Постанова № 31537755, 23.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2013 р. справа № 1170/2а-2773/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі № 1170/2а-2773/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлень рішень: - від 08.08.2012р. №0000621710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 241680,10 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 33938,42 грн.; - від 08.08.2012р. №0000611710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 306990,24 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 65930,30 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0000621710 від 08.08.2012р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 223297,61 грн., в т.ч. 194450,57 грн. за основним платежем та 28847,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0000611710 від 08.08.2012р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 185751,53 грн., в т.ч. 157254,95 грн. за основним платежем та 28496,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем угод не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень. Позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які свідчать про факт здійснення господарських операцій, наслідком яких є поставка на адресу позивача товару та використання цього товару позивачем у власній господарській діяльності

Постанова суду, в частині відмови у задоволенні позову, мотивована тим, що однією з необхідних умов для віднесення витрат на придбання ТМЦ до валових витрат, є наявність первинних документів, які підтверджують факт отримання доходу, який виник у зв'язку з подальшою реалізацією ТМЦ. Оскільки, позивачем не надано доказів реалізації ТМЦ, тобто не надано доказів отримання доходу, то відсутні підстави для формування валових витрат. З цих підстав, суд першої інстанції визнав правомірним збільшення ДПІ грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб: за основним платежем 149735,39грн. та штрафним (фінансовим) санкцій у розмірі 37433,72грн.

Не погодившись з постановою суду, Новоукраїнська міжрайонна державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби та фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відповідач - відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга Новоукраїнської МДПІ фактично обгрунтована висновками, які зроблені в акті перевірки та які, на думку відповідача, свідчать про нікчемність укладених правочинів за наслідками яких позивачем відносились спірні суми до валових витрат, а ПДВ до складу податкового кредиту.

З апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 вбачається, що останнім оскаржується рішення суду першої інстанції в частині висновків про правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб: за основним платежем 149735,39грн. та штрафним (фінансовим) санкцій у розмірі 37433,72грн. Апеляційна скарга обгрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо ненадання доказів реалізації придбаних ТМЦ та отримання доходу, що є необхідною умовою для виникнення права на збільшення валових витрат. Позивач вказував на те, що такі докази надавалися суду першої інстанції, а саме видаткові накладні, податкові накладні, копії яких позивачем долучені до апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Новоукраїнської МДПІ не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Новоукраїнської МДПІ проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки №307/1710/НОМЕР_1 від 25.07.2012 року.

В акті перевірки зроблено висновки про порушення підприємством, зокрема:

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ ІЗ -92 від 26.12.1992 року та додатку № 7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян (в редакції наказу ДПАУ від 14.02.2001 року № 53, із змінами внесеними згідно із наказами ДПАУ від 28.12.2001 року № 523, від 16.07.2003 року № 352, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за № 64 та п.177.2, 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ - донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року в сумі 306990,24 грн. в т.ч. за 2010 рік на суму 43269,05грн. та за 2011 рік на суму 263721,19грн.;

- п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, п. 187.1 ст. 187, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму сумі 241680,10 грн., у тому числі за травень 2010 року на суму 1520,00 грн., за червень 2010 року на суму 3916,67 грн., за жовтень 2010 року на суму 3180,00 грн., за листопад 2010 року на суму 57692,07 грн., за січень 2011 року на суму 111,95 грн., за лютий 2011 року на суму 31536,91 грн., за березень 2011 року на суму 6964,00 грн. та за квітень 2011 року на суму 136758,50 грн.

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді між позивачем та з ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла» були укладені договори поставки ТМЦ.

На думку ДПІ вказані правочини є нікчемними. Висновків про нікчемність укладених правочинів ДПІ дійшла з огляду на результати дослідження фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, які оформлено: актом документальної позапланової перевірки ПП «Ріо Гранде» від 12.12.2011р. №1368/1520/37297916; актом про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Альянс Групп ЛТД»від 12.04.2011р. №1213/22-2/33812520; довідкою про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Астон Вілла»від 25.07.2011р. №617/1520/37297942.

На підставі зазначених актів перевірки, ДПІ вказує на те, що правочини між позивачем та ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла» є нікчемними, зважаючи на відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничо-складських приміщень та іншого майна у контрагентів позивача, яке економічно необхідне для здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угоди між позивачем та контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угоди поставки є нікчемними, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012 р.:

- №0000621710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 241680,10 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 33938,42 грн.;

- №0000611710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 306990,24 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 65930,30 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

З розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій (т.1 а.с.229, 230) вбачається, що по взаємовідносинам позивача з ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла» ДПІ збільшено грошові зобов'язання по податку на додану вартість:

- ТОВ «Альянс Групп ЛТД»- сума зобов'язання -57692,07 грн., сума штрафних санкцій -28846,04 грн.;

- ПП «Астон Вілла»- сума зобов'язання -91426 грн., сума штрафних санкцій -0,50 грн.;

- ПП «Ріо Гранде»- сума зобов'язання -45332,50 грн., сума штрафних санкцій -0,50 грн.

Всього сума основного зобов'язання по ПДВ - 194450,57 грн., штрафних санкцій -28847,04грн.

По цим же взаємовідносинам ДПІ не визнано валові витрати позивача:

Так, позивачеві не визнано валові витрати щодо взаємовідносин з ТОВ «Альянс Групп ЛТД» у листопаді 2010 року та донараховано зобов'язання в розмірі 43269,05 грн. При цьому вказані висновки ґрунтуються на невизнані податкового кредиту за цей же період на суму 57692,07грн.

Позивачеві не визнано валові витрати щодо взаємовідносин з ПП «Астон Вілла»у квітні 2011 року та донараховано зобов'язання в розмірі 75453,27 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 18863,42 грн. При цьому вказані висновки ґрунтуються на невизнані податкового кредиту за цей же період на суму 91426 грн.

Позивачеві не визнано валові витрати щодо взаємовідносин з ПП «Ріо Гранде»у квітні 2011 року та донараховано зобов'язання в розмірі 38532,63 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 9633,16 грн. При цьому вказані висновки ґрунтуються на невизнані податкового кредиту за цей же період на суму 45332 грн.

Всього сума грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб щодо взаємовідносин з вказаними контрагентами становить 157254,95, сума штрафних санкцій становить 28496,58 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на неправомірність збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку з доходів фізичних осіб, з огляду на висновки ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів між позивачем та ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла».

Відповідно до ст..13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок громадян» №13-92 від 26.12.92р. та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, із змінами та доповненнями, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, - до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки позивач мав взаємовідносини з ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла» під час дії Податкового кодексу України, то у спірних правовідносинах підлягають застосуванню і вказані норми права.

Згідно із п.177.2 ст.177 ПК України, яка регулює оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Згідно із п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, висновків про заниження податкових зобов'язань ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та транспортних засобів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності та можливі інші порушення, які допускалися постачальниками позивача, не є тими ознаками, які характеризують правочин, що укладені між позивачем та ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла», нікчемними.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладені угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що зазначені в Акті перевірки договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки акту перевірки, на який ґрунтуються і доводи апеляційної скарги ДПІ, не узгоджуються з вимогами законодавства, якими визначено поняття та ознаки нікчемного правочину.

З огляду на акт перевірки, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблено на підставі актів перевірки контрагентів позивача.

З огляду на такі висновки ДПІ, суд першої інстанції обгрунтовано дослідив господарські взаємовідносини між позивачем та ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла» та дійшов правильного висновку, що вказані господарські взаємовідносини, наслідком яких є поставка товару, а також використання поставленого товару позивачем у власній господарській діяльності позивача, підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Альянс Групп ЛТД», а також подальшого спрямування ТМЦ одержаних від вказаного контрагента (т. 1 а.с. 76-88).

Щодо взаємовідносин з ПП «Астон Вілла», а також подальшого спрямування ТМЦ одержаних від вказаного контрагента (т. 1 а.с. 91-108).

Щодо взаємовідносин з ПП «Ріо Гранде», а також подальшого спрямування ТМЦ одержаних від вказаного контрагента (т. 1 а.с. 112-123).

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 08.08.2012 р. №0000621710, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 223297,61грн., у т.ч. 194450,57грн. за основним платежем та 28847,04грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкового повідомлення-рішення №0000611710, в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 185751,53грн., у т.ч. 157254,95грн. за основним платежем та 28496,58грн.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги ДПІ не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які зроблені під час перевірки та які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним підставам для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку. Як вбачається з апеляційної скарги позивача, останнім не оскаржується судове рішення в цій частині, з огляду на часткове скасування судом ППР, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

В той же час колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про правомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 149735,39грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37433,72грн., з наступних підстав.

Так, вказуючи на правомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 149735,39грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37433,72грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів реалізації ТМЦ, які придбані від ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла», тобто не надано доказів отримання доходу, у зв'язку з чим у позивача були відсутні правові підстави для формування валових витрат. З цих підстав, суд першої інстанції вказав на неправомірність формування валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Ріо Гранде» у травні 2011 року, ПП «Астон Віла» у травні 2011 року, ПП «Каїр» у травні, липні 2011 року.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може погодитись з наступних підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, зазначені судом першої інстанції обставини, не були підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань. В акті перевірки ДПІ не пов'язувала необхідність донарахування податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб, з ненаданням позивачем доказів реалізації товарів та отримання доходу, що у свою чергу породжує у платника податків право на збільшення валових витрат. На стор.23-24 Акту перевірки ДПІ дійсно вказує на завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Ріо Гранде» у травні 2011 року, ПП «Астон Віла» у травні 2011 року, ПП «Каїр» у травні, липні 2011 року, але такі висновки ґрунтуються виключно на доводах перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів з вказаними контрагентами.

Отже, суд першої інстанції, фактично взявши на себе повноваження податкової служби, самостійно визначив нові підстави для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є неправомірним, оскільки суд мав перевірити правомірність ППР враховуючи висновки акту перевірки, який став підставою для їх прийняття.

Як зазначено вище, висновки ДПІ щодо нікчемності укладених позивачем правочинів з ПП «Ріо Гранде», ТОВ «Альянс Групп ЛТД», ПП «Астон Вілла», не узгоджуються з вимогами законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими і висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Ріо Гранде» у травні 2011 року, ПП «Астон Віла» у травні 2011 року, ПП «Каїр» у травні, липні 2011 року. Крім цього, спростовуючи висновки суду першої інстанції, позивачем надано копії видаткових накладних, податкових накладних, які свідчать про факт реалізації товару, отримання доходу, а відтак і про наявність у позивача права на збільшення валових витрат.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини є підставою для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування постанови суду першої інстанції, з прийняттям нової постанови по суті заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі №1170/2а-2773/12 - скасувати та прийняти нову постанову.

Податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012 р. №0000621710, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 223297,61грн., у т.ч. 194450,57грн. за основним платежем та 28847,04грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - визнати протиправним та скасувати.

Податкове повідомлення-рішення №0000611710, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 306990,24грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 65930,30грн. - визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 24.04.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк