Ухвала суду № 31511517, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К-19144/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 25.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 по справі №29/453-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду міста Києва від 25.10.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» (далі-ТОВ «Ізодром», позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі-ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 26.06.2006 №0000402310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 13620,00грн., у тому числі 9080,00грн. основного платежу та 4540,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Рішення судів мотивовано правомірністю формування позивачем податкового за спірними господарськими операціями, як таких, що підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 26.04.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 05.07.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 25.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки №358/1-23-03-21591608 від 16.06.2006, про порушення позивачем п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Фінсоюзавто», свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якого скасовано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25.11.2004.

Згідно абз.1 п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податку на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом п. 9.8 ст. 9 вказаного Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

За результатом розгляду справи було встановлено, що спірні господарські операції було проведено у лютому 2004 року та суми податку на додану вартість за отриманими від ТОВ «Фінсоюзавто» податковими накладними було віднесено до складу податкового кредиту у лютому 2004 року, що відповідає приписам п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Фінсоюзавто» платником податку на додану вартість було анульовано та виключено з реєстру 05.01.2005. Отже, на момент вчинення спірних господарських операцій ТОВ «Фінсоюзавто» було зареєстровано платником податку на додану вартість та мало право видавати податкові накладні.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а нараховане позивачу податкове зобов'язання та застосування штрафних санкцій належним чином не доведено.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 25.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв