Ухвала суду № 31543439, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року м. Київ К/9991/12232/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010

у справі № 2-а-48296/09/1670

за позовом відкритого акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання рішення нечинним.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010, позов задоволено повністю; визнано нечинним рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.11.2009 № 0000292202/3 в частині нарахування позивачеві пені у суму 87179,27 грн.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, статтям 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведення ДПІ позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2009 по 01.05.2009, оформленої актом від 26.05.2009 № 1112/22-2/00110792, податковою інспекцією було виявлено факт порушення позивачем встановленого статтею 2 Закону строку надходження товару в рамках виконання зовнішньоекономічного контракту від 04.06.2008 № Т08-603, укладеного Товариством (покупець) та компанією "EGES ELEKTRIK ve ELEKTRONIK GERECLER SAN. ve TIC. A.S." (Туреччина, продавець).

Так, на виконання умов цього контракту позивач здійснив авансові платежі за поставку товару, перерахувавши на рахунок названого нерезидента за платіжним дорученням від 05.06.2008 № 273 кошти у сумі 47088 євро (що було еквівалентним 353 353,20 грн.), за платіжним дорученням від 08.12.2008 № 387 - 47088 євро (що було еквівалентним 473 451,62 грн.), за платіжним дорученням від 23.06.2008 - 100 940 євро (що було еквівалентним 764 154,36 грн.).

Фактично надходження товару на митну територію України відбулося 04.01.2009, що підтверджується відміткою Херсонської митниці «під митним контролем» на товаросупровідному документі. Втім митне оформлення спірного товару з оформленням вантажних митних декларацій типу ІМ-40 відбулося лише 29.01.2009.

Наведені обставини стали підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді пені за оспорюваним рішенням.

Згідно зі статтею 2 Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Статтею 4 Закону передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

За таких обставин слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої оформлення вантажної митної декларації на імпортовані товари, як завершення їх митного оформлення та закінчення митного контролю щодо них, не є необхідною умовою для визначення моменту перетину цими товарами митного кордону України, у зв'язку з чим датою імпорту слід вважати не дату оформлення ВМД, а дату фактичного перетину митного кордону.

А відтак суди дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконність оспорюваного рішення податкового органу у відповідній частині, в зв'язку з цим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 у справі № 2-а-48296/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько