Рішення № 31556249, 29.05.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 925/638/13

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М., при секретарі - Лавріненко С.І., за участю представника позивача - Хмельницька О.П. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Форсаж", м.Харків до товариства з обмеженою відповідальністю "Колтех - Енерго", с.Червона Слобода Черкаського району Черкаської області про стягнення 9379,13 грн., -

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Черкаської області подано позовну заяву, у якій ТОВ "Виробниче комерційне підприємство "Форсаж" (далі - позивач) просить стягнути з ТОВ "Колтех - Енерго" (далі - відповідач) 9379,13 грн., у тому числі: 4035,16 грн. основного боргу з оплати за поставлений товар по договору поставки (купівлі-продажу) №15/08/2011-146 від 15.08.2011 року (далі - Договір), 4297,45 грн. договірної пені, 807,03 грн. договірних 10% штрафу, 4,01 грн. інфляційних та 235,48 грн. договірних 10% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі Договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 4484,16 грн., який відповідач прийняв, однак оплатив його вартість частково в сумі 449,00 грн., внаслідок чого утворився прострочений борг з оплати за товар в сумі 4035,16 грн.; у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань від простроченої суми за період прострочення з 14.09.2012 року по 15.04.2013 року нараховані договірна пеня, договірний штраф, інфляційне збільшення суми боргу, договірні проценти річних.

У письмових обґрунтуваннях нарахування договірної пені в розмірі 0,5% від суми невиконаного зобов'язання позивач вказав, що у договорі сторони домовились, що всі правовідносини, пов'язані з укладанням, виконанням та припиненням дії цього договору регулюються нормами Цивільного кодексу України; згідно з ч.2 ст.551 ЦК України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, тому положення Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не поширюються на договірні відносини сторін.

Письмовий відзив на позовну заяву відповідач до господарського суду не надіслав, представника у судове засідання не направив. До початку судового засідання головний бухгалтер відповідача направив клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку із відрядженням директора підприємства.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням керівника відхилено судом, оскільки явка представника відповідача у судове засідання не визнавалась обов'язковою. Окрім цього, вказані відповідачем підстави для відкладення розгляду справи не є поважними. Неможливість явки одного представника (в т.ч. з причин хвороби, відрядження, відпустки, участі в іншому судовому засіданні тощо) не позбавляє можливості призначити іншого представника, а також не перешкоджає учаснику процесу направити до суду поштою (чи з іншим працівником) витребувані судом документи або інші документи, які учасник вважає за необхідне подати до справи. При розгляді клопотання відповідача судом враховані роз'яснення Вищого господарського суду України (ВГСУ), викладені у п.3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі вживається скорочено - постанова Пленуму ВГСУ №18).

Неявка у судове засідання представника відповідача, явка якого не визнавалась обов'язковою, та неподання відповідачем письмового відзиву на позовну заяву не перешкоджають вирішенню спору по суті.

Згідно ст.75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, вказала, що після порушення провадження у справі, 15 травня 2013 року відповідач сплатив 1000,00 грн., що підтвердила банківською випискою, просила задовольнити решту позовних вимог, при цьому пояснила, що інші договори між сторонами відсутні, у прохальній частині позовної заяви допущена описка у розмірі договірного штрафу, помилково зазначено 10%, хоча фактично, згідно умов договору нараховані 20%, що відповідає сумі, зазначеній у позові.

Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлені наступні обставини.

15 серпня 2011 року між Філією №1 позивача (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за договором) укладено Договір поставки (купівлі-продажу) №15/08/2011-146, відповідно до якого постачальник обов'язується поставити та передати у власність покупця товар в асортименті, кількості і по ціні відповідно до рахунку-фактури та видаткової накладної на кожну окрему поставку, які є складовою частиною цього договору. Покупець зобов'язаний прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що покупець здійснює оплату за товар на поточний рахунок продавця на протязі 7 днів з моменту отримання видаткової накладної або товару.

Згідно п.2.3 Договору днем перерахування коштів на п/р продавця є день зарахування коштів на п/р продавця протягом операційного дня банку продавця.

Відповідно до п.3.2 Договору днем поставки вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на поставлений товар.

У пункті 5.2 Договору сторони домовились, що за несвоєчасну оплату вартості товару згідно п.2.2 Договору, покупець несе відповідальність в вигляді уплати пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу від суми невиконаного зобов'язання за весь час прострочення до повного погашення боргу в розмірі ста відсотків; окрім пені, в разі прострочення платежу на 30 і більше днів непогашення боргу у добровільному порядку, а також доведення суперечностей до претензійного чи судового провадження - неустойку у розмірі 20% від неоплаченої суми, а також відповідальність, передбачену главами 48-50 ЦК України. При стягненні пені застосовується строк позовної давності у три роки, при цьому нарахування пені здійснюється за весь час до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. За порушення виконання грошового зобов'язання покупець повинен сплатити вартість отриманого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також десять відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно п.6.1 Договору він набирає сили з моменту його підписання і діє по 31.12.2012 р., а в частині здійснення розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами.

Відповідно до п.6.2 Договору сторони домовились, що всі правовідносини, пов'язані з укладанням, виконанням та припиненням дії цього договору регулюються нормами Цивільного кодексу України.

На виконання умов Договору по видатковій накладній №Чс-0001643 від 06 вересня 2012 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4484,16 грн. Від імені відповідача товар отримав головний механік Гобжила І.В., який діяв на підставі довіреності №144 від 31.08.2012 року.

За отриманий товар відповідач сплатив 22.02.2013 року лише 350,00 грн. У бухгалтерському обліку позивача обліковувалась сума 99,00 грн. (сальдо на 01.09.12) на користь відповідача, яка зарахована позивачем у зменшення суми боргу з оплати за товар, переданий по видатковій накладній №Чс-0001643 від 06 вересня 2012 року.

26 лютого 2013 року позивач за вих.№18 направив відповідачу претензійне попередження, у якому вказав на наявність заборгованості по Договору в сумі 4035,16 грн. та просив негайно перерахувати суму основного боргу - 4035,16 грн., а також штрафні санкції. До претензійного попередження позивач додав акт звірки, з якого вбачається, що сальдо станом на 01.09.2012 року на користь відповідача становило 99,00 грн., 06.09.2012 року позивач поставив товар на суму 4484,16 грн., 22.02.2013 року відповідач сплатив 350,00 грн.

15 травня 2013 року, тобто після порушення провадження у справі, відповідач сплатив 1000,00 грн. з призначенням платежу "за запчастини погашення боргу за 2012р.", що підтверджується банківською випискою від 15.05.2013 року.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення грошової суми, яка складається із боргу з оплати за поставлений товар, інфляційного збільшення суми боргу, договірних санкцій (пені та штрафу) та процентів річних, нарахованих за порушення виконання грошового зобов'язання.

Сторони спірних правовідносин являються суб'єктами господарювання, в розумінні ст.55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов'язання, що виникли між ними, суд вважає господарськими договірними у сфері господарсько-торговельної діяльності.

Договір, підставі якого виникли зобов'язання сторін та подано позов, за правовою природою є господарським договором поставки.

Господарські договори між суб'єктами господарювання укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст.ст.173, 179, 263 ГК України).

Загальні положення поставки врегульовані параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві.

З вищенаведених доказів у справі вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов'язання щодо передачі товару, який прийнятий уповноваженим представником відповідача без зауважень. З дати вручення товару відповідачу (06.09.2012) на суму 4484,16 грн., строк оплати за нього по договору (7 днів з моменту отримання видаткової накладної або товару) настав 13.09.2012 року. Отже грошове зобов'язання з оплати за товар на суму 4484,16 грн. є простроченим з 14.09.2012 року.

Внаслідок порушення відповідачем, встановлених договором строків оплати за товар, утворився прострочений борг з оплати за товар в сумі 4035,16 грн. (4484,16 грн. сума, на яку передано товару - 350,00 грн. сума оплати - 99,00 грн. сальдо на 01.09.12 на користь відповідача).

Таким чином, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу з оплати за товар за станом на дату подання позову до господарського до суду (19.04.2013 року) в сумі 4035,16 грн.

15 травня 2013 року, тобто після подання позовної заяви до господарського суду, відповідач сплатив позивачу 1000,00 грн., отже на дату прийняття судом рішення сума основного боргу зменшилась і становить 3035,16 грн. (4035,16 грн. - 1000,00 грн.).

Враховуючи те, що сплата відповідачем 1000,00 грн. в рахунок погашення заявленої суми боргу з оплати за товар здійснена після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі ч.1 п.1-1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору. З цього питання судом враховані роз'яснення ВГСУ, викладені у п.4.4 постанови пленуму ВГСУ №18.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 3035,16 грн. боргу з оплати поставлений товар.

Стосовно позовних вимог про стягнення договірної пені та договірного штрафу, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання, одним із видів яких є штрафні санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин (ст. 217 ГК України).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ст. 218 ГК України).

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст.230 ГК України).

Згідно ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України (скорочено - НБУ), за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З вищенаведених обставин справи вбачається, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати за товар, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених договором.

Позивач є суб'єктом права застосування до відповідача санкцій в розумінні ст.ст. 2, 55, 230 ГК України. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для своєчасної оплати за товар.

Зі змісту вищенаведених умов Договору, зокрема його п.2.2, вбачається, що у Договорі сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату вартості товару та порядок її застосування.

Пеня в сумі 4035,16 грн. позивачем нарахована у розмірі 0,5% від суми невиконаного зобов'язання за період прострочення з 14.09.2012 року по 15.04.2013 року ( 213 днів), тобто без обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ.

Договірний штраф в сумі 807,03 грн. позивачем нарахований у розмірі 20% від суми невиконаного зобов'язання (4035, 16 грн. х 20% :100%).

Одночасне стягнення штрафу та пені з учасника господарських відносин, який порушив договірне господарське зобов'язання, не суперечить законодавству, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій. Отже у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.82, ст.111-28 ГПК України, судом враховані висновки Верховного Суду України (ВСУ) щодо одночасного застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання у виді штрафу та пені, викладені, зокрема, у постанові ВСУ від 27 квітня 2012 року у справі №06/5026/1052/2011.

Однак, суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що за порушення відповідачем грошового зобов'язання підлягає застосуванню пеня у розмірі, встановленому договором, без обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ, з огляду на наступне.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто пеню, розмір якої не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України, на яку посилається позивач, як на правову підставу свого права застосування договірного розміру пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, встановлено: "Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється законом або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом".

Зазначена норма є загальною щодо предмету неустойки.

Застосована позивачем пеня за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання є видом договірної штрафної санкції, в розумінні ст.230 ГК України. Отже до спірних правовідносин щодо застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" є спеціальним законом, яким встановлено обмеження розміру договірної цієї санкції від суми простроченого платежу подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. При чому, цей Закон визначає граничний розмір саме договірної неустойки, а не тієї, яка встановлена законом.

Отже, неможливе збільшення у договорі граничного розміру пені, встановленого Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на підставі ч.2 статті 551 ЦК України.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.82, ст.111-28 ГПК України, судом враховані висновки ВСУ щодо обмеження розміру стягуваної пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, зокрема, викладені у постанові від 07 листопада 2011 року № 5002-2/5109-2010 року.

З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок суми нарахованої позивачем пені, із застосуванням обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період прострочення з 14.09.2012 року по 14.04.2013 року (213 днів), тобто за той же період і ту кількість днів прострочення, що визначив позивач, і від тієї ж простроченої суми. З урахуванням вказаного обмеження сума пені становить 352,25 грн. Отже в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Заявлений до стягнення договірний штраф в сумі 807,03 грн. позивачем нарахований правомірно, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення суми боргу та процентів річних, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Договорі сторони дійшли згоди, що за порушення виконання грошового зобов'язання покупець повинен сплатити вартість отриманого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також десять відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Позивач здійснив розрахунок інфляційних нарахувань за період з вересня 2012 року по березень 2013 року в сумі 4,01 грн. Згідно розрахунку, зробленого судом, сума інфляційного збільшення боргу за вказаний період становить 12,11 грн. Суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, тому стягненню підлягає інфляційне збільшення суми боргу, нараховане позивачем.

Десять відсотків річних від простроченої суми позивачем нараховані за період з 14.09.2012 року по 14.04.2013 року (213 днів) та становлять 235,48 грн. Розрахунок перевірено судом, він зроблений вірно.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву та не спростував доводів позивача щодо наявності заборгованості.

З огляду на викладені норми законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 3035,16 грн. основного боргу, 352,25 грн. пені, 807,03 грн. договірного штрафу, 4,01 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 235,48 грн. договірних 10% річних, отже задовольняє позов частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, а саме: 1720,50 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49, ч.1 п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Колтех - Енерго" (Черкаська область, Черкаський район, с.Червона Слобода, вул. Жовтнева, будинок 15, ідентифікаційний код 31546196) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Форсаж" (м.Харків, вул. Каштанова, будинок 29, ідентифікаційний код 33480844) - 3035,16 грн. основного боргу, 352,25 грн. пені, 807,03 грн. договірного штрафу, 4,01 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 235,48 грн. договірних 10% річних та 1720,50 грн. судового збору.

У решті позову про стягнення пені відмовити.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 01 червня 2013 року.

СУДДЯ Н.М. Курченко