Рішення № 31524633, 23.05.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 225/1707/12 Провадження № 22-ц/772/1110/2013Головуючий в суді першої інстанції:Капуш С.І.Категорія: 23 Доповідач: Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Копаничук С.Г.

Суддів: Нікушина В.П. ,Стеблюк Л.П.

при секретарі: Іщук О.В.

за участю представника відповідача - Спесивцева В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія» про стягнення коштів по договору оренди, за апеляційною скаргою приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія» на рішення Тростянецького районного суду від 26 грудня 2012 року ,-

В с т а н о в и л а :

В вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія» про стягнення коштів по договору оренди землі посилаючись на те, що відповідач не виконує своїх обов'язків по сплаті орендної плати за 2011 рік, внаслідок чого виникла заборгованість по ній в розмірі 1288,98 грн., а крім того, по сплаті пені за період з 16.11.2011 року по 15.09.2012 року за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 788,85 грн., а всього 2077,83 грн.

Заочним рішенням Тростянецького районного суду від 26.12.2012 року позов задоволено. Стягнуто з ПП «Агропромислова фірма «Іззія», с.Буди Тростянецького району на користь ОСОБА_3 2077,83 грн. заборгованості, в тому числі по орендній платі за землю за 2011 рік - 1288,98 грн. та пені за несвоєчасну оплату - 788,85 грн. та 221 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ПП «Агропромислова фірма «Іззія» просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що суд не врахував відсутність письмової згоди сторін на зміну розміру орендної плати та послався на Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» №725/2008 від 19.08.2008 року, дія якого не поширюється на спірні правовідносини .

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи ,рішення суду та доводи апеляційних скарг ,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка є власником земельної ділянки, площею 4,3212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в с.Буди, Тростянецького району Вінницької області (а.с.11-12). 10.05.2007 року між сторонами було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у встановленому законом порядку. П.п. 9, 11, 14 договору передбачають узгоджену форму та розмір орендної плати, а саме: у грошовій формі - 1%, натуроплатою - 1,5%, перші два роки - 1%, далі не менше - 1,5 % від вартості паю та обов'язок орендаря своєчасно вносити орендну плату до 15 числа 11 місяця поточного року та сплатою пені в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення несплаченої суми орендної плати (а.с.8-10).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належне виконання ним умов п.9, п.11 договору не довів, свій обов'язок по виплаті орендної плати не виконував, чим порушив права позивача, а тому вони підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по орендній платі за 2011 рік в сумі 1288,98 грн. та пені за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 788,85 грн.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він невірно та неповно встановив обставини справи та порушив норми матеріального права.

Згідно ст.13 ЗУ «Про оренду землі» (далі - Закон №161 XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.21, ч.ч.1, 2, 4 ст.22 Закону №161 XIV ( в редакції чинній на час укладення договору), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Внесення орендної плати оформлюється письмово.

Пред'являючи позов, позивачка послалась на несплату відповідачем орендної плати за 2011 рік в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з врахуванням інфляції. При цьому вказала, що такий розмір орендної плати встановлено Указом Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)»

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для розгляду справи щодо яких у сторін та інших осіб є спір.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені

певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК України).

Тому, позивачці необхідно було довести належними та допустимими доказами обставини наявності у відповідача заборгованості по виплаті орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2004 року ОСОБА_3, як орендодавець, та ПП «Агропромислова фірма «Іззія», як орендар, уклали договір оренди земельної ділянки, площею 4,3212 га на двадцять років для сільськогосподарського використання, що розташована в с.Буди, Тростянецького району Вінницької області. Даний договір зареєстрований 10.05.2007 року, у встановленому законом порядку. Згідно п.п. 9, 10 вказаного договору, орендна плата вноситься орендарем до 15.11 поточного року у грошовій формі або послугами чи товарами перші 2 роки 1%, далі не менше 1,5 % від вартості паю; 1 % - 327,63 грн., 1,5 % - 491,45 грн.

Позивачка в підтвердження своїх вимог належних та допустимих доказів наявності підстав для обрахування заборгованості по орендній платі в розмірі 3% від вартості земельної ділянки не надала. Обрахування нею орендної плати за оренду земельної ділянки, з посиланням на зміни внесені до Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (далі - Указ №92/2002) - Указом Президента України №725/2008 року від 19.08.2008 року, про встановлення мінімального розміру плати за оренду земельних ділянок не менше 3 % від вартості земельної ділянки, є безпідставним.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Згідно ст.18 Закону №161 XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

05.05.2004 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, який набув чинності 10.05.2007 року. У цей період діяла редакція Указу №92/2002, якою встановлено мінімальний розмір плати за оренду земельних ділянок не менше 1,5 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Зміни внесені до Указу №92/2002 Указом Президента України від 19.08.2008 року №725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» щодо встановлення розміру орендної плати не менше 3% визначеної вартості земельної ділянки мають рекомендаційний характер, вони набули чинності після укладення сторонами договору і не є підставою для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків.

Суд першої інстанції, стягуючи заборгованість по орендній платі в розмірі 3 % вартості земельної ділянки, фактично погодився з наведеними посиланнями позивачки та застосував Указ №92/2002 в редакції від 19.08.2008 року, дія якого на спірні правовідносини не поширюється і, при цьому, не врахував, що зміна розміру орендної плати можлива лише за згодою сторін.

Так, згідно ч.2 ст.23 Закону №161 XIV орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

П.13 зазначеного договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно за угодою сторін. У разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, умови договору не зобов'язують сторони вносити зміни до договору, зокрема збільшувати чи зменшувати розмір орендної плати, а лише зобов'язують за певних обставин переглянути умови договору.

Докази перегляду розміру орендної плати внаслідок внесення змін до Указу №92/2002 та підвищення її розміру до 3 відсотків, у матеріалах справи, відсутні.

Суд першої інстанції вказаного не врахував, чим допустив неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення орендної плати в розмірі 3 % від вартості земельної ділянки і пені.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачка в підтвердження своїх позовних вимог в суді першої інстанції доказів не надала, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилась, а тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, рішення суду не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України ,-

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія» задовольнити.

Рішення Тростянецького районного суду від 26 грудня 2012 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія» про стягнення коштів, а саме заборгованості за договором оренди землі - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: