Постанова № 31530698, 23.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16075/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В. М.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.,

суддів: Губської О. А., Грибан І. О.

при секретарі: Кравчук М. В.,

за участю представника позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2013 р. у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" до Київської регіональної митниці про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення форми "Р" від 13.08.2012 року № 192, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство зі 100 % іноземною інвестицією «Бурда-Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення форми «Р» № 192 від 13.08.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду - скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем, на підставі листа Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 27.01.2012 року № 17/9/42-522, проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 16.07.2012 року № 4/12/100000000/24740397 позапланової документальної перевірки дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи за період із 01.07.2009 року по 31.03.2012 року (а. с. 28-136 Т. І).

На підставі акту перевірки, 13.08.2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ з товарів, ввезених на територію України, у розмірі 745655,01 грн. за основним платежем та 146032,92 грн. штрафних санкцій.

Як зазначено в спірному податковому повідомленні форми «Р» підставою нарахування податкового зобов'язання було виявлене в ході перевірки порушення позивачем ст. 267 Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168) та п.190.1 ст.190 Податкового Кодексу України, що полягало у недекларуванні в митній декларації ліцензійних платежів (роялті), комісійної винагороди, заниженні витрат на транспортування імпортованих товарів, що, як наслідок, призвело до заниження митної вартості оцінюваних товарів.

В акті перевірки зазначено, що у перевіряємому періоді позивач, на підставі відповідних договорів поставки друкованої продукції, здійснював зовнішньоекономічну діяльність з імпорту на територію України друкованих періодичних видань - журналів.

До перевірки позивачем, окрім вказаних договорів, надано договори, на підставі яких позивач здійснював перерахування коштів в іноземній валюті, зокрема:

- договір від 01 квітня 2007 року б/н, укладений між позивачем та компанією "Red Dot Kft", за умовами якого компанія "Red Dot Kft" зобов'язалась надати позивачу невиключне право на використання фотознімків у складі видань позивача на території України та території розповсюдження;

- авторську угоду від 01 липня 2007 року № 313, укладену між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Аркаим", за умовами якої TOB "Видавництво "Аркаим" зобов'язалось передати позивачу невиключне право на використання творів шляхом відтворення, розповсюдження та перероблення;

- ліцензійний договір від 01 липня 2009 року № 110, укладений між позивачем та TOB "Видавництво "Аркаим", за умовами якого TOB "Видавництво "Аркаим" зобов'язалось надати позивачу право на використання результатів інтелектуальної діяльності шляхом відтворення, розповсюдження та забезпечення;

- договір від 01 січня 2008 року № 01/UK, укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, за умовами якого вказана особа зобов'язалась надати позивачу невиключне право на одноразове використання фотозображень для публікації у виданнях позивача на визначених договором умовах;

- ліцензійний договір від 01 жовтня 2008 року б/н, укладений між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Аллер Раша", за умовами якого TOB "Аллер Раша" зобов'язалось надати позивачу за винагороду невиключне право на використання фотографій у межах договірної території шляхом відтворювання, розповсюдження та перероблювання;

- ліцензійний договір від 01 червня 2010 року № 148-615ИА/2010, укладений між позивачем та ФГУП РАМИ "Риа Новости", за умовами якого агентство зобов'язалось надати позивачу право використання фотографічних, графічних, інформаційно-графічних та інших винаходів на умовах- невиключної ліцензії, які розміщуються агентством на сайті, самостійно відбираються та копіюються позивачем з сайту;

- ліцензійний договір від 01 березня 2011 року № 46/1/11, укладений між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Фотас", за умовами якого TOB "Фотас" зобов'язалось надати позивачу просту (невиключну) ліцензію на редакційне використання Rights Managed (RM) та Royalty Free (FR) зображень у складі видань позивача;

- ліцензійний договір від 01 квітня 2011 року № 025/11, укладений між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Ист Ньюс", за умовами якого TOB "Ист Ньюс" зобов'язалось надати позивачу право використання ряду фотографічних винаходів.

Вказані договори позивачем не надавались до митного оформлення імпортованих товарів (журналів).

Крім того, до перевірки надано субліцензійний договір від 11 липня 2006 року б/н, укладений між позивачем та Vogel Burda Holding GmbH, який також не надавався до митного оформлення і надавав право (без права передачі) на використання торгової марки CHIP.

За результатами розгляду скарги позивача від 22.08.2012 року № 234 в адміністративному (досудовому) порядку Державною митною службою рішенням про результати розгляду скарги від 23.10.2012 року № 11.1/2-15.1/11872 оскаржуване рішення залишено без змін.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 п. 190.1. ст. 190 ПКУ базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу IІI Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Згідно з абзацом 1 п. 3 ч. 1 ст. 267 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідного ч. 2 цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Пунктом 4.3 ст. 4 Закону № 168 визначається, що для товарів, які імпортуються на митну територію України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що поставки товарів здійснювалися на умовах DDU, EXW та FСА і до ціни товарів не включались транспортні витрати.

Відповідно до умов договору від 01.10.2005 року № 03/10-05 між ДП «ЗТГ-Украина Принт Медиент Логистик Интернациональ» та позивачем експедитор надає замовнику послуги наступного характеру: організація міжнародних перевезень відповідно до заявки замовника (підбір необхідного транспорту для здійснення перевезення; відстеження руху автомобіля від моменту завантаження у відправника та до вивантаження у одержувача).

Тарифи та вартість надання транспортно-експедиційних послуг встановлюються в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно протоколів погодження розподілу вартості транспортних послуг від 20.10.2009 року, 01.02.2010 року, 01.06.2010 року, 01.09.2010 року, 04.03.2011 року, 01.04.2011 року, 01.10.2011 року між сторонами документально зафіксоване чітке розмежування тарифів за транспортні послуги в розрізі зазначених маршрутів до кордону України та від кордону України до місця доставки (а. с. 86-92 Т. III).

Згідно ч.3 ст.267 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Отже, витрати на транспортування після ввезення на територію України не повинні включатися позивачем до митної вартості за умови дотримання ним вимог виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення (п. «б» ч. З ст. 267 МКУ).

На підтвердження транспортних витрат позивач надав митниці рахунок-фактуру, довідку підприємства перевізника, акт прийому-передачі, договори про перевезення, міжнародні товарно-транспортні накладні, аналіз яких дає можливість ідентифікації та виділення витрат на транспортування після ввезення на територію України (не включених до ціни) із загального розміру витрат на транспортування.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до ст. ст. 1 та 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ довідки перевізників про транспортні витрати підпадають під ознаки первинних документів, а доводи відповідача про зворотнє є безпідставними, отже, позивач правильно визначив частину митної вартості щодо витрат на транспортування товару на території України.

До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідачем у додатку № 8 до Акту перевірки продемонстровано можливість розмежування витрат на транспортування, зокрема, використовуючи у графі 7 Додатку дані довідок про транспортні витрати.

З огляду на вищезазначене випливає, що позивачем дотримано вимоги ст. 267 МКУ, оскільки при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Також, судом першої інстанції зазначено, що відповідно до п. "с" ч. 1 ст. 8 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, при визначенні митної вартості згідно з положеннями ст. 1 до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортні товари, додається: роялті та ліцензійні платежі, пов'язані з товарами, що оцінюються, які покупець мусить сплачувати прямо чи опосередковано, як умова для продажу товарів, що оцінюються, якщо такі роялті та платежі не включаються до ціни, що фактично сплачена чи підлягає сплаті (аналогічні положення містить і ст. 267 МКУ).

Згідно з п. 3 Національного Стандарту № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.

Роялті- ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту ст. 267 МКУ та вищезазначених норм роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.11.2011р. по справі № 21-109а11, від 31.10.2011 по справі № 21-315а11, які відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Як встановлено колегією суддів, роялті, що сплачувалось позивачем на підставі ліцензійних договорів, не було умовою виготовлення та поставки друкованої продукції та не обтяжувалося сплатою роялті, а отже, не впливало на оцінювання цього товару, а відтак колегія суддів вбачає відсутність належних правових підстав для включення роялті до митної вартості імпортованих товарів.

До того ж, сплата роялті не могла бути умовою продажу товарів взагалі, оскільки ввезення товару здійснювалось за договором на виготовлення продукції, а не купівлі-продажу.

Частиною 3 ст. 267 МКУ встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення не ґрунтується на вимогах законодавства щодо включення зазначених ліцензійних платежів до митної вартості.

Аналогічно, з іншими ліцензійними договорами до перевірки відповідачу було надано субліцензійний договір від 11 липня 2006 року б/н, укладений між позивачем та Vogel Burda Holding GmbH (а. c. 93-105 Т. ІІІ), за умовами якого Vogel Burda Holding GmbH, який є єдиним власником усіх прав інтелектуальної власності та прав на товарний знак відносно всього, що стосуєтся журналу Chip, зобов'язалось надати позивачу виключне право на використання торгової марки Chip, зареєстрованої як товар класу 16 "Професіональні періодичні видання з мікрокомп'ютерної технології", та ліцензованої Vogel Burda Holding GmbH починаючи із 11 червня 2006 року. Також надано акти, на підставі яких позивач сплачував субліцензійний збір (роялті).

З метою уточнення умов нарахування та сплати за субліцензійним договором, відповідачем до позивача направлено запит від 22 червня 2012 року № 3, у відповідь на який позивач пояснив, що плата за вказаним договором здійснювалась на підставі відсотку від загального чистого прибутку з товарообігу усіх місцевих видань, що підтверджується розрахунками субліцензійних платежів.

Крім вищезазначеного, позивач зі змісту обставин, викладених у позовній заяві, виокремлює оскарження податкового повідомлення стосовно невключення до складу митної вартості комісійних винагород, сплачених на підставі Договору № 1 від 01.04.2009 року (а. с. 1-5 T. IV) та подібних договорів, що стосується певної частини позовних вимог.

Однак, як вбачається колегією суддів, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки спору в цій частині.

Незважаючи на це, колегія суддів дослідила умови вказаних агентських договорів на предмет зв'язку з імпортом поліграфічної продукції, як того вимагав діючий на момент виникнення спірних правовідносин п. 4.3 ст. 4 Закону № 168.

Внаслідок дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції встановив, що перелік умов виконання агентських договорів в Розділі «Права та обов'язки сторін» не пов'язаний з друком поліграфічних видань, і навпаки, жоден з договорів на друк продукції не містить обтяжень сплати винагороди за агентськими договорами.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 99,100,195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" до Київської регіональної митниці про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення форми «Р» від 13.08.2012 року № 192 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення форми «Р» Київської регіональної митниці від 13 серпня 2012 року № 192.

Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Бурда-Україна" (ЄДРПОУ 24740397) судовий збір у розмірі 3293 грн. 00 коп (три тисячі двісті дев'яносто три гривні 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О.А.

Суддя Грибан І.О.

(Повний текст постанови виготовлено 28.05.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.