Ухвала суду № 31578539, 30.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15113/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпомфінанс-Безпека» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28.09.2012 р. по 04.10.2012 р. працівниками ДПІ у Деснянському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Ліга-Груп" (код ЄДРПОУ 36449011) за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт від 10.10.2012 р. № 3212/22-50/32377305.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого, на підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято ППР № 0001192305, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 60 898,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15 225,00 грн., всього на суму 76 123,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" було укладено договір транспортно-пасажирського перевезення (організація внутрішніх (міжміських та внутрішньо міських) автомобільним транспортом № 29/06/2011-1 від 29.06.2011 р. та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було надання послуг по транспортно-пасажирському перевезенню (виконання послуг, пов'язаних з перевезенням співробітників позивача), забезпечуючи при цьому перевезення співробітників позивача шляхом, зокрема, залучення до цього третіх осіб, та зобов'язання позивача оплатити вказані послуги.

Встановлено, що позивач, на виконання вказаного договору, отримав від ТОВ "Ліга-Груп" вищевказані послуги.

Однак, згідно акта перевірки контрагента позивача встановлено, що ТОВ "Ліга-Груп" має ознаки фіктивності і створено та використовувалось без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності із переведення безготівкових коштів у готівку. Операції ТОВ "Ліга-Груп" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

Тобто, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону, передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що фактичне отримання позивачем послуг, пов'язаних з перевезенням співробітників позивача, та виконання сторонами умов договору підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копією акту здачі-приймання виконаних робіт, копіями податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, реєстру довіреностей, виписок з банківського рахунку позивача та калькуляції вартості перевезення співробітників по встановленим маршрутам, що підтверджують списання грошових коштів з рахунку позивача та переказ контрагенту TOB "Ліга-Груп" на виконання умов договору.

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Ліга-Груп" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2011 року.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України, встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. ТОВ "Ліга-Груп" на час вчинення правочинів було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні. Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.

Що стосується, висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ф/г "Південнa зірка", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що, відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в даному випадку, на момент проведення фінансово-господарських операцій, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України).

З означеного випливає, що, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відтак, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України, що відображається у мотивувальній частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, податкове повідомлення - рішення № 0001192305 від 24.10.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 60 898,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15 225,00 грн., всього на суму 76 123,00 грн. внесено неправомірно та не у відповідності до вимог чинного законодавства, висновки відповідача, що операції не спрямовані на їх реальне настання є не обґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.