Ухвала суду № 31543481, 23.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року м. Київ К/9991/11511/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011

у справі № 2-а-2682/10/2070

за позовом ДПІ

до приватного підприємства "Аліна" (далі - Підприємство)

про стягнення штрафних санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просила стягнути з Підприємства 2934 грн. штрафу, застосованого до відповідача за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 15.02.2010 №0000732301.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що назване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій було скасовано в судовому порядку.

Посилаючись на порушення судами статей 159, 229 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведення податковою інспекцією перевірки належного відповідачеві кафе за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій (оформленої актом від 12.01.2010 № 119/20/31/23/21226903) було виявлено, зокрема, порушення Підприємством порядку ведення обліку товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на реалізації.

Наведена обставина стали підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій в сумі 2934грн. за рішенням від 15.02.2010 №0000732301.

Зазначений акт індивідуальної дії було скасовано постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2010 у справі № 2-а-1921/10/2070 за наслідками його оскарження Підприємством в судовому порядку.

Наведений факт було цілком об'єктивно розцінено судами як такий, що виключає можливість стягнення з відповідача оспорюваної за цим позовом суми штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 6.5 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 № 110 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі порушення юридичними особами та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності норм, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", законами з питань зовнішньоекономічної діяльності та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби, штрафні санкції застосовуються в розмірах, передбачених відповідними законодавчими актами.

Штрафні санкції, визначені підпунктами 6.2, 6.5, застосовуються органами державної податкової служби на підставі рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, складання та надсилання (вручення) яких здійснюється у порядку, передбаченому Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 № 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за № 567/5758 (із змінами та доповненнями).

В силу вимог статті 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

З наведених законодавчих положень випливає, що підставою виникнення у суб'єкта господарювання обов'язку сплатити штрафні санкції за порушення вимог названого Закону є рішення податкового органу про накладення відповідних штрафних санкцій.

У справі, що переглядається, рішення ДПІ, згідно з яким до Підприємства застосовано оспорюваний штраф, скасовано в судовому порядку, що спростовує твердження податкової інспекції про існування у відповідача обов'язку зі сплати цього штрафу до бюджету.

Посилання ДПІ на оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі № 2-а-1921/10/2070 в касаційному порядку об'єктивно були відхилені судами як необґрунтовані.

Адже згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, на час вирішення даного спору постанова апеляційного суду зі справи № 2-а-1921/10/2070 набрала законної сили.

Наслідком набрання законної сили рішенням суду є набуття цим рішенням, зокрема, ознак обов'язковості (що передбачає обов'язок його виконання усіма органами, організаціями та посадовими особами) та виконуваності (тобто забезпечення законом права особи на примусове виконання рішення). Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.

З урахуванням викладеного суди правомірно відмовили у задоволенні даного позову.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 у справі № 2-а-2682/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Є.А. Усенко