Постанова № 31556253, 31.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. Справа № 917/122/13-Г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача - представник Мицька Р.М. за довіреністю № 273/10 від 14.12.2012 року,

відповідача- представник Гуйван П.Д. за довіреністю № 01-11/4347 від 16.04.2013 року, представник Остроушко О.Л. за довіреністю № 01-11/4354 від 16.04.2013 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава, (вх. 1236П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.03.2013 року у справі № 917/122/13-г,

за позовом - Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава,

про стягнення грошових коштів у сумі 792 470,80 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.03.2013 року (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ «Полтаваобленерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 792 470,80 грн. штрафних санкцій за договором поставки природного газу № 3029/06/10-1091ТЕ-24 від 11.10.2010 року, з яких: 546 126,49 грн. інфляційні, 246 344,31 грн. 3% річних, а також 15 850,00 грн. судового збору.

Відповідач _ ПАТ «Полтаваобленерго», не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 28.03.2013 року та прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що 18.02.2013 року ПАТ «Полтаваобленерго» направило до ДК «Газ України» заяву № 01-11/1884 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 792470,8 грн. До винесення рішення по даному спору у господарському суді Полтавської області ПАТ «Полтаваобленерго» надало до суду в якості доказу копію вказаної заяви та документи, що підтверджують її направлення позивачеві. Відтак, господарському суду надано докази припинення обов'язку, що становить предмет позовних вимог, заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01-11/1884 від 18.02.2013 року. Згідно з вказаною заявою припинились наступні зобов'язання сторін: зобов'язання ПАТ «Полтаваобленерго» перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» щодо сплати штрафних санкцій по договору № 3029/06/10-1091ТЕ-24 від 11.10.10 р.: 3% річних _ 246 344,31 грн. та нарахувань на індекс інфляції - 546126,49 грн., всього, 792470,80 грн.; зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій в розмірі 199173,48 грн, нарахованої за період з 01.02.2012 року по 26.03.2012 року, та нарахувань на індекс інфляції в розмірі 593297,32 грн. за період з вересня 2011 року по березень 2012 року по спірному договору.

Апелянт вважає, що суд при розгляді справи повинен був оцінити наданий відповідачем доказ і встановити, є правочин (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01-11/1884 від 18.02.2013 року) дійсним чи він є недійсним. При встановленні судом, що вказаний правочин є недійсним, суд мав повне право не застосовувати його при розгляді справи. В іншому разі, при встановленні в ході розгляду справи, що правочин є дійсним (відсутні докази його недійсності), суд повинен був застосувати його наслідки при вирішенні спору.

Окрім того, скаржник посилається на те, що по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року позивач з серпня 2011 року користувався коштами товариства в розмірі 198574394,08 грн. Поставки газу по вказаному договору припинились 06.08.2011 року. Відповідно до положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України сторона договору, що зробила попередню оплату, але не отримала своєчасно товар, вправі вимагати повернення коштів. У зв'язку з відсутністю поставок газу по договору товариство листом від 16.09.2011 року № 02-30/11251 просило повернути ці кошти на свій рахунок. Таким чином, у результаті направлення даного листа виникло відповідне грошове зобов'язання, до змісту якого входить обов'язок ДК «Газ України» повернути кошти. Позивачем попередню оплату, здійснену по договору, не повернуто. Отже, грошове зобов'язання виявилося порушеним.

З урахуванням приписів статті 216 Господарського кодексу України, на думку апелянта, виникнення та подальше припинення зобов'язань щодо сплати неустойки в розмірі 199173,48 грн. та нарахувань на індекс інфляції відбулося правомірно.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

У січні 2013 року до господарського суду Полтавської області звернулась Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз України» з позовною заявою, в якій просила стягнути з ПАТ «Полтаваобленерго» на свою користь суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 546 126,49 грн.; три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 246 344,31 грн. за договором поставки природного газу № 3029/06/10-1091ТЕ-24 від 11.10.2010 року та судові витрати в розмірі 15 850,00 грн.( а.с.3-7 т.1).

Відповідач надав відзив на позовну заяву та доповнення до нього, в якому просив суд припинити провадження у даній справі щодо стягнення з ПАТ «Полтаваобленерго» нарахування на індекс інфляції у розмірі 546126,49 грн., 3% річних у розмірі 246344,31 грн.( а.с. 78-79 т.1, а.с. 125-127 т.2).

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що позивач несвоєчасно виконував свої грошові зобов'язання по іншим договорам. Зокрема, по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року позивач з серпня 2011 року користувався коштами товариства у розмірі 198574394,08 грн. Поставки газу по вказаному договору припинились 06.08.2011 року. У зв'язку з відсутністю поставок газу по договору товариство листом від 16.09.2011 року № 02-30/11251 просило повернути ці кошти на свій рахунок. Позивачем попередню оплату здійснену по договору не повернуто. Лише протягом листопада 2011 року - січня 2012 року позивач частково повернув кошти товариству. З січня 2012 року по нинішній час позивач продовжує користуватись коштами товариства в розмірі 17169287,63 грн. Додатковою угодою № 6 від 03.10.2011 року дія договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року була припинена з 01.10.2011 року виключно в частині поставок природного газу. У відповідності до п.10.1 договору № 06/10-2588/3607 цей договір у частині розрахунків за газ діє до їх повного виконання. Таким чином, договірні відносини між сторонами діяли в частині розрахунків до їх повного виконання.

За наявності зобов'язань ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Полтаваобленерго» по сплаті штрафних санкцій по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року товариством направлено позивачеві заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01-11/1884 від 18.02.2013 року. Отже, відповідач вважає, що зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій по договору № 3029/06/10-1091ТЕ від 11.10.2910 року у розмірі 792 470,80 грн. припинились.

27.02.2013 року відповідач подав до господарського суду клопотання про зупинення провадження у даній справі, посилаючись на те, що в господарському суді м. Києва знаходиться справа № 5011-69/17898-2012 за позовом ПАТ «Полтаваобленерго» до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України про стягнення 23547961,80 грн. по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року. До складу позовних вимог входить стягнення неустойки в розмірі 3894456,85 грн., нарахованої за період з 27.09.2011 року по 26.03.2012 року, та нарахувань на індекс інфляції в розмірі 618479,98 грн. за період з вересня 2011 року по листопад 2012 року ( а.с. 222-223 т.1).

28.03.2013 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідач у порушення вимог договору здійснив оплату з порушенням строків, визначених умовами договору, у зв'язку з чим з урахуванням періодів прострочення останнім платежів позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення 546 126,49 грн. інфляційних та 246 344,31 грн. - 3% річних.

Стосовно вимоги відповідача про припинення провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмету спору внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, суд першої інстанції не задовольнив останні, виходячи з того, що позивач заперечує проведення взаємозаліку та наполягає на задоволенні позовних вимог, заперечуючи існування заборгованості перед відповідачем.

Не знайшов суд підстав і для зупинення провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю правових підстав, передбачених статтею 79 ГПК України.

Колегія суддів погоджується з прийнятим судом судовим рішенням, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 11.10.2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (постачальник, позивач) та ПАТ «Полтаваобленерго» (покупець, відповідач) укладено договір поставки природного газу № 3029/06/10-1091ТЕ-24 (а.с. 11-18 т.1).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору.

Пунктом 5.1 договору встановлено строк поставки газу з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року включно.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання - передачі природного газу до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» передала відповідачу протягом жовтня - грудня 2011 року природний газ, на загальну суму 48 683 911,20 грн., що підтверджується актами прийому - передачі природного газу ( а.с. 19-21, т.1).

Відповідач узяті на себе зобов'язання виконав неналежним чином, оскільки розрахувався за спожитий природний газ в повному обсязі з порушенням строків розрахунків за природний газ, встановлених договором.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( стаття 629 ЦК України). Відповідно до приписів статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб*єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання , один суб*єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб*єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб*єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб*єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, в порушення вимог договору відповідач здійснив оплату отриманого газу з порушенням строків, визначених умовами договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних у розмірі 546 126,49 грн. та 3% річних у розмірі 246 344,31 грн., погоджується з висновком суду про її стягнення з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01-11/1884 від 18.02.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред*явлення вимоги.

Оскільки залік взаємних однорідних вимог проводиться за заявою однієї сторони, тому він є одностороннім правочином.

Разом з тим, слід зазначити, що в пункті 22 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм ГПКУ» від 12.03.2009 року № 01-08/163 роз*яснено, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилося спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

В даному випадку, позивач заперечував і заперечує проведення взаємозаліку та наполягає на задоволенні позовних вимог, вважаючи, що заборгованість перед відповідачем у нього відсутня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про не задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Посилання відповідача на те, що наявність зобов'язань ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Полтаваобленерго» по сплаті штрафних санкцій по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року є підставою для зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язанням ПАТ «Полтаваобленерго» перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» за договором № 3029/06/10-1091ТЕ-24 від 11.10.2010 року не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки залік у відповідності до наведених норм права можливий у відношенні господарського зобов'язання, а суми, які стягуються не є господарським зобов'язанням, хоча і є грошовими.

Отже, клопотання відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, з урахуванням заперечень позивача, є необґрунтованим, оскільки предметом даного спору є стягнення інфляційних та річних втрат, що за своєю природою є відповідальністю за порушення виконання зобов'язань, а тому відсутні підстави для припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за приписами статті 203 Господарського кодексу України, та статті 601 Цивільного кодексу, на які посилається відповідач.

Щодо клопотання про зупинення провадження у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, що розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення, та є істотними для даної справи.

Неможливість розгляду однієї справи до вирішення другої справи іншим судом полягає у тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у господарському суді м. Києва розглядається справа № 5011-69/17898-2012 за позовом ПАТ «Полтаваобленерго» до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України про стягнення 23547961,80 грн. по договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року. Тобто, розглядається справа за іншим договором, що не є предметом спору даної справи і жодним чином не перешкоджає прийняттю рішення у даній справі. Зазначене свідчить, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 79 ГПК України, для зупинення провадження у даній справі.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав повної, всебічної і об'єктивної оцінки наданим відповідачем доказам, котрі посвідчують підстави виникнення, порядок нарахування зустрічної заборгованості та здійснення її бухгалтерського обліку, зокрема, актам передачі - приймання природного газу, платіжним дорученням, банківським випискам, витягу з бухгалтерського регістру, бухгалтерській довідці, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

А саме, відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, наведені апелянтом докази стосуються договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року, який не є предметом спору даної справи, а є предметом спору у справі № 5011-69/17898-2012.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, та вважає рішення господарського суду Полтавської області від 28.03.2013 року прийнятим з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права та підстав для його зміни або скасування не має.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.03. 2013 р. по справі № 917/122/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 31.05.2013 р.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.С.Хачатрян