Вирок № 31542583, 01.06.2013, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/473/13-к

Провадження №1-кп/743/28/13

ВИРОК

Іменем України

01 червня 2013 року смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Шляхова В. І.,

секретарі судових засідань Коваль Т. С., Нерус Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки кримінальне провадження № 12013260220000007 за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186 КК України відносно

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Голубичі, Ріпкинського району, Чернігівської області, громадянки України, з базовою вищою освітою, розлученої, на утриманні 2 дитини, продавця Ріпкинської РССТ, жительки АДРЕСА_1,

сторона обвинувачення, - прокурор, - ст. прокурор прокуратури Ріпкинського району Чернігівської області прокурора Софієнко В. В., потерпілий ОСОБА_4,

сторона захисту, - обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник - адвокат ОСОБА_5,

учасники кримінального провадження, - судовий розпорядник Шуман М. Б., представник цивільного позивача ОСОБА_7,

встановив:

17 вересня 2013 року, приблизно о 21 годині, у будинку АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних стосунків до свого колишнього подружжя, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, ОСОБА_3 ногами умисно нанесла потерпілому ОСОБА_4 декілька ударів в область грудної клітки, чим заподіяла останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої травми лівої половини грудної клітки, перелому восьмого ребра зліва, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, строком понад 21 день.

У судовому засіданні обвинувачена винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та цивільний позов не визнала повністю, пояснивши що того вечора була в с. Голубичі, що можуть підтвердити заявлені нею свідки. Потерпілий її обмовляє з помсти за те, що за судовим рішенням зобов'язаний відшкодувати їй заподіяні збитки.

Суд, на виконання вимог ст. 22 КПК України, забезпечив сторонам змагальність процесу та свободу в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, створив їм відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків. Проте, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

У визнання доведеною вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого злочину суд бере сукупність безпосередньо досліджених доказів, - показання потерпілого, допитаних свідків та письмові докази, які є достатніми для прийняття рішення про ухвалення обвинувального вироку у кримінальному провадженні № 12013260220000010за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки внаслідок судового розгляду алібі ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження, тому суд розцінює його як позицію захисту, спрямовану на уникнення відповідальності за вчинене. ОСОБА_3 умисно заподіяла потерпілому ОСОБА_4 ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але спричинило тривалий розлад здоров'я, тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, винувата у вчиненні злочину передбаченому ч. 1 ст. 122 КК України і підлягає покаранню за вчинене кримінальне правопорушення.

Висновок суду ґрунтується на тому, що це кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення ініційоване потерпілим ОСОБА_4, який суду показав, що з обвинуваченою, як колишнім подружжя, у нього на протязі тривалого часу склалися неприязні стосунки, внаслідок чого він уникає зустрічей і спілкування з нею. 17 вересня 2012 року мав намір переночувати вдома, в смт. Ріпки, тому біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», а це навпроти будинку, очікував, чи не прийде додому обвинувачена. Впевнившись що ОСОБА_3 не було у будинку, десь о 19 годині, вже сутеніло, зайшов та ліг спати на дивані у кімнаті. Прокинувся від того, що його стягли з дивану на підлогу і били. Це була ОСОБА_3, яка наносила удари ногами по тулубу і голові, кількість ударів він не рахував, але не міг підвестися і тільки руками закривав голову. Тут же був і його син ОСОБА_8. Прохав перестати побиття, казав що піде ночувати до брата. Після цього у голові запаморочилось, перестав розуміти що відбувається і почав сприймати оточення тільки опинившись на дворі, дуже боліло у грудях. Це було десь о 21 годині. Ночувати не було де, тому пішов до сусідки ОСОБА_9, розповів про побиття і та пустила його переночувати. Вночі біль збільшився, тому вранці сусідка викликали свого сина, який машиною відвіз його у лікарню, де він пройшов лікування у хірургічному відділенні.

Об'єктивно показання потерпілого підтверджені висновком судово - медичної експертизи № 165 від 15 лютого 2013 року, у відповідності до якого у ОСОБА_4 маються тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми лівої половини грудної клітки, перелому восьмого ребра зліва, котрі виникли від дії тупих, твердих предметів, могли утворитися 16 - 17. 09. 2012 р. і відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, строком понад 21 день (а.с. 27 - 29). Внаслідок допиту в якості свідка лікаря ОСОБА_10 та роз'яснення експертом Коваль Л. В. свого висновку він у суду сумнівів не викликає, тому визнається належним і допустимим доказом у провадженні, - експерт підставно виключила з тілесних ушкоджень гідро (гемо)торакс, який наданою експерту суперечливою первісною медичною документацією не було належним чином підтверджено і можливість його урахування було безповоротно втрачено. У зв'язку з викладеним посилання сторони захисту на недопустимість висновку в якості доказу саме з цих підстав, які підтверджені дослідженими судом медичною картою стаціонарного хворого, випискою з неї, листами головного лікаря ЦРЛ і в. о. головного лікаря обласного протитуберкульозного диспансеру (а. с. 150 - 165, 184, 214), судом до уваги не беруться, як і помилки, описки, недооформлення первинної медичної документації, адже не стосуються суті інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, у межах якого і відбулося судове провадження.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що 17 вересня 2012 року торгувала у власному магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» та бачила, що після вісімнадцятої години до магазину прийшов її сусід, ОСОБА_4, мав нормальний вигляд, ні на що не скаржився, посидів на лавці біля магазину, а коли почало сутеніти, то пішов додому, вона бачила як той переходив вулицю, а десь о дев'ятій - початку десятої години вечора того ж дня він прийшов до неї додому, був блідий, тримався за груди і повідомив що його тільки що побила ОСОБА_3 коли він спав на дивані у власному будинку, попросився переночувати. Вона дозволила. Вранці ОСОБА_4 намагався піти на роботу, але йому було погано, попросився ще полежати. Вона порадила звернутися до лікарні, а коли приїхав її син, то він відвіз ОСОБА_4 у лікарню.

Допитані окремо свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 показали що 17 вересня 2012 року разом з обвинуваченою в с. Голубичі до сутінків збирали картоплю на городі ОСОБА_13, після чого розійшлися по домівках, попоралися по господарству і десь о 22 годині ОСОБА_13 зібрала їх у себе вдома, пригостила вечерею. У відповідності до а. с. 55 17 вересня 2012 року захід сонця відбувся о 19 год. 17 хв. За встановлених обставин алібі обвинуваченої свідки не підтвердили, навпаки спростували її безпідставні твердження про перебування на час вчинення інкримінованого злочину у колі односельців.

Викладене свідчить про те, що твердження сторони захисту про порушення судом права обвинуваченої на захист шляхом не витребування матеріалів про відмову у порушенні кримінального провадження за цим фактом є безпідставними, оскільки у розпорядженні РВ УМВС вони були відсутні (а. с. 166, 169, 172- 173). При цьому ініціатор зазначала, що має намір отримати можливість через судове втручання з ними ознайомитися, що не є підставою для вжиття судом заходів забезпечення кримінального провадження, про що з належним клопотанням сторона захисту до суду не зверталася, хоча суд і сприяв стороні захисту у реалізації їх процесуальних повноважень.

Призначаючи покарання суд враховує те, що обвинувачена вперше вчинила умисний злочин середньої тяжкості проти життя та здоров'я особи, її особу та відсутність обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання.

В силу загальних положень КПК України та ст. ст. 92 - 94, 370 КПК України, з обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3, як зазначено в обвинувальному акті, суд, погоджуючись зі стороною захисту, виключає повторність вчинення злочинів, але з інших підстав, які викладені нижче. Позиція обвинуваченої, яка не визнала вини, не вживала попередньо і в суді заходів на отримання прощення від потерпілого і до відшкодування збитків не дають підстав для визнання судом будь -яких обставин судом встановлених, як такі, які пом'якшують покарання ОСОБА_3

Суд враховує особу винуватої, яка за місцем проживання характеризується формально позитивно, була безробітною а на час прийняття судом рішення службою зайнятості працевлаштована, на спеціалізованих медичних обліках не перебуває, до адміністративної і кримінальної відповідальності раніше не притягувалася, розлучена, утримує, за участю потерпілого, двох неповнолітніх дітей (а.с. 95 - 105, 167, 183).

За встановлених обставин підстави для застосування ст. 69, 691, 75 КК України у справі відсутні, тому для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів ОСОБА_3 за вчинений злочин необхідно й достатньо призначити покарання у виді виправних робіт у розмірі наближеному до мінімального, визначеного ст. 57 КК України, які обвинуваченій належить відбути реально.

Розв'язуючи цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі комунального закладу «Ріпкинська центральна районна лікарня» про відшкодування збитків понесених на лікування потерпілого від злочину, суд, в силу ст. 1206 ЦК України, дійшов висновку про потребу його задоволення в розмірах, які заявлені цивільним позивачем, оскільки вони підтверджені належним розрахунком і підставно понесені закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_4, що спростовує голослівні твердження сторони захисту, про можливість після 22 вересня 2012 року переведення потерпілого на лікування амбулаторно (а. с. 127 - 130, 186 - 188, 198).

Оскільки речові докази і процесуальні витрати та заходи забезпечення у провадженні відсутні, то потреба приймати відповідні процесуальні рішення також відсутня.

Органом досудового розслідування з власної ініціативи розпочате кримінальне провадження відносно обвинуваченої за ч. 1 ст. 186 КК України, з чим погодився прокурор, який затвердив обвинувальний акт. На думку цих посадовців ОСОБА_3 16 вересня 2012 року, «приблизно о 13.00 годині, знаходячись біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованого по АДРЕСА_2, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, підійшла до ОСОБА_4, який знаходився біля вказаного магазину, та відкрито викрала у нього кошти в сумі 1400 грн., чим заподіяла потерпілому матеріальні збитки на вказану суму. Своїми умисними діями, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна, ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.186 КК України.».

Пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення суд визнає недоведеним через відсутність в діях обвинуваченої складу інкримінованого злочину.

Суд відкидає докази обвинувачення з наступних мотивів:

Обвинувачена ОСОБА_3 пояснила, що від дочки дізналася про те, що напередодні 01 вересня 2012 року батько, потерпілий у справі, дав їй трохи грошей на придбання необхідних для школи речей, повідомивши, що це гроші від бабусі (матері потерпілого). З цього приводу зателефонувала колишній свекрусі, ОСОБА_15 докоряючи, що та віддала гроші ОСОБА_4, який їх «пропиває», замість того щоб віддати за призначенням, - її внукам. Свекруха підтвердила, що через сина дала внукам гроші «щоб ті її пам'ятали», бо вважала що сім'я знову живе в злагоді. Була в с. Голубичі, коли зателефонував ОСОБА_4 з погрозами знищити будинок, тому попрохала сина, який мав мопед, підвезти в Ріпки, подивитися що відбувається. Також зателефонувала в міліцію і повідомила про вище викладене. З сином приїхала до власного будинку, де все було у звичайному, після погрому потерпілим речей дверей і вікон, стані. Того вдома не було. Разом з міліцейським нарядом, який прибув за викликом почали шукати ОСОБА_4 та пішли до магазина «ІНФОРМАЦІЯ_2», який знаходиться на протилежній стороні вулиці. Там побачила ОСОБА_4 у групі з іншими чоловіками, на її думку усі були нетверезі. Побачивши її ОСОБА_4 з кишені витягнув купку пожмаканих купюр і зі словами зміст яких зводиться до того, що забирай гроші від баби, кинув їх на ґрунт, покритий тротуарною плиткою а сам упав догори лиць. Вона підібрала гроші з ґрунту і поклала у кишеню. Між ними виникла сварка, яку припинили працівники міліції та забрали ОСОБА_4 до райвідділу. Того ж дня вона ці гроші порівну розподілила між дітьми, взагалі було понад 700 грн. а вечором ОСОБА_4 прийшов додому і на його прохання вона йому дала 10 грн. на проїзд до матері. ОСОБА_4 забрали міліціянти, яких вона знову викликала. Хто спалив одяг потерпілого їй невідомо, вона цього не робила, у судових засіданнях він знаходиться в одязі, який, за його твердженням, вона вже спалила. На ці показання обвинуваченої потерпілий зробив заяву, що починає їй вірити, але чому чи це скептичне ставлення, суду не пояснив.

Як свідок ОСОБА_15 в суді підтвердила, що за віком погано себе почуває, тому гроші, які накопичила, дала сину, щоб той віддав їх внукам на придбання необхідного для школи і щоб внуки її пам'ятали. Невістку зневажає через її сварливий характер, але від цього не повинні страждати внуки. Через певний час приїхав син, він був побитий та пояснив, що його побила невістка і спалила його одяг. У неї ще було трохи заощаджень, тому дала ці гроші сину, аби той придбав новий зимовий одяг.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року з наступними змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (п.17) зазначено, що при постановленні вироку суддя повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Працівник міліції Сухоруков О. М. стверджує, що за викликом обвинуваченої про протиправну поведінку потерпілого у провадженні, у складі чергового наряду 16 вересня 2012 року прибув до будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_4 там не виявили, тому заявниця, її син і він пішли до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що на протилежному боці вулиці. Коли підійшов, то між сторонами провадження відбувалася сварка, яку припинив і, для з'ясування обставин за заявою ОСОБА_3, доправив ОСОБА_4 у райвідділ міліції. При ньому дії насильницького характеру сторонами не вчинялися, ні на місці події, ні по дорозі до Ріпкинського РВ УМВС ОСОБА_4 про вчинений відносно нього грабіж зі сторони ОСОБА_3 заяв не робив.

З показань в суді свідка ОСОБА_9 слідує, що 16 вересня 2012 року вона торгувала у власному магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2», що на вулиці Шевченка в смт. Ріпки навпроти будинку НОМЕР_2, де проживала сім'я ОСОБА_4. Того дня у денний час її покупцем серед інших був і ОСОБА_4 Той з іншими чоловіками перебував на облаштованій площадці, яка примикає до магазину. Через деякий час її увагу привернула голосна сварка між чоловіком та жінкою зі сторони цієї площадки. Коли вийшла з магазину, то побачила, що у присутності працівників міліції, яких було не менше двох, відбувається сварка між ОСОБА_4. Їхній син стояв осторонь, ОСОБА_4 лежав на ґрунті площадки горілиць. ОСОБА_3 при ній гроші у потерпілого не відбирала, його з собою забрали працівники міліції.

Свідок ОСОБА_8, син сторін у провадженні, в суді підтвердив обставини викладені обвинуваченою, за яких та потрапила 16 вересня 2012 року до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» в смт. Ріпки. Свідок стверджує, що насильства будь - якого виду до потерпілого не застосовував, бачив що між батьками відбулася сварка, після чого з матір'ю повернувся в село, а батьку доправили до РВ УМВС. При ньому ніхто ні у кого гроші не викрадав, в руках у учасників сварки він їх не бачив. Ці показання свідка сторона обвинувачення сприйняла як належні і жодним чином їх не уточнювала.

За обставин, коли з досліджених судом матеріалів перевірки Ріпкинським РВ УМВС заяви ОСОБА_4 від 25 вересня 2012 року за фактом знищення шляхом спалення обвинуваченою його одягу під час знаходження потерпілого у лікарні, згідно яких той 22 вересня 2012 року самовільно покинув лікарню та прийшов до будинку АДРЕСА_1, де виявив, що його одяг знищено і на його думку це зробила колишня дружина, - обвинувачена у справі (а. с. 174 - 179), у порушенні кримінального провадження відмовлено і з них убачається що у дійсності станом на 16 вересня 2012 року матір не могла надавати потерпілому гроші на придбання зимового одягу, оскільки його ще не було знищено невстановленою органами досудового розслідування особою, тому пояснення ОСОБА_4, який всупереч положенням ч. 7 ст. 55 КПК України слідчим безпідставно визнаний потерпілим і у провадженні незаконно брав участь у цьому статусі, пояснюючи, що оскільки колишня дружина спалила його одяг, то 16 вересня 2012 року взявши у матері 1 400 грн. для купівлі нового одягу, у денний час він знаходився біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» в смт. Ріпки, коли на нього напав син ОСОБА_8, який ззаду обхопив його, коли він сидів, та кинув долі. Коли він лежав, його колишня дружина витягла у нього з кишені сорочки ці гроші. Потерпілий не пояснив, чому про вчинений відносно нього грабіж до ОВС не повідомляв.

З цих самих підстав суд не бере до уваги показання свідка ОСОБА_18, які не витримують ніякої критики та протирічать сукупності інших досліджених послідовних і взаємодоповнюючих доказів що викладені вище. Свідок визнав що був у стані сп'яніння та стверджував що обвинувачена з сином забрали у потерпілого гроші, але конкретні обставини цієї події повідомити ускладнився, зазначивши що 16 вересня 2012 року ОСОБА_4, який також був не тверезим, з пня на якому той сидів біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», повалив син, який зайшов збоку, а обвинувачена з куртки потерпілого, який лежав на спині і якого тримав син, забрала гроші. Гроші та при ньому не перераховувала і з сином пішла додому (тобто у будинок на протилежній стороні вулиці). Працівників міліції при цьому не було. ОСОБА_4 не вимагав повернення грошей. З його слів тоді йому стало відомо, що забрали 1 400 грн., які той отримав на роботі напередодні «дня працівника лісу» (загальновідомо що це свято припало на 16 вересня 2012 року) і мав намір витратити на придбання одягу дітям, що б ті 01 вересня 2012 року у новому одязі пішли до школи. ОСОБА_4 про це розповів, сказав що забрали «дитячі гроші» і пішов додому. При цьому свідок бачив, що на подвір'ї будинку ОСОБА_4 перебувають працівники міліції.

На думку суду показання свідка ОСОБА_19 про його спілкування зі сторонами не має жодного доказового значення у кримінальному провадженні, яке розглядається судом.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши в судовому засіданні показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши належність та допустимість доказів в їх сукупності, прийшов до висновку, що вина у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованого злочину не доведена, оскільки диспозицією ч. 1 ст. 186 КК України визначено, що грабежом є відкрите викрадення чужого майна. У випадку, який розглядається судом, обвинувачена достовірно обізнана про приналежність грошей у спосіб нею визначений отримала від потерпілого решту грошей, які передала належно обдарованим особам, тобто власникам, і це тягне її виправдання.

Керуючись ст. ст. 369 - 371, 373 - 376 КПК України, суд -

засудив:

ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) визнати винуватою у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, призначивши їй покарання у виді виправних робіт на строк дев'ять місяців із відрахуванням в дохід держави десяти відсотків заробітку.

До набрання вироком законної сили потреба обирати ОСОБА_3 запобіжний захід відсутня.

Речові докази і процесуальні витрати відсутні.

Цивільний позов прокурора належить задовольнити у межах підтриманих цивільним позивачем та з ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) на користь комунального закладу «Ріпкинська центральна районна лікарня» (код 02006478, МФО 853592, р/р 3541800802173 в ГУДК у Чернігівській області) стягнути 3 176 (три тисячі сто сімдесят шість) грн. 73 коп. (реквізити а.с. 95, 17 - 129, 186, 198).

ОСОБА_3 визнати не винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України і по суду її виправдати через недоведеність в її діях складу інкримінованого злочину.

На вирок протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд, його копію негайно вручити прокурору та обвинуваченій, інші учасники мають право її отримати в суді.

Суддя В. І. Шляхов.