Ухвала суду № 31549434, 23.05.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1/600/6/2013Головуючий у 1-й інстанції Вирста М.М. Провадження № 11/789/125/13 Доповідач - Сарновський В.Я.Категорія - ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК Україн

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах

апеляційного суду Тернопільської області

в складі: головуючого судді - Сарновського В.Я.

суддів - Кунця І. М., Галіян Л. Є.,

з участю: прокурора - Хрипливого Є.В.,

потерпілих - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засудженого - ОСОБА_3,

захисника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в місті Тернополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мар'янівка, Тернопільського району, Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, підприємця, одруженого, на утриманні двоє малолітніх дітей, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та призначено покарання: за ч.2 ст.286 КК України - 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік; за ч.1 ст.135 КК України - 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_3 звільнено з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням відповідно до п.п. 2,3,4 ч.1 ст.76 КК України обов`язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та періодично з`являтись в ці органи для реєстрації.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, вирішено виконувати реально.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено попередньою - підписку про невиїзд.

Присуджено стягнути з засудженого 1324,08 грн. судових витрат за проведення експертиз.

Питання щодо речових доказів вирішено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено, стягнуто зі ОСОБА_3 в її користь 6248,65 грн. матеріальної шкоди та 200000 грн. моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_3 в її користь 150000 грн. моральної шкоди, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Згідно вироку суду, 21 липня 2012 року біля 22 год. 35 хв. ОСОБА_3, в порушення вимог пунктів 2.9 «а», 19.1 «а» Правил дорожнього руху України, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, керував власним технічно справним автомобілем «КАМАЗ-5320 С», р.н. НОМЕР_1 та рухався в темну пору доби без увімкнених фар ближнього (дальнього) світла, по бічній вулиці с. Вівся Козівського району в напрямку вулиці Центральної.

У той час на правому краю проїзної частини вказаної автодороги, навпроти магазину продукти, який належить ПП «ОСОБА_6», стояв припаркований технічно-несправний автомобіль «КАМАЗ-5320», р.н. НОМЕР_2, який мав на меті буксирувати ОСОБА_3 Під'їхавши до задньої частини вказаного автомобіля, ОСОБА_3 розпочав здійснювати його об`їзд з лівої сторони у порушення вимог пунктів 1.5 ч.1, 1.10 Правил дорожнього руху України не враховував дорожні умови та обстановку, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом і безпечний інтервал, щоб мати змогу постійно контролювати його та безпечно керувати ним і в такий спосіб, своїми діями, не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян.

Під час руху водій ОСОБА_3, в порушення пунктів 2.3 «б»; 13.3 ПДР України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, а виконуючи об'їзд не дотримався безпечного інтервалу із автомобілем «КАМАЗ-5320», р.н. НОМЕР_2. Унаслідок порушення вище перелічених вимог пунктів Правил, ОСОБА_3 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, який стояв біля лівої передньо-бокової частини автомобіля «КАМАЗ-5320 С», р.н. НОМЕР_1, тобто між транспортними засобами, із подальшим переїздом через його тіло. Крім наїзду ОСОБА_3 допустив зіткнення правого бокового дзеркала заднього виду керованого ним автомобіля із лівим боковим дзеркалом заднього виду автомобіля «КАМАЗ-5320», р.н. НОМЕР_2.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми опорно-рухового апарату і м'яких тканин тіла, з чисельними переломами кісток скелету та просторими крововиливами у внутрішню клітковину (тазу, заочеревинного простору) зумовленої цим зовнішньої та внутрішньої кровотечі, масивної крововтрати і ускладнення цього процесу у вигляді незворотного шоку (геморагічного, травматичного), котрий і послужив безпосередньою причиною смерті, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні відділення анестезіології та інтенсивної терапії Козівської центральної районної лікарні.

Дорожньо-транспортна пригода із заподіянням зазначених наслідків перебуває в прямому причинному зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 1.5; 1.10 (в частині визначення поняття «безпечний інтервал», «дорожні умови», «дорожня обстановка»); 2.3 «б»; 2.9 «а»; 13.3; 19.1 «а» ПДР України.

Своїми умисними діями ОСОБА_3, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Крім цього, ОСОБА_3 здійснивши наїзд на пішохода ОСОБА_5, заподіяв йому тілесні ушкодження, що були небезпечними для життя, чим поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Після вчинення наїзду ОСОБА_3 вийшов із автомобіля та побачив потерпілого, який лежав на проїзній частині дороги із отриманими травмами. У подальшому, ОСОБА_3 маючи змогу надати допомогу потерпілому, який лежав на дорожньому покритті, завідомо залишив його без допомоги в небезпечному для життя стані. Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 не надавши допомогу ОСОБА_5, з місця пригоди втік.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_3 скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст.135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, коли той хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

В апеляції засуджений, не оспорюючи фактичних обставин справи і доведеності своєї вини у вчиненні злочину, просить оскаржуваний вирок змінити, а саме не призначати додаткове покарання, мотивуючи тим, що позбавлення права керування транспортними засобами зробить неможливим здійснення ним підприємницької діяльності, яка полягає у наданні послуг з перевезення вантажів. Крім того, просить зменшити розмір стягнутого з нього відшкодування моральної шкоди, вказуючи на його необґрунтованість, а також стверджує, що цивільні позови були подані потерпілими вже під час судового слідства, а тому мали бути залишені без розгляду.

Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду, засудженого, який підтримав свою апеляцію, потерпілих, які просять залишити вирок без змін та прокурора, який вважає, що наявні підстави для задоволення скарги лише щодо вирішення цивільного позову, перевіривши матеріали справи та дослідивши наведені в апеляції доводи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляція підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України КК України ґрунтується на наведених у вироку доказах та в апеляції не оспорюються.

Аналізуючи доводи засудженого про відсутність підстав для позбавлення його права керування транспортними засобами, колегія суддів приходить до висновку, що вказане додаткове покарання призначено відповідно до вимог закону та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого засудженим злочину, даних про його особу і поведінку після здійснення наїзду на ОСОБА_5, наявності обтяжуючих покарання обставин, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, та пом'якшуючих покарання обставин, в тому числі і тих, на які є посилання в апеляційній скарзі, а тому не знаходить підстав для зміни вироку в цій частині.

Також, безпідставними є твердження засудженого про те, що призначення додаткового покарання забороняє йому здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки жодних рішень стосовно такої заборони судом прийнято не було, а позбавлення права керування транспортними засобами не позбавляє можливості здійснювати підприємницьку діяльність в будь-який інший спосіб.

Твердження засудженого про порушення судом першої інстанції вимог ч.3 ст. 28 КПК України (1960 р.), а саме прийняття до розгляду цивільних позовів після початку судового слідства, не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільні позови потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подані до Козівського районного суду 1 листопада 2012 року (т.2, а.с.15-18,20), а судове слідство у справі розпочато 28 листопада 2012 року (т.2, а.с.30,82).

Разом з тим, доводи засудженого ОСОБА_3 про необґрунтованість визначеного судом розміру грошового відшкодування завданої потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди, колегія суддів вважає вірними і приходить до переконання, що вирок в цій частині підлягає скасуванню.

Так, з протоколу судового засідання вбачається, що суд першої інстанції дослідив заявлені по справі цивільні позови, однак в порушення вимог ч.5 ст.334 КПК України (1960р.) не дав їм відповідної оцінки та не виклав у вироку жодних мотивів і підстав, з яких прийшов до висновку про необхідність їх задоволення в повному обсязі та відхилення заперечень засудженого в цій частині.

Згідно роз'яснень, даних у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" від 29 червня 1990 року №5, зі змінами, суд має мотивувати у вироку вирішення цивільного позову в кримінальній справі, керуючись при цьому статтями 28, 328 КПК України (1960р.), відповідними нормами ЦПК України та роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989р. №3 з подальшими змінами.

За змістом п.14 постанови Пленуму №3 суд, в силу ст.334 КПК України (1960р.), має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Беручи до уваги, що суд першої інстанції при вирішенні цивільних позовів про стягнення моральної шкоди вказаних вимог закону та судової практики не дотримався, колегія суддів вважає, що вирок в цій частині необхідно скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок слід залишити без змін, оскільки перевіркою матеріалів кримінальної справи в межах поданої апеляції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість призначеного покарання, а тому немає підстав для його пом'якшення, як про це просить засуджений.

Керуючись пунктами 11, 13 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (2012р.), ст.ст. 365, 366, 367, 374 Кримінально-процесуального кодексу України (1960р.), колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2013 року в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди скасувати, а справу, в цій частині, направити в Козівський районний суд Тернопільської області на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті цей вирок суду залишити без змін.

Судді:

Сарновський В.Я. Галіян Л.Є. Кунець І.М.

підпис підпис підпис

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області В.Я. Сарновський