Рішення № 31581021, 29.05.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р.Справа № 916/675/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД"

до відповідача: Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт"

про стягнення 89542,98 грн.

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Осадчук О.С., довіреність від 05.04.2013р.

Від відповідача: Буданцев Р.О., довіреність №03/04-53 від 26.12.2012р.; Машник К.В., довіреність №03/04-52 від 26.12.2012р.

В засіданні 29.05.2013 р. приймали участь представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Буданцев Р.О., довіреність №03/04-53 від 26.12.2012р.

Суть спору: про стягнення з ДП „Ізмаїльський МТП" на користь ТОВ „Марко ЛТД" 85 650 грн. боргу за договором №49 від 15.02.2012р., 2780,70 грн. пені, 1112,28 грн. три проценти річних.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, в їх обґрунтування зазначає, що 15.02.2012р. між ТОВ „Марко ЛТД" та ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт" було укладено договір про поставку товарів №49, згідно якого позивач поставив відповідачу товар, однак, відповідач за нього не розрахувався, з підстав чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 85 650 грн. З підстав прострочення відповідачем платежу позивач нарахував до стягнення з відповідача 2780, 70 грн. пені, 1112,28 грн. три проценти річних.

Відповідач проти позовних вимог частково заперечує, подав відзив на позов від 22.04.2013р. за вх.№13069/2013, доповнення від 15.05.2013р. за вх.№14963/2013, клопотання від 29.05.2013р., де відмічає, що визнає позовні вимоги в частині основного боргу, але вказує про неможливість сплатити зазначену суму, оскільки має місце різке падіння надходжень до МТП вантажів, які стали наслідком в т.ч. надзвичайно низьких температур, тривалих морозів та закриття навігації на р. Дунай, що спричинило зменшення об'ємів вантажопереробки порту та призвело до погіршення фінансового стану підприємства. За вказаних обставин відповідач просить суд надати йому відстрочку виконання рішення суду у даній справі до 30.10.2013р. Крім того, відповідач позовні вимоги позивача щодо стягнення пені вважає безпідставними з підстав не визначення умовами договору №49 від 15.02.2012р. виду відповідальності за порушення строків оплати товару та розміру пені.

Клопотання відповідача від 03.04.2013р. за вх.№10777/2013 про відкладення розгляду справи було судом задоволено, про що свідчить ухвала суду від 08.04.2013р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін та наявні в матеріалах справи документи, суд встановив наступне:

15.02.2012р. між ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт" (покупець) та ТОВ „Марко ЛТД" (постачальник) було укладено договір №49, за умовами якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити покупцю товар - засоби кріпильні, вироби гвинтові машинні та пружинні (ланцюги), зазначені у специфікації, що є додатком №1 відповідно до цього договору, а покупець - прийняти і оплатити товар. Найменування, асортимент кількість та ціна за одиницю товару, згідно з п.1.1. цього договору визначені в додатку №1 до нього (п.п.1.1., 1.2. договору).

За умовами п.3.1. договору №49 від 15.02.2012р. ціна договору становить 384 366грн., у т.ч. ПДВ 20% - 64061 грн.

Згідно п.4.1. договору від 15.02.2012р. №49 розрахунки проводяться згідно виставленого рахунку постачальника шляхом здіснення прямого банківського переведення коштів покупцем на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки, на підставі підписаного сторонами договору та з урахуванням п.4.2. цього договору.

Відповідно до умов п.п.5.1., 5.2. договору №49 від 15.02.2012р. постачальник протягом 5-ти календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару поставляє покупцеві товар у повній відповідності до наданої заявки. Моментом поставки товару вважається його одержання покупцем з оформленням прибуткових документів на складі покупця... Місце поставки товару - склад ДП „ІЗМ МТП". Поставка товару здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника, на умовах DDP у відповідності до положень „Інкотермс" (у редакції 2000р.) з урахуванням положень цього договору.

За умовами п.п.6.1.1., 6.1.2. договору №49 від 15.02.2012р. покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар; прийняти поставлений товар згідно з актом приймання-передачі товару, при відповідності цього товару наданій заявці та вимогам, установленим цим договором.

Відповідно до п.10.1. договору №49 від 15.02.2012р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2012р., але у будь-якому випадку не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Так, сторонами було підписано до договору №49 від 15.02.2012р. специфікацію, відповідно до якої сторони домовились про поставку ланцюга якірного калібру 36, 19, 26 на загальну суму 384 366 грн.

На виконання умов договору позивач поставив, а представник відповідача НикифоровЮ.П. згідно довіреності №220/2012 від 10.08.2012р. прийняв за видатковою накладною №РН-0000797 від 14.08.2012р. якірний ланцюг калібром 36, довжиною 25м, першої категорії міцності за ціною 14 275 грн. на загальну суму 85 650грн.

Як свідчать поштове повідомлення відділення зв'язку про вручення поштової кореспонденції, опис вкладення у цінний лист від 05.02.2013р. претензію позивача відповідач отримав 13.02.2013р.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та викладену ними правову позицію, суд, вважає заявлені ТОВ „Марко ЛТД" позовні вимоги щодо стягнення з відповідача оплати вартості поставленого товару в сумі 85 650грн. правомірними, такими, що відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Відповідно до п.п.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663, пп. 1), 2) ч.1 п.1 ст. 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, суд, дослідивши договір №49 від 15.02.2012р., видаткову накладну №РН-0000797 від 14.08.2012р., довіреність №220/2012 від 10.08.2012р., дійшов висновків про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 85 650 грн. за поставлений товар, що також підтверджує відповідач

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2780,70 грн. пені.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту п.п.1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За вищенаведених умов мало місце звернення позивача із вимогою про стягнення пені із дотриманням строку спеціальної позовної даності, який визначений п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, та дотриманням шестимісячного строку нарахування пені, визначеного положеннями ч.6 ст.232 ГК України. Таких висновків суд дійшов ще й з врахуванням постанов Верховного суду України по справі №13/110-11 від 27.04.2012р., у справі №40/117 від 20.03.2012р.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування пені на суму основного боргу через невизначеність у договорі виду санкцій, з огляду на те, що згідно п.п.7.1., 7.3. договору №49 від 15.02.2012р. у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною на умовах, передбачених законами та цим договором, а також за порушення покупцем строків оплати, зазначених у договорі, покупець несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюється Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за приписами ст.ст.1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сторони спору у договорі №49 від 15.02.2012р. визначили, що винна особа у порушенні зобов'язань за договором несе відповідальність відповідно до цього договору та чинного законодавства, однак, у договорі не конкретизували вид відповідальності, який застосовується до покупця у разі прострочення оплати товару. Проте, суд наголошує на тому, що сторони погодились саме на передбачені законодавством штрафні санкцій.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 ГК України).

Отже, пеня, стягнення якої вимагає позивач, є мірою відповідальності за порушення господарського зобов'язання, встановленою чинними положеннями ГК України та ЦК України. Таким чином, суд вважає, що сторони погодили застосування такого заходу відповідальності як стягнення пені.

При цьому суд враховує, що ст.2 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 та Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 25/187.

Отже, суд вбачає правомірним нарахування позивачем до стягнення з відповідача 2780,70 грн. пені, обрахованої за обліковою ставкою НБУ, що діяла в період прострочення оплати відповідачем вартості поставленого товару, у зв'язку з чим задовольняє вимогу про стягнення пені у повній мірі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1112,28 грн. три проценти річних.

У відповідності з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, здійснений позивачем, суд встановив, що вони зроблені позивачем вірно згідно до економічних формул, правила застосування яких, зокрема, визначені листом ВСУ №62-97 від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Отже, з врахуванням викладеного підлягає судом задоволенню повністю позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 1112,28 грн. три проценти річних, з огляду ще й на те, що три проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд задовольняє заявлені ТОВ „Марко ЛТД" позовні вимоги, у зв'язку з чим стягненню з ДП „Ізмаїльський МТП" підлягає заборгованість за поставлений товар в сумі 85 650 грн., 2780,70 грн. пені, 1112,28 грн. три проценти річних.

Позивачу за рахунок відповідача згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати, а саме 1790,85 грн. судового збору.

На підтвердження клопотання про відстрочення виконання судового рішення у зв'язку з важким фінансовим становищем відповідач подав наступні документи, а саме, договори про надання послуг з перевалки вантажів №06КВ-П від 14.03.2013р., №08КВ-П від 16.04.2013р., №2КВ-П від 14.01.2013р., додатки та додаткові угоди до них, довідку №ЮО03-01/201 від 09.04.2013р. про збитковість діяльності ДП „Ізмаїльський МТП", лист Міністерства інфраструктури України №11046/24/10-12 від 24.10.2012р., висновок Київської торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили (форс-мажор) №1703-4/106 від 08.02.2012р., із якого вбачається, що складні погодні умови та надзвичайні ситуації природного характеру - раптове, значне пониження температури повітря та швидке утворення льоду товщиною, що створює небезпеку значного пошкодження з можливим наступним затопленням суден на українській ділянці р. Дунай є форс-мажорними обставинами для ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт" починаючи з 01.02.2012р. і може свідчити про наявність нагальної потреби у здійсненні закупівлі буксирних послуг. Крім того, відповідач надав суду накази ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт" №642 від 26.06.2012р. „Щодо організації роботи в порту в умовах падіння вантажопереробки та погіршення фінансового стану", №686 від 12.07.2012р., №907 від 21.09.2012р. „Про скорочення чисельності та штату працівників", №59 від 22.01.2013р. „Про скорочення чисельності та штату працівників", №41 від 17.01.2013р. „Про організацію роботи порту в умовах падіння вантажопереробки та погіршення фінансового стану", лист Міністерства інфраструктури України №11046/24/10-12 від 24.10.2012р., довідку ДП „Ізмаїльський МТП" №юо03-01/201 від 09.04.2013р., що підтверджують збиткову діяльність підприємства.

За положеннями п.6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п.7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За положеннями абз.4 п.7.8. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" якщо про відстрочку чи розстрочку виконання зазначено в рішенні суду, прийнятому по суті спору, то наказ видається судом на загальних підставах, після набрання таким рішенням законної сили (незалежно від того, коли настає строк сплати за цим наказом), із зазначенням у ньому про відстрочку чи розстрочку виконання.

Враховуючи викладене, обставини скрутного фінансового становища відповідача, наявність договорів та проектів договорів, суд дійшов висновку про змогу ДП „Ізмаїльський МТП" до листопада 2013р. в процесі здійснення підприємницької діяльності віднайти кошти для погашення боргу, визначеного даним рішенням, у зв`язку з чим суд встановив, наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення у даній справі до 30.10.2013р.

Керуючись ст. ст.49, 82- 85, 121 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова,7, код 01125815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" (65014, м. Одеса, вул. Канатна,42, к.501, код 30284125) 85 650 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят) грн. заборгованості, 2780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) грн. 70 коп. пені, 1112 (одна тисяча сто дванадцять) грн. 28 коп. три проценти річних, 1790 (одну тисячу сімсот дев'яносто) грн. 85 коп. судового збору шляхом відстрочення виконання судового рішення до 30.10.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.06.2013р.

Суддя Малярчук І.А.