Рішення № 31506871, 27.05.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.13 Справа № 914/986/13-г

За позовом: Будинкоуправління № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, м.Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

про визнання недійсним договору.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача: Жогальська І.Ф.. - представник за довіреністю №1 від 02.01.2013р.;

Від відповідача : Трофимчук О.В. - представник за довіреністю від 11.12.2012р.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Будинкоуправління № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання недійсним договору від 04.01.2011р. на технічне обслуговування центральних теплових пунктів.

Ухвалою суду від 14.03.2013р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 01.04.2013р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. В судовому засіданні 14.05.2013р. оголошено перерву до 27.05.2013р.

В судовому засіданні 27.05.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях до позовної заяви (вх. 16315/13 від 14.05.2013р.), просить їх задоволити.

В судовому засіданні 27.05.2013р. представник відповідача позовні вимоги заперечує з підстав викладених у відзиві на позов (вх.11643/13 від 10.04.2013р.), просить суд відмовити у задоволенні позову.

На вимогу суду (ухвала суду від 16.04.2013р.) було зобов'язано позивача забезпечити явку керівника Будинкоуправління № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова в судове засідання для дачі пояснень та надати письмові пояснення в порядку ст. 30 ГПК України.

В судове засідання 14.05.2013р. з`явився начальник Будинкоуправління № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, надав усні пояснення по справі, через канцелярію суду подав письмові пояснення у порядку ст. 30 ГПК України (вх. 16317/13 від 14.05.2013р.).

В судовому засіданні 27.05.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами статті 20 Господарського кодексу України, ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Таким чином, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що між будинкоуправління №4 КЕЧ м.Львова (Замовник) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (Виконавець) укладено договір б/№ про технічне обслуговування ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул..Гашека, 17 і теплових мереж у м.Львові від 04 січня 2011 року. Цей договір належним чином підписаний та скріплений печатками сторін.

Предметом, відповідно до п.1.1. цього Договору, є зобов'язання Виконавця по технічному обслуговуванню обладнання центральних теплових пунктів (ЦТП) по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул..Гашека, 17 і теплових мереж, що включає в себе повний комплекс робіт, регламентованих інструкцією з експлуатації обладнання, правилами технічної експлуатації (ПТЕ) та правилами техніки безпеки (ПТБ). Вартість технічного обслуговування об'єктів визначається кошторисами, що складає 76 816,30 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 12 802, 70грн. за місяць в опалювальний період і 34 723,40 грн., у тому числі ПДВ - 5 767,2 грн. за місяць в міжопалювальний період.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.207, ч.2 ст.208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Аналогічно визнання договору недійсним та наслідки визнання такого договору недійсним врегульовано і ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 та ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Якщо неможливо визнати частково виконаний оспорюваний правочин недійсним з моменту його укладення, зі змісту якого випливає, що він може бути припинений лише на майбутнє (наприклад, правовідносини за договорами підряду, надання послуг й ін.), суд у рішенні зазначає про припинення такого правочину на майбутнє (Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, узагальнення судової практики Верховного суду України від 24.11.2008р.).

Однією з підстав визнання Договору недійсним є, на думку позивача, як зазначено у позовній заяві - перебування ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул.Гашека, 17 і теплових мереж на момент підписання спірного договору, на балансі будинкоуправління №2 КЕВ м.Львова.

Судом встановлено, що спірний договір підписано 04 січня 2011 року. Зі сторони Замовника, договір підписано начальником будинкоуправління №4 КЕВ м.Львова В.Гідеєм. Акт приймання - передачі житлових будинків, комунальних споруд та інженерних будинкоуправління №2 КЕВ м.Львова на баланс і обслуговування будинкоуправління №4 КЕВ м.Львова підписаний уповноваженими сторонами, у т.ч. начальником будинкоуправління №4 КЕВ м.Львова В.Гідеєм, 21.04.2011 року. Зазначене майно перебувало на балансі позивача до 12.09.2011 року, оскільки Актом приймання - передачі комунальних споруд та інженерних мереж будинкоуправління №4 і обслуговування КЕВ м. Львова від 12.09.2011 року було передано КЕВ м. Львова.

З врахуванням положень ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, позивачем не названо, а законодавством не визначено підстав визнання договору недійсним, якщо його зміст суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства у випадку неперебування майна на балансі. Крім цього, у будь - якому випадку майно було передано позивачу згідно акту приймання - передачі. При цьому з аналізу п.1.3. договору слідує, що виконання комплексу робіт по технічному обслуговуванню обладнання оформляється актом приймання-здавання робіт, що не позбавляло сторін, зокрема позивача, приймати визначені предметом договору роботи по факту їх виконання в обумовлений строк.

Іншою підставою визнання договору недійсним, зазначеною в позовній заяві, є «протиправне покладання на будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова відшкодування витрат ЛМКП «Львівтеплоенерго» на обслуговування і підтримання в робочому стані обладнання ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул..Гашека, 17 і теплових мереж».

Так, пунктом 1.1. договору передбачено, що вартість технічного обслуговування об'єктів визначається кошторисами, що складає 76 816,30 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 12 802, 70грн. за місяць в опалювальний період і 34 723,40 грн., у тому числі ПДВ - 5 767,2 грн. за місяць в міжопалювальний період.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу, з врахуванням положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов»язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

З врахуванням статті 20 Закону України «Про теплопостачання», відповідно до п.2 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року №955 (на момент укладення спірного договору) двоставковий тариф - тариф на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, який складається з річної абонентської плати (вартості обслуговування одиниці теплового навантаження об'єкта теплоспоживання), яка компенсує умовно-постійну частину тарифу, та вартості одиниці реалізованої теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, яка компенсує умовно-змінну частину тарифу. Умовно-постійна частина - складова двоставкового тарифу, яка включає витрати підприємства, пов'язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії, теплових мереж і теплоспоживальних установок, а також частину прибутку, розраховану відповідно до пункту 97 цього Порядку. Умовно-змінна частина - складова двоставкового тарифу, яка включає витрати, безпосередньо пов'язані з обсягами споживання теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, а також частину прибутку, розраховану відповідно до пункту 97 цього Порядку.

Відповідно п.4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №869 (діяв під час спірного договору) двоставковий тариф на теплову енергію - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної). Умовно-змінна частина двоставкового тарифу - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку. Умовно-постійна частина двоставкового тарифу - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год.) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання як грошовий вираз решти планованих економічно обґрунтованих витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Позивачем надано суду рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.12.2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 29.12.2008 року №1433, що набрало чинності з 01.01.2011 року (зазначено у п.2 рішення), додатком 1 якого передбачено скориговані тарифи на послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання для населення, виконавцями яких є підприємства, що обслуговують житловий фонд.

Однак у зазначених вище актах законодавства та і у рішенні виконкому Львівської міської ради не встановлено тариф по технічному обслуговуванню обладнання центральних теплових пунктів (ЦТП), що включає в себе повний комплекс робіт, регламентованих інструкцією з експлуатації обладнання, правилами технічної експлуатації (ПТЕ) та правилами техніки безпеки (ПТБ), що складає предмет спірного договору. А тому заінтересовані особи, укладаючи такий договір не позбавлені, самостійно, виходячи з комплексу робіт, визначити і ціну договору, враховуючи приписи статей 6, 627, 632 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами, що саме відповідач в силу певних положень законодавства чи інших вимог, приписів зобов'язував чи одноособово «протиправно поклав обов'язок відшкодування витрат на обслуговування і підтримання в робочому стані обладнання ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул..Гашека, 17 і теплових мереж».

Крім цього, проаналізувавши положення Договору №4959/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 липня 2011 року, укладеного між сторонами, підписаного та скріпленого печатками, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.10.1. договору він набув чинності з 01 січня 2011 року та діяв до 01 жовтня 2012 року. Пунктом 4.1. договору надано право теплопостачальній організації (відповідачу у справі) пропонувати споживачу (позивачу у справі) послуги, пов'язані з постачанням теплової енергії, обслуговуванням теплового господарства. Пунктом 3.2.12. договору споживач зобов'язується призначити особу, відповідальну за справний стан та безпечну експлуатацію власних теплоспоживальних установок і теплових мереж. Обслуговувати своє теплове обладнання підготовленим та атестованим персоналом або спеціалізованими організаціями на підставі погодженого з Теплопостачальною організацією договору.

Основні організаційні і технічні вимоги до безпечної, надійної та економічної експлуатації джерел теплопостачання, теплофікаційних і тепловикористовувальних установок, теплових мереж, систем опалення та вентиляції, гарячого водопостачання, збирання і повернення конденсату, водопідготовки, а також засобів вимірювальної техніки передбачені Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 року №71, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 березня 2007 року за №197/13464.

Таким чином, позивач у справі не позбавлений можливості укладати окремі договори з відповідачем з технічного обслуговування ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул.Гашека, 17 і теплових мереж, що включає в себе повний комплекс робіт, регламентованих інструкцією з експлуатації обладнання, правилами технічної експлуатації (ПТЕ) та правилами техніки безпеки (ПТБ). Такої заборони не встановлено і вимогами чинного законодавства.

Інших належних та допустимих доказів визнання спірного договору недійсним позивач не надано.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судові витрати, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 20, 179, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 11, 15, 16, 202, 204, 215, 216, 261, 627, 632 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 3, 33, 38, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.05.2013 р.

Суддя Коссак С.М.