Рішення № 31556521, 22.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-23/10473-2012 22.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології"

про стягнення 962 775, 81 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники :

від позивача:Брус О.М.за довіреністю.

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 22.05.2013 на підставі ст. 85 ГПК України за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2012 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" про стягнення 962 775, 81 грн. задоволені в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" на рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 року у справі № 5011-23/10473-2012 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 року у справі № 5011-23/10473-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 року у справі № 5011-23/10473-2012 задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 у справі № 5011-23/10473-2012 скасовано частково. В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Унікредит Лізинг" 316 516,13 грн. -основного боргу, 23 949, 17 грн. -пеня, 6 365, 65 грн. - 3 % річних та 3 000, 00 грн. -збитків залишено в силі, а в частині неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в сумі 612 944,86 грн. скасовано та направлено на новий розгляд.

Розпорядженням № 04-1/131 від 12.03.2013 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5011-23/10473-2012.

Розгляд справи призначено на 10.04.2013.

10.04.2013 через канцелярію Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі.

10.04.2013 через канцелярію Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання призначене на 10.04.2013 представник позивача з'явився та надав пояснення.

В судове засідання призначене на 10.04.2013 представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив.

Розгляд справи відкладено на 24.04.2013.

В судове засідання призначене на 10.04.2013 представники сторін не з'явились, причин неявки суд не повідомили.

Розгляд справи відкладено на 07.05.2013.

Розгляд справи відкладено на 07.05.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2013, на підставі ст. 65, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею - Паламарю П.І.. та призначено розгляд справи на 22.05.2013 р.

У зв'язку із виходом з відпустки судді Цюкало Ю.В., з метою уникнення затягування розгляду справи розпорядженням Заступника. Голови господарського суду міста Києва від 13.05.2013 справу було передано судді Цюкало Ю.В. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою суду від 13.05.2013 суддя Цюкало Ю.В. прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду на 2.05.2013.

В судове засідання призначене на 22.05.2013 представник позивача з'явся, вимоги ухвали виконав, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав свої пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначені в позовній заяві, а саме: 03038, м.Київ, вул. Ямська, 28-А, які були отримані відповідачем, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року"(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році"зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Такої ж позиції підтримується й Вищого господарського суду України, зокрема, як вказано в абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідачів суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки позивачем надано всі необхідні документи для вирішення

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Направляючи справу на новий розгляд колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, на необхідність надання оцінки п. 12.4 договору фінансового лізингу № 2562L11/00-LD від 28.04.2013. так колегія суддів звернула увагу, що в п. 12.4 договору йдеться лише про право лізингодавця вимагати від лізингоодержувача сплати неустойки у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення у випадку невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення предмету лізингу. Також колегія вказала на невстановлення господарськими судами обставини чи передбачений відповідний обов'язок лізингоодержувача умовами договору чи нормами чинного законодавства.

Дослідивши наявні матеріали справи, з врахуванням обставин, на необхідність дослідження яких звернув увагу Вищий господарський суд України, Господарський суд міста Києва зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду міста Києва встановлений факт неналежного виконання з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 щодо повноти сплати лізингових платежів за період з 10.09.2011 по 10.02.2012., факт неповернення майна переданого у лізинг та факт припинення дії договору 10.02.2012.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення, позивач посилається на п. 12.4 договору та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 12.4 договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 у випадку коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто такий, який передує факту порушення зобовязання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з графіком лізингових платежів.

Позивачем, до матеріалів справи, в обгрунтування невиконання з боку відповідача обов'язку щодо повернення предмета лізингу, надані повідомленням про відмову від договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 та повернення предмету лізингу за вих. № 269 від 31.01.2012р. та виконавчий напис № 728 виданий 02.03.2012р. щодо повернення об'єкту фінансового лізингу.

Відповідачем жодним чином не спростовані твердження позивача щодо неповернення об'єкту фінансового лізингу, а відтак суд вважає доведеним факт порушення з боку відповідача умов договору в цій частині.

Заперечення відповідача з приводу необґрунтованості позовних вимог щодо повернення об'єкту фінансового лізингу з тих підстав, що в повідомленні «Про відмову від договору фінансового лізингу № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 та повернення Предмету лізингу» відсутній строк повернення предмету лізингу, у зв'язку чим відповідач не мав змоги передати об'єкт лізингу, також не знаходять свого документального підтвердження.

Пунктом 9.1 договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 передбачено, що у випадку дострокового припинення дії Договру або у випадку повернення предмета Лізингу Лізинговавцю з будь якої іншої причини, Лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються Лізингодавцем, у місці визначеному Лізингодавцем в межах України, протягом 5 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги Лізингодавця, якщо інше не буде зазначено у відповідному повідомленні Лізингодавця.

У повідомленні за вих. № 269 від 31.01.2012р., факт отримання якого не заперечується відповідачем та підтверджено відповідним написом на ньому, було зазначено:

"… у звязку з тим, що таке прострочення триває білольше 30 днів ОВ «Уні кредіт лізинг», як лізингодеавець, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», даним повілдомляє про відмову від Догвору фінансового лізингу № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 в односторонньому порядку та припинення дії вищезазначеного Догвору фінансового лізингу, починаючи з 10.02.2012 року.

Враховуючи той факт, що з припиненням дії договору фінансового лізингу у лізингоодержувача припиняється право користування предметом лізингу, вимагаємо поставити предмет лізингу -

- Просапний культиватор Gaspardo HL, Серійний номер: 26035000256

- Просапний культиватор Gaspardo HL, Серійний номер: 26035200258

- Просапний культиватор Gaspardo HL, Серійний номер: 26035300259

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300207

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300208

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300205

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300206

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300209

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 089300204

Сівалка Gaspardo Nina 400, Серійний номер: 079300040

на стоянку за адресою -м. Київ, вул. Зрошувальна 5, уповноваженою особою для прийняття предметів лізингу є Євген Костюк (моб. + 380 50 383 5487) та Олександр Степанюк (моб. + 380 95 273 9048)…"

Таким чином, зазначеним повідомленням чітко визначено порядок та умови виконання зобовязання відповідачем щодо повернення предмету лізингу на користь лізингодавця.

Відповідний строк виконання зобов'язання відповідача щодо повернення предмету лізингу врегульовано договором у п. 9.1.

З огляду на все вищезазначене строк, у який мало бути виконано зобов'язання щодо повернення предмету лізингу при врахуванні дати вимоги лізингодавця (31.01.2012р.), є 07.02.2012р., а розмір неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу позивачем обчислено при врахуванні періоду прострочення з 11.02.2012р., що є правом кредитора і жодним чином не порушує умов договору чи прав боржника.

Розрахунок неустойки за порушення обов'язку щодо повернення предмету лізингу згідно договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 здійснений позивачем у відповідності з положеннями договору (п. 12.4, п. 9.1) та в сумі 612 94, 86 грн. підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позову.

Як визначено в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, відповідач зобов'язання, щодо повернення позивачу об'єктів фінансового лізингу у встановлений строк не виконав, а відтак відповідач вважається таким, що не виконав даного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 785 передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, зокрема з п. 12 4 договору, що респондується з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у позивача виникло право вимогати від відповідача сплати неустойки за неповернення об'єктів фінансового лізингу.

Позивач, наданим йому правом за договором та законом скористався та звернувся до суду з вимогою про стягнення неустойки.

Зважаючи на встановлені факти порушення умов договору, зокрема в частині повернення об'єктів фінансового лізингу, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування позивачем неустойки за неповернення об'єктів фінансового лізингу за період з 11.02.2012 по 31.07.2012 у сумі 612 944, 86.

Зважаючи на все вищевикладене, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, згідно якого загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України Господарський зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів на спростування позовних вимог.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення об'єктів фінансового лізингу в сумі 612 944, 86грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись 32, 33, 43, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" (03038, м. Київ, вул. Ямська 28-А, ідентифікаційний код 36376609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного 22/1, ідент. код 33942232) 612 944 (шістсот дванадцять тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 86 коп. -неустойка за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

дата підписання рішення 24.05.2013.

Суддя Ю.В. Цюкало.