Ухвала суду № 31537949, 16.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2013 р.

справа № 0870/7403/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі №0870/7403/12 за позовом публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року задоволено адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» та визнано неправомірними ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 25.06.2012р. №0001192211; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.06.2012р. №0001192211.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обгрунтовано висновками, які викладені в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши, в межах доводів апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011 р..

За результатами перевірки складено акт №21/23-2/00382094 від 24.04.2012р. в якому вказано на порушення підприємством вимог п.200.4, 200.14 ст.200 ПК України.

Такі висновки, з огляду на акт перевірки, ґрунтуються на наступному.

Перевіркою показників довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду встановлені порушення а саме: п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України внаслідок чого ПАТ «ЗКФ» в Довідці (додаток 2 до декларації за грудень 2011 року з від'ємним значенням травень 2011р. - листопад 2011р.) недостовірно визначені такі показники:

- частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг)

постачальникам таких товарів (послуг) або до державного бюджету України, в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України включена до податкових зобов'язань у декларації, у попередніх звітних (податкових) періодах та не погашена податковими зобов'язаннями попередніх (податкових) періодів або не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування (переноситься до р. 2 розрахунку бюджетного відшкодування), у додатку № 2 до декларації за грудень 2011р. та від'ємного значення травень 2011р. - листопад 2011р. підприємством визначено фактично сплачену частину залишку від'ємного значення у сумі 0 грн., фактично сплачена частина залишку від'ємного значення у сумі 1 996 762,00 грн. по періодам: травень 2011р. на суму ПДВ -4 730,00 грн., червень 2011р. на суму ПДВ - 160 473,00 грн., липень 2011р. на суму ПДВ -157 645,00 грн., серпень 2011р. на суму ПДВ - 367 015,00 грн., вересень 2011р. на суму ПДВ - 481 410,00 грн., жовтень 2011р. на суму ПДВ - 573 530,00 грн., листопад 2011р. на суму ПДВ - 251 959,00 грн. таким чином перевіркою встановлено заниження показника на суму 1 996 762,00 грн.

Таким чином, ДПІ зроблено висновок про те, що ПАТ «ЗКФ» недостовірно визначено сплачену частину залишку від’ємного значення по декларації за грудень 2011 року у сумі 1 996 762,0грн., чим занижено суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за грудень 2011 року у сумі 1 996 762,0грн.

Крім того, як вбачається з заперечень на позов, доводів апеляційної скарги, при визначенні спірних сум податкового зобов’язання, ДПІ прийнято до уваги Акт позапланової виїзної перевірки ПАТ «ЗКФ» з питань дотримання вимог податного законодавства з питань оподаткування ПДВ за період 01.09.2011 по 30.09.2011 ( Акт від 13.01.2012 № 7/23-2/00382094), яким встановлено порушення п. 198.1. п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 2001.1 ст.200 ПК України, а саме підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту у вересні 2011 року суму ПДВ у розмірі 280 173 грн. по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Полаторе Груп» на суму ПДВ 254 507 грн. та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК Харківцукрозбуд» на суму ПДВ 25 666 грн., чим завищено суму від'ємного значення різниці поточного звітного періоду по декларації за вересень 2011 року на суму 280 173 грн.

Такі висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що укладенні правочини між ПАТ «ЗКФ» та ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд» є нікчемними, укладені без мети настання реальних наслідків, які цими правочинами передбачені. Висновків про нікчемність укладених правочинів ДПІ дійшла з огляду на акти перевірки контрагентів позивача.

Не погодившись з висновками зробленими в акті, позивач подав заперечення до податкової служби.

Під час розгляду заперечень, відповідачем було призначено документальна позапланова перевірка, за результатами якої був складений акт від 18.06.2012 за № 46/22-11, в якому вказано на порушенням ПАТ «ЗКФ» п. 204.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за звітній період, за який подано декларацію, грудень 2011 року, на суму 1 964 121,00 грн.

За результатами проведених перевірок ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 25.06.2012 №0001192211, яким позивачу було збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1964121 грн. та в рішенні зазначено, що ПАТ «ЗКФ» добровільно відмовляється від отримання суми заниження у розмірі 1 964 121грн., як бюджетного відшкодування, зазначена сума підлягає врахуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що по-перше: відповідачем неправильно застосуванні вимоги Податкового кодексу України, якими визначено, що прийняття рішення про повернення (виплату) суми бюджетного відшкодування або про зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом виключно платника податків, наданим йому положеннями ст. 200 ПК України, а не його обов’язком. З огляду на те, що позивачем не приймалося рішення ні про повернення сум бюджетного відшкодування ні про зарахування сум бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів, про що свідчать відомості податкової декларації за грудень 2011 року, то відповідач дійшов неправомірного висновку про заниження позивачем сум бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за грудень 2011р. По-друге, враховуючи висновки актів перевірки та заперечення відповідача на позов, суд першої інстанції вказав на необґрунтовані висновки ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів між позивачем та ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст. 200 ПК України.

Згідно п. 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Кодексу).

Враховуючи викладені норми права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (робіт, послуг) у попередніх податкових періодах. При цьому, Податковий кодекс України не обмежує термін «у попередніх податкових періодах» лише тим періодом, який безпосередньо передує звітному періоду. А тому, будь-який період, який передує звітному, є попереднім по відношенню до звітного періоду.

Підпункт 200.6 ст. 200 ПК України передбачає, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Пунктом 200.7 ст. 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на бюджетне відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З огляду на викладені норми права, суд першої інстанції вірно вказав на те, що прийняття рішення про повернення (виплату) суми бюджетного відшкодування або про зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом виключно платника податків, наданим йому положеннями ст. 200 ПК України, а не обов'язком.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у грудні 2011 року ПАТ «ЗКФ» не приймалось рішення ні про повернення сум бюджетного відшкодування, ні про зарахування сум бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періоді, у зв'язку із чи позивачем ні рядок 23.1, ні рядок 23.2 податкової декларації за грудень 2011 року не заповнювався.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи відповідача про заниження позивачем бюджетного відшкодування за грудень 2011 року є безпідставними.

Правильними по суті є і висновки суду першої інстанції щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.1., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст.200 ПК України по взаємовідносинам з ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд».

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у перевіреному періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд» з приводу виконання договорів поставки, за наслідками яких позивачем віднесено суми ПДВ, які сплачено у вартості поставленого товару, до складу податкового кредиту.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслдком якої є поставка товарів (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи свідчать про те, що у вересні місяці 2011 року підприємством на підставі договорів поставки укладених з ТОВ «Полаторе Груп» № 152/1 від 12.09.2011 та з ТОВ «АПК Харківцукрозбуд» № 1402АІ від 14.02.2011, для виробництва кондитерських виробів був придбаний цукор - пісок.

Вказані господарські операції оформлені шляхом виписки видаткових та податкових накладних, а також здійснення оплати за отриманий товар шляхом перерахування безготівкових коштів (на підставі рахунків та договорів), придбаний цукор-пісок належним чином був оприбуткований та перевірений лабораторією підприємства за якістю, що підтверджують наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме:

- з ТОВ «Полаторе Груп» - видаткова накладна № 0019 від 15.09.2011 на суму 465 630,00 грн., податкова накладна № 7 від 15.09.2011 на суму 465 630,00 грн.( в т.ч. ПДВ 77 605,00 грн.); видаткова накладна № 0024 від 20.09.2011 на суму 306 530,40 грн., податкова накладна № 11 від 20.09.2011 на суму 306 530,40 грн. (в т.ч. ПДВ 51 088,40 грн.); видаткова накладна № 0032 від 27.09.2011 на суму 150 348,00 грн., податкова накладна № 20 від 27.09.2011 на суму 150 348,00 грн. (в т.ч. ПДВ 25 058,00 грн.); видаткова накладна № 0036 від 30.09.2011 на суму 300 696,00 грн., податкова накладна № 24 від 30.09.2011 на суму 300 696,00 грн. (в т.ч. ПДВ 50 116,00 грн.); видаткова накладна № 0031 від 26.09.2011 на суму 297 228,00 грн., податкова накладна № 19 від 26.09.2011 на суму 297 228,00 грн. (в т.ч. ПДВ 49 538,00 грн. з неї в частині цукру-піску ПДВ 25 058,00 грн.); видаткова накладна № 0020 від 19.09.2011 на суму 190 705,32 грн., податкова накладна № 9 від 19.09.2011 на суму 190 705,320 грн. (в т.ч. ПДВ 31 784,22 грн. з неї в частині цукру-піску ПДВ 25 581,60 грн.);

- з ТОВ «АПК Харківцукорзбуд» - видатковою накладної № 3851 від 13.09.2011 на загальну суму 154 000,00 грн., податковою накладною № 237 від 13.09.2011 на суму 154 000,00 грн., банківською випискою № 811 від 11.09.2011, приходним ордер № 409 від 14.09.2011 та товарно-транспортною накладною № 3851 від 13.09.2011.

Будь-яких зауважень щодо правильності складення первинних документів, податковою службою висловлено не було.

ТОВ «Полаторе Груп» та ТОВ «АПК Харківцукрозбуд» на момент здійснення господарських операцій знаходилися на податковому обліку як платники ПДВ, їх свідоцтва про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарської операції не було анульоване.

Придбаний у вказаних контрагентів товар (цукор) використано позивачем у власній господарській діяльності, основним видом якої є виробництво та торгівля кондитерськими виробами.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд», іншого податковою службою не доведено, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача правових підстав для віднесення сплачених сум ПДВ у вартості поставленого товару до складу податкового кредиту.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки ДПІ фактично не досліджувалась реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Полаторе Груп», ТОВ «АПК Харківцукрозбуд», висновки ДПІ про нікчемність укладених правочинів зроблені лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Відсутність у контрагентів позивача рухового та нерухомого майна, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки нікчемність укладених правочинів податковий орган пов’язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо нікчемності укладених правочинів.

Вищевказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі відповідач посилається лише на висновки, які викладені в актах перевірки та які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, натомість, вказаним доводам відповідача, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, - УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі №0870/7403/12 – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 21.05.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк