопольській філії ПАТ КБ „ПриватБанк") на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" (49094, місто Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, буд.. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 14 097,74 грн.

В частині стягнення з відповідача 22 381,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 20 098,86 грн. - заборгованість з пені за несвоєчасне погашення заборгованості - відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, МФО НОМЕР_3, р/р НОМЕР_2 в Севастопольській філії ПАТ КБ „ПриватБанк") на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" (49094, місто Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, буд.. 50, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 2 469,75.

4. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 50, Дніпропетровськ, 49094)

2. Севастопольська філія Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (пр. Ген. Острякова, 15, Севастополь, 99029)

3. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

4. Господарський суд міста Севастополя