Рішення № 31522153, 27.05.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р.

Справа № 916/495/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” до Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” про стягнення 19 393,85 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 20.05.2013 р. оголошувалась перерва до 27.05.2013 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” про стягнення заборгованості за договором дистрибуції в сумі 40 393,85 грн., посилаючись на наступне.

02.04.2012 р. між ТОВ „Компанія „Юмакс-Львів” та Підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” було укладено договір дистриб’юції № 74/12, на підставі якого позивач згідно видаткової накладної № ЮЛ-0000804 від 31.07.2012 р. поставив відповідачу продукцію на суму 39 402,72 грн. з умовою оплати партії товару (згідно п. 8.2 договору) не пізніше ніж на 14 календарний день з моменту отримання товару дистриб’ютором. Тобто, за ствердженнями позивача, відповідач мав оплатити за отриманий товар по вищевказаній накладній не пізніше 14.08.2012 р. Проте, як зазначає позивач, відповідачем зобов’язання не були виконані та оплата товару була здійснена лише частково на суму 2 523,80 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по вищевказаній накладній перед позивачем складає 36 878,92 грн.

Наразі позивач посилається на те, що ТОВ „Компанія „Юмакс-Львів” неодноразово зверталось до відповідача з усними повідомленнями щодо погашення заборгованості. Також 11.01.2013 р. на адресу Підприємства у вигляді ТОВ „Джерело” поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення) було спрямовано акт звірки взаємних розрахунків між сторонами та претензію № 049 від 04.01.2013 р. з проханням погасити вищезазначену заборгованість, але відповідач на вказані документи не відреагував.

Також позивач вказує, що відповідно до п. 13.1 договору у випадку, якщо дистриб’ютор не оплатив за товар у строк, зазначений в п. 8.2 договору, він зобов’язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми протермінованого боргу за кожен день такого протермінування, і додатково до пені відшкодувати продавцю понесені останнім збитки в повному обсязі незалежно від розмірів цих збитків.

До того ж згідно п. 13.2 договору за користування грошовими коштами продавця понад термін, зазначений в п. 8.2 даного договору, дистриб’ютор зобов’язаний сплатити суму протермінованого боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми. Так, позивачем з урахуванням облікової ставки НБУ за період з 14.08.2012 р. по 29.01.2013 р. в розмірі 7,5% розраховано пеню за вказаний період, що складає 2554,31 грн., а також збитки, завдані інфляційними процесами за вказаний період, в сумі 110,55 грн. та 5 % річних з простроченої суми в розмірі 850,07 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 40393,85 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2013 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/495/13-г, розгляд справи призначено в засіданні суду.

Під час розгляду справи в засіданні суду 18.04.2013 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості (а.с. 43). Так, згідно вказаної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15 878,92 грн., пеню в розмірі 2 554,31 грн., збитки, завдані інфляційними процесами, у розмірі 110,55 грн. та 5% річних від простроченої суми у розмірі 850,07 грн.

На підставі розпорядження голови суду від 08.05.2013 р. у зв’язку з перебуванням судді Петрова В.С. у відпустці 13.05.2013 р., вказану справу № 916/495/13-г передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Гуту С.Ф.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2013 року справу № 916/495/13-г прийнято до провадження судді Гута С.Ф. та розгляд справи відкладено на 20.05.2013 р.

Розпорядженням голови суду від 14.05.2013 р. вказану справу № 916/495/13-г передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С. у зв’язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.05.2013 року справу № 916/495/13-г прийнято до провадження судді Петрова В.С. та призначено до розгляду в засіданні суду 20.05.2013 р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 57) зазначив, що Підприємство у вигляді ТОВ „Джерело” в період з 17.01.2013 р. по 30.04.2013 р. перерахувало на рахунок позивача суму в розмірі 49 878,92 грн. за продану продукцію по договору дистриб’юції № 74/12, про що надав до суду копії платіжних доручень.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

02 квітня 2012 р. між ТОВ „Компанія „Юмакс-Львів” (продавець) та Підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” (дистриб’ютор) було укладено договір дистриб’юції № 74/12, згідно п. 2.1 якого продавець на умовах, передбачених цим договором, передає товар дистриб’ютору, а дистриб’ютор зобов’язується прийняти товар і здійснити своєчасну оплату отриманого від продавця товару. Продавець надає товар з метою наступного продажу дистриб’ютором клієнтам на території (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору асортимент та кількість товару, який продається дистриб’ютору, відображається в накладних на передачу товару, які являються невід’ємною частиною договору. Сума договору включає в себе суму всіх накладних, на основі яких здійснюється продаж товару в виконання даного договору (п. 5.1 договору).

Згідно п. 6.1 договору для замовлення партії товару на протязі відповідного періоду дистриб’ютор направляє продавцю по факсу замовлення. Таке замовлення обробляється і узгоджується з продавцем. Продавець приймає замовлення і зобов’язується передати дистриб’ютору товар в термін до 5 робочих днів від дня прийняття відповідного замовлення тільки при умові, що дистриб’ютор не має протермінованої заборгованості за раніше відвантажений товар на день прийняття даного замовлення від дистриб’ютора (п. 6.2 договору).

В п. 6.3 договору обумовлено, що доставка товару дистриб’ютору здійснюється за рахунок продавця за наступною адресою: вул. М. Грушевського, 41, м. Одеса.

П. 6.4 договору передбачено, що прийом товару по кількості та якості здійснюється по місцю отримання товару, вказаному в п. 6.3 договору, відповідно до накладної. Датою отримання товару вважається дата прийняття товару дистриб’ютором, вказана в накладній. Ризик випадкового пошкодження чи втрати товару переходить до дистриб’ютора з моменту прийняття товару.

Ціна та оплата товару встановлюється розділом 8 договору. Так, згідно п. 8.1 договору ціни на товари, що продаються дистриб’ютору згідно даного договору, встановлюються в національній валюті України і вказуються у відповідних накладних на передачу товару.

За умовами п. 8.2 договору оплата за поставлений продавцем товар здійснюється дистриб’ютором в момент його отримання, що визначається датою на документах приймання-здачі товару. Сторони домовились, що відтермінування по оплаті товару, отриманого в період з травня до серпня місяця включно складає 14 календарних днів, а у період з вересня до квітня включно складає 30 календарних днів від дати отримання товару.

В п. 8.3 договору визначено, що форма оплати: безготівковий розрахунок.

Даний договір вступив в силу з моменту його підписання, строк його дії до 31.12.2012 р. включно. В частині оплати за поставлений продавцем товар договір діє до повного виконання дистриб’ютором грошових зобов'язань по даному договору. У випадку, якщо жодна із сторін, до закінчення вказаного терміну не заявить про розірвання даного договору, то він вважається пролонгованим на один календарний рік (п. 14.5 договору).

Так, за ствердженнями позивача, ним на підставі наданої до суду видаткової накладної № ЮЛ – 0000804 від 31.07.2012 р. (а.с. 18) було поставлено відповідачу (дистриб’ютору) товар на суму 39402,72 грн., який був отриманий відповідачем. Однак, несплата відповідачем повної вартості поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором, вказуючи на наявність у відповідача обов’язку оплатити вартість поставленого товару.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, вищевказаний договір дистриб’юції за своєю суттю є договором поставки товару з подальшою його реалізацією відповідачем, в свою чергу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з’ясовано судом та підтверджено сторонами, на виконання умов вищевказаного дистриб’юторського договору позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 39 402,72 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ЮЛ-0000804 від 31.07.2012 р., яка підписана представниками обох сторін.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Однак, як з’ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав належним чином прийняті на себе зобов’язання по оплаті поставленого позивачем товару у встановлений договором строк. Так, як було зазначено позивачем, Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” частково сплатило суму боргу за договором в розмірі 2 523,80 грн.

Наразі, як випливає з наявної в матеріалах справи копії претензії № 049 від 04.01.2013 р. (а.с. 13-14), копії акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 17) та відповіді відповідача на претензію № 3836 від 18.01.2013 р. (а.с. 30), всього позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 315455,64 грн., але відповідачем частково сплачено і повернуто товар на суму 265576,72 грн., тому станом на 03.01.2013 р. сума боргу відповідача перед позивачем складала 49 878,92 грн. (315455,64 грн. - 265576,72 грн.).

При цьому протягом січня та у лютому до складання позовної заяви відповідачем було сплачено ще 17000,00 грн. згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 7422 від 17.01.2013 р. на суму 9000,00 грн. (а.с. 92), № 7485 від 21.01.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7512 від 22.01.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7525 від 23.01.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7572 від 25.01.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7614 від 30.01.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7678 від 04.02.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7826 від 13.02.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7854 від 14.02.2013 р. на суму 1000,00 грн. (а.с. 78-85). Відтак, на момент складання позовної заяви 15.02.2013 р. сума боргу відповідача становила 32878,92 грн. (49878,92 грн. – 17000,00 грн.).

В ході розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 15 878,92 грн. (а.с. 43), оскільки станом на 18.04.2013 р. відповідачем було сплачено ще 17000,00 грн. згідно платіжних доручень № 7881 від 18.02.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7905 від 19.02.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 7963 від 25.02.2013 р. на суму 4000,00 грн., № 8132 від 11.03.2013 р. на суму 6000,00 грн., № 8562 від 16.04.2013 р. на суму 5000,00 грн. (а.с. 86-90). Відтак, остаточно позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15878,92 грн. (32878,92 грн. - 17000,00 грн.).

Між тим, як з’ясовано судом, на день розгляду справи вказану суму боргу, що заявлена до стягнення, відповідачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується наданими відповідачем до суду платіжними дорученнями № 8617 від 23.04.2013 р. на суму 5000,00 грн. (а.с. 91) та № 8688 від 30.04.2013 р. на суму 10878,92 грн. (а.с. 93). Відтак, з огляду на погашення відповідачем суми основного боргу перед позивачем за договором № 74/12 від 02.04.2012 р. суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі в частині суми основного боргу відсутній.

Відповідно до п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 916/495/13-г в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” до Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” про стягнення суми основного боргу в розмірі 15 878,92 грн.

Щодо решти частини вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2554,31 грн., збитків, завданих інфляційними процесами, у розмірі 110,55 грн. та 5% річних від простроченої суми у розмірі 850,07 грн., що разом складають 3514,93 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за умовами п. 8.2 договору строк оплати товару було встановлено не пізніше ніж на 14 календарний день з моменту отримання товару дистриб’ютором, а остання поставка товару відбулась 31.07.2012 р. згідно видаткової накладної № ЮЛ-0000804 від 31.07.2012 р. на суму 39 402,72 грн., відповідно вказана поставка товару мала бути оплачена не пізніше 14.08.2012 р. Однак, як з’ясовано судом та не спростовано відповідачем, остання поставка була лише частково оплачена на суму 2 523,80 грн. Отже, відповідач допустив прострочення виконання своїх зобов’язань щодо оплати товару на суму 36 878,92 грн., що мало місце у період з 14.08.2012 р. по 29.01.2013 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості відвантаженого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до п. 13.1 договору у випадку, якщо дистриб’ютор не оплатив за товар у строк, зазначений в п. 8.2 договору, він зобов’язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми протермінованого боргу за кожен день такого протермінування, і, додатково до пені, відшкодувати продавцю понесені останнім збитки в повному обсязі, незалежно від розмірів цих збитків.

Виплата неустойки чи інших санкцій по даному договору не звільняє вину сторону від відшкодування іншій стороні завданих збитків в повному обсязі і від виконання зобов'язань щодо даного договору (п. 13.3 договору).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язань за вказаним договором дистриб’юції щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 14.08.2012 р. по 29.01.2013 року на суму боргу 36878,92 грн., що мала місце у вказаний період, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ (2х7,5%), яка діяла у вказаний період. Дослідивши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, суд вважає його обґрунтованим, у зв’язку з чим вимоги позивача про стягнення пені в сумі 2554,31 грн. (36878,92 грн./100%х 2 х 7,5%/366дн.х 169 дн.) є правомірними.

Крім того, згідно п. 13.2 договору за користування грошовими коштами продавця понад термін, зазначений в п. 8.2 даного договору, дистриб’ютор зобов’язаний сплатити суму протермінованого боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає також з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого позивачем товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі дистриб’юції встановлено інший відсоток річних - 5%, відповідно сплаті підлягають саме 5% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних не залежить від моменту пред’явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов’язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 5% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 5% річних за період з 14.08.2012 р. до 29.01.2013 р. на суму боргу 36878,92 грн., що мала місце у вказаний період, які за розрахунками позивача складають 850,07 грн. При цьому, дослідивши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 5% річних, судом виявлено помилку у розрахунку, а саме: 36878,92 грн. /100%х 5%/366 дн. х 169 дн. = 851,44 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума річних, яка заявлена позивачем 850,07 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Враховуючи вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає невірним здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок інфляційних збитків в сумі 110,63 грн. (а.с. 4), оскільки позивач обрав не середній індекс інфляції за даними Державного комітету статистики України, який за обраний позивачем період з 14.08.2012 р. по 29.01.2013 р. складає 1,001 (99,7 х 100,1 х 100,0 х 99,9 х 100,2 х 100,2 /100). Таким чином, з огляду на вищенаведене судом здійснено перерахунок інфляційних втрат: 36878,92 грн./100% х 100,1 %) – 36878,92 грн. = 36,88 грн.

Відтак, загальна сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складає 36,88 грн., а не 110,63 грн., як зазначено позивачем у розрахунку, хоча в заяві про зменшення позовних вимог заявлено до стягнення 110,55 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 3441,26 грн. (2554,31 грн. пені + 850,07 грн. 5% річних + 36,88 грн. інфляційних втрат).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам (3441,26 грн.), виходячи із заявленої до стягнення суми (3514,93 грн.), в частині якої провадження не припинено. Так, з огляду на те, що за заявленими остаточними позовними вимогами сума судового збору складає 1720,50 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає 1684,44 грн. (3441,26 грн. х 1720,50 грн. / 3514,93 грн.).

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” до Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” про стягнення основного боргу в сумі 15878,92 грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” до Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” про стягнення 3514,93 грн. задовольнити частково.

3. СТЯГНУТИ з Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Джерело” (65031, м. Одеса, вул. М. Грушевського, 41; код ЄДРПОУ 25029967; п/р 26007312112 в АБ „Укргазбанк”, МФО 320478) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” (81144, Львівська область, Пустомитівський район, с. Бережани, вул. Долинівка, 23; код ЄДРПОУ 33964083; р/р 26004010140203 у відділенні „Львівська регіональна дирекція” ПАТ „ВТБ Банк”, МФО 321767) пеню в сумі 2554/дві тисячі п’ятсот п’ятдесят чотири/грн. 31 коп., 5% річних в сумі 850/вісімсот п’ятдесят/грн. 07 коп., інфляційні втрати в сумі 36/тридцять шість/грн. 88 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1684/одна тисяча шістсот вісімдесят чотири/грн. 44 коп.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Юмакс-Львів” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з дня оголошення рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.