Ухвала суду № 31568385, 27.05.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 744/136/13-ц Провадження № 22-ц/795/1175/2013 Головуючий у I інстанції -Попович В. В. Доповідач - Позігун М. І.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Позігуна М.І.

суддів: Губар В.С., Мамонової О.Є.

при секретарі: Халимон Т.Ю.

з участю: представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2013 року по справі за позовом прокурора Семенівського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Семенівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків (упущеної вигоди), -

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Семенівської міської ради Чернігівської області 9 975 грн. 75 коп. збитків, а також судовий збір.

Незаконість рішення суду апелянт обгрунтовує його ухвалення судом з порушенням норм матеріального права за неповно з'ясованих обставин, що призвело до невідповідності висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи.

За доводами апелянта, оскільки заявлено вимогу юридичною особою про стягнення з ОСОБА_1 збитків, пов'язаних з підприємницькою діяльністю останнього, то спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочиства, а суд в порушення вимог п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України не закрив провадження у справі.

Крім того, судом не враховано, що оскільки ним було придбано цегляні будівлі у ВАТ «Семенівський деревообробний завод» згідно договору купівлі -продажу від 06.12.2001 року, то до нього відповідно до чинного на той період ст. 30 Земельного кодексу України перейшло і право постійного користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, оскільки таке право на постійне користування мав відчужувач майна. Відповідно ж до Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 діюче право громадян постійного користування земельними ділянками, набуте в установленному законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року, є чиним до його переоформлення шляхом набуття у власність або укладення договорів оренди, що на даний час неможливо зробити в зв'язку з відсутністю чіткого механізму такого переоформлення, а на законодавчому рівні, з врахуванням зазначеного рішення Конституційного Суду України, не визначено конкретного строку такого переоформлення.

При винесенні рішення судом не враховано:

а) відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації за позивачем права власності на зазначену земельну ділянку відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що унеможливлювало винесення рішення про задоволення позову про відшкодування шкоди, оскільки згідно ЗК України, Закону України «Про оренду землі», Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04. 1993 року, право на таке відшкодування мають лише власники землі і землекористувачі;

б) що відповідно до зазначених нормативно- правових актів та положень статей 286, 288 Податкового кодексу України нарахування збитків на рівні орендної плати є необгрунтованим;

в) що згідно довідки начальника Семенівського відділення Н-Сіверської МДПІ від 28 січня 2013 року відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, що працює на спрощеній системі оподаткування, відповідно до діючого законодавства звільнений від сплати земельного податку;

г) нечинність рішень Семенівської міської ради від 12 лютого 2009 року, 3 березня 2011 року, 24 січня 2012 року, оскільки вони не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Заслухавши доповідача, прокурора, представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 6 грудня 2001 року ОСОБА_1 у ВАТ «Семенівський деревообробний завод» придбав у власність будівлі площею 1916.7 кв.м та 17.2 кв. м по АДРЕСА_1.

Зазначені приміщення розташовані на земельній ділянці площею 3.94 га, наданій у постійне користування ВАТ «Семенівський деревообробний завод» і використовуються відповідачем для виробничих потреб без правовстановлюючих документів, без внесення плати за землю.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідач є власником нежитлових приміщень, які розташовані на земельній ділянці територіальної громади, а оскільки він в порушення вимог земельного законодавства використовує ділянку без правовстановлюючих документів, не укладає договір оренди, не сплачує земельні платежі (орендну плату), то позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, які утворились внаслідок несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою під будівлею.

Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 придбав у власність об'єкти нерухомого майна як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності. Позов заявлено до ОСОБА_1 як до фізичної особи - власника будівель, який в порушення вимог діючого законодавства з грудня 2001 року не вирішив питання юридичного оформлення права користування земельною ділянкою як під будівлями, так і частиною земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування, а не в зв'язку з підпримницькою діяльністю останнього.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в зв'язку з наявністю спору між господарюючими суб'єктами, є безпідставними.

Виходячи з аналізу ст. 30 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) до ОСОБА_1 в зв'язку з придбанням у власність нежитлових будівель перейшло лише право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщено будівлю.

Проте, в порушення вимог ч. 4 зазначеної ст. 30, ст. 23 ЗК України відповідач не вирішив питання юридичного оформлення права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, як встановлено судом, земельна ділянка під будівлями, придбаними відповідачем у власність, не є ізольованою, а входила до складу земель, наданих в постійне користування відчужувачу будівель в розмірі 3.94 га.

За таких обставин, отримання ОСОБА_1 земельної ділянки під будівлею та частини землі для її обслуговування у постійне користування потребувало її виділу з визначенням меж земельної ділянки на місцевості.

Відповідно до ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Заборонялося приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Таким чином, в порушення вимог Земельного кодексу, чинного до 1 січня 2002 року, відповідач не узаконив своє право постійного користування земельною ділянкою.

Після 1 січня 2002 року ОСОБА_1 не міг набути права постійного користування зазначеною земельною ділянкою, оскільки в силу статей 81, 92, 93 чинного ЗК України, громадяни не є суб'єктами набуття права постійного користування із земель державної та комунальної власності, а мають право отримання таких земель у власність або шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 126 ЗК України документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є державний акт, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, згідно ст. 124 ЗК України здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в порядку, встановленому ст. 123 ЗК України.

Оскільки до ОСОБА_1 від попереднього власника будівель перейшло право користування лише на частину земельної ділянки, то надання йому земельної ділянки пов'язано з формуванням нової земельної ділянки, а тому в силу ч. 2 ст. 123 ЗК України дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки проводиться за клопотанням особи, зацікавленої в отриманні земельної ділянки в користування, а не з ініціативи органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, посилання апелянта на відсутність його вини в неукладенні договору не ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Згідно пункту 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю включає в себе дві категорії платежів: а) земельний податок, який сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, яку вносять орендарі орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 ПКУ).

Оскільки ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, не оформив своє право постійного користування на протязі 2001 року, а з 2002 року не може мати її у постійному користуванні, то користування ним земельною ділянкою можливе лише на умовах оренди зі сплатою орендної плати, а не земельного податку.

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Таким чином, відсутність укладеного договору оренди унеможливлює нарахування орендної плати, що тягне за собою безоплатне (в порушення вимог ст. 206 ЗК України) користування відповідачем землею та призводить до порушення прав позивача на отримання плати за землю, що є для нього збитками в розумінні ст. 22 ЗК України.

За викладених обставин, посилання апелянта на відсутність його вини в неукладенні договору оренди, відсутність правових підстав для нарахування збитків, виходячи з розміру орендної плати, правомірність набуття права користування земельною ділянкою є безпідставними.

З врахуванням викладеного, підстав та предмету спору, а також відсутності узаконеного права користування земельною ділянкою відповідачем, його посилання в обгрунтування незаконності рішення суду на довідку Семенівського відділення Н-Сіверської МДПІ від 28 січня 2013 року щодо звільнення його від сплати земельного податку як фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування з 01 січня 2013 року (а.с. 34) не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання апелянта на нечинність рішень органів місцевого самоврядування, які стали підставою для визначення розміру збитків, в зв'язку з їх неоприлюдненням в друкованих засобах масової інформації, оскільки позивач не має власного друкованого засобу, а тому їх розміщення на сайтах позивача, з врахуванням положень статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є офіційним оприлюдненням такої інформації.

За викладених обставин, перевіривши відповідно до положень ст. 303 ЦПК України законність і обгрунтованістиь рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: