Ухвала суду № 31535973, 30.05.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/1076/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Чернобай Олег ІвановичНомер провадження 22-ц/788/1254/13 Суддя-доповідач - Таран С. А. Категорія - 19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Таран С. А.,

суддів - Хвостика С. Г., Собини О. І.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»

про визнання недійсним договору та стягнення сплачених коштів і моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 61 000 грн., сплачені ним по договору №000250 від 23 серпня 2012 року, укладеного між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 610 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що не погоджується з даним рішенням та вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права і порушенням ним процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що діяльність якою займається відповідач є нечесною, такою, що вводить споживачів в оману, яку проводить відповідач з метою залучення сторонніх фінансових ресурсів для власних потреб.

На думку апелянта, даний висновок суду першої інстанції не відповідає дійсності та не підкріплений жодним доказом, а отже є незаконним.

Також відповідач не погоджується з висновком місцевого суду, що діяльністю відповідача є утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, тому що цей висновок зроблений без відповідного висновку компетентних державних органів, без належного вивчення матеріалів справи і жодним чином не доведений позивачем та є незаконним. Відтак правові наслідки для визнання договору недійсним відсутні.

Апелянт зазначив, що правочин між сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписаний позивачем та повноважною особою відповідача та скріплений його печаткою. І тому було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України до здійснення правочину.

Не погоджується відповідач з висновком суду першої інстанції, що у ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» відсутня ліцензія на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 08 січня 2012 року, суб'єктам господарювання, що надають послуги по придбанню товарів у групах надано один рік для приведення своєї діяльності до вимог зазначеного Закону. Відповідні ліцензійні умови були зареєстровані у Міністерстві юстиції України лише 29 жовтня 2012 року, та затверджені 12 листопада 2012 року. відповідач вважає, що договір з позивачем було укладено відповідно до норм чинного законодавства України.

Також відповідач зазначив, що в жодному разі не заперечує проти повернення позивачу належних йому коштів, проте наголошує на дотриманні умов цивільно-правового договору.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 04 квітня 2013 року та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Апелянт не використав наданого законом права на участь свого представника у засіданні суду апеляційної інстанції, будучи належним чином сповіщеним про розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивача та його представника , дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір №000250, згідно ст. 2 якого відповідач зобов'язується надати позивачу послуги, спрямовані на придбання товару, зазначеного в Додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності Програми діяльності Автофінанс, в тому числі: сформувати корпорацію Клієнтів Програми, організувати та провести Розподіл Фінансових ресурсів Корпорації, щодо надання Клієнту Програми права на купівлю товару, здійснити оплату товару на користь клієнта програми, чи надати відповідну суму в позику, для придбання товару самим клієнтом програми. Крім того, компанія зобов'язалась не розголошувати інформацію щодо наданих їй конфіденційних відомостей клієнта.

Згідно додатку № 1 до вказаного Договору відповідач зобов'язується надати позивачу послуги, спрямовані на придбання автомобіля ЗАЗ/Ланос вартістю 75 000 грн., а позивач повинен був сплатити реєстраційний платіж - 7500 грн., асигнаційний платіж - 750 грн., місячний платіж - 625 грн. та місячні адміністративні виплати - 437,50 грн. (а.с.13).

Крім цього 23 серпня 2012 року між позивачем і відповідачем були підписані умови діяльності програми АвтоФінанс, які є Додатком №2 до вищевказаного договору (а.с.14-15).

Пунктом 9.5 Умов передбачено, що у випадку, якщо Клієнт надав заяву про отримання інформації про формування своєї корпорації та першого пакету документів достроково, він втрачає право на розірвання Договору на умовах п. 9.1 статті 9 додатку №2. В такому випадку розірвання договору відбувається на умовах п. 9.2-9.4 статті 9 додатку № 2 до договору.

Таку заяву представник відповідача пропонує і надає на підпис Клієнту в день укладення основного договору і в заяві зазначається, що з умовами вищезазначеного п.9.5 додатку №2 до договору Клієнт ознайомлений (а.с.25).

Правильно встановивши вказані обставини на підставі належним чином досліджених і оцінених доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1 п.7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька діяльність ( дії або бездіяльність) , що ввводить споживача в обману або є агресивною.

Забороняється як такі, що вводять в оману , утворення , експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схеми, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації , яка надається за рахунок залучення інших споживачів до також схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції . Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином , указаний Закон установив недійсність правочинів, здійсненних із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки позивач сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, відповідач без залучення власних коштів формувало групи клієнтів , за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи , залучених до умов діяльності цієї системи , суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку , що умови спірного договору є несправедливими та непрозорими і спрямовані на введення в обману споживача шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянт не надав суду доказів , які б спростували висновки суду першої інстанції.

Посилання відповідача на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 08 січня 2012 року, суб'єктам господарювання, що надають послуги по придбанню товарів у групах надано один рік для приведення своєї діяльності до вимог зазначеного Закону, з безпідставними тому що статтею 34 Закону України „ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року встановлена обов'язковість ліцензування діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до Закону України від 02 червня 2011 року „ Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання фінансових послуг", ч.1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року „ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка визначає види фінансових послуг, була доповнена п.11-1, відповідно до якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах було віднесено до виду фінансової послуги, тобто на момент укладання договору від 28 серпня 2012 року положеннями ст. 4 Закону такий вид діяльності до переліку фінансових вже був включений.

Пунктом 4 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання фінансових послуг», розробка та затвердження ліцензійних умов здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах була доручена спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Таким чином, відповідачем не дотримано вимог закону, оскільки договір був укладений за відсутності ліцензійних умов діяльності.

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

При розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив доводи та заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтував висновки викладені в рішенні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують.

Враховуючи наведене, підстав для скасування рішення суду виходячи із доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2013 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -