Рішення № 31505811, 23.05.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22ц/791/197/2013р. Головуючий в І інстанції: Зуб І.Ю. Категорія: 46 Доповідач: Ігнатенко П.Я.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року травня місяця 23 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Стародубця М.П.

Суддів: Воронцової Л.П.

Ігнатенко П.Я.

при секретарі Красношапка О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 07 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на те, що з 15 липня 1995 року перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 За час шлюбу ними придбано автомобіль марки VOLKSWAGEN, вартість якого на час звернення до суду складає 96000 грн.; холодильник LG вартістю 3500грн., морозильна камера промислова - 5000грн., комп'ютер стаціонарний -5000грн., супутникова антена -2500грн., телевізор «Фунай»- 1000грн., м'які меблі - 4000грн., а також, шляхом міни з доплатою, частину житлового будинку за адресою м. Херсон, вул. Бегми35/Некрасова 175. Враховуючи те, що придбане рухоме та нерухоме майно зареєстровано і знаходиться у відповідачки, яка у добровільному порядку відмовляється провести його поділ, просив суд поділити вказане вище майно в рівних частинах.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить не брати до уваги доводи, викладені в ній та залишити без змін рішення суду.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилом, встановленим ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 Постанови № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з рекомендаціями, наданими судам в п.23 вищевказаної Постанови, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15 липня 1995 року між сторонами зареєстровано шлюб, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4-5). Заочним рішенням від 28.07.2011 року шлюб розірвано.

З договору міни від 15.06.2001 року, вбачається, що ОСОБА_3 без доплати передала 17/100 частин жилого будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які належали їй на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.1994 року (дошлюбне майно) у власність ОСОБА_5, а остання в свою чергу передала відповідачці у власність 89/200 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.116).

В зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно, набуте в результаті обміну дошлюбного нерухомого майна відповідачки ОСОБА_3 без доплати є її особистою власністю та не підлягає поділу.

Також судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ морозильної камери, комп'ютера, супутникової антени, телевізора та інших предметів вжитку, оскільки позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене майно дійсно було придбане сторонами в період шлюбу за спільні кошти, перебуває у відповідачки і є наявним на час припинення шлюбних відносин між сторонами.

Перевірені доводи апелянта про істотні поліпшення зазначеного вище нерухомого майна в період шлюбу, а також щодо поділу предметів вжитку, висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду в зазначеній вище частині.

Суд першої інстанції правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та в межах доказів, наданих сторонами, яким судом дана правильна оцінка, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу автомобіля VOLKSWAGEN, висновки суду не відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 30 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007року у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль VOLKSWAGEN Т-4, 2001 року випуску, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, держномер НОМЕР_4, придбаний за біржовою угодою від 27.04.2007 року та зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 17 січня 2008 року - в період шлюбу сторін (а.с.6).

Сторони не заперечують, що заочним рішенням від 28.04.2011 року шлюб між ними розірвано та шлюбні відносини припинені, вони ведуть господарство роздільно.

Згідно заочного рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 13.10.2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено та у останнього витребувано спірний автомобіль і передано ОСОБА_3, яка зазначена власником в реєстраційних документах на автомобіль (а.с.125).

10 листопада 2011 року зазначений вище автомобіль VOLKSWAGEN Т4, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, вартістю 76091,09 грн. продано ОСОБА_6, що підтверджується поясненнями останнього, даними в судовому засіданні в ході апеляційного розгляду; довідкою-рахунком №009451 від 10.11.2011 року; висновком спеціаліста №1980 ринкової вартості транспортного засобу; повідомленням УДАІ УМВС України в Херсонській області від 22.01.2013 року №792 та ВРЕР м. Цюрупинськ №146 від 19.02.2013 року, згідно яких спірний автомобіль зареєстрований 10.02.2012 року за ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку від 10.11.2011 року та транспортному засобу присвоєно державний номер НОМЕР_3 (а.с. 155-156, 169, 171-175).

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що спірний автомобіль набутий за час зареєстрованого шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і тому підлягає поділу, інше відповідачкою не доведено як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду.

Також встановлено, що 10.11.2011 року відповідачка ОСОБА_3 розпорядилась спірним автомобілем без належної згоди другого з подружжя, оскільки доказів виконання зазначеної в ч.3 ст. 65 СК України вимоги про надання його письмової згоди на реалізацію автомобіля - суду не надано.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про зарахування при поділі майна подружжя вартості автомобіля, який відсутній у сторін в наявності та, виходячи із рівності часток, стягнути з відповідачки, яка розпорядилась спільним майном, половину його вартості на користь позивача.

Враховуючи, що автомобіль у сторін не перебуває та як вбачається з пояснень нового власника автомобіля ОСОБА_6, даних в ході апеляційного розгляду, останній після придбання зробив покращення транспортного засобу, в зв'язку з чим проведення судової авто товарознавчої експертизи є неможливим і визначити дійсну вартість спірного автомобіля на час розгляду справи немає можливості, що також підтверджується повідомленням №50 від 09.04.2013 року судового експерта про неможливість дачі висновку судової експертизи з цього питання, судова колегія виходить із вартості автомобіля, яка за результатами експертного дослідження на момент відчуження стороною по справі становила 76091,09 грн.

Таким чином, з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню 38045,55 грн. в рахунок половини вартості спірного автомобіля.

Посилання представника відповідачки на те, що дійсну вартість складає сума продажу автомобіля, тобто 56000 грн., до уваги не приймаються, оскільки ціна, сплачена покупцем є договірною і визначена на вільний розсуд сторін у договорі.

Доводи відповідачки про те, що все майно є її власністю судовою колегією до уваги не приймаються, як не підтверджені належними доказами (договорами), а отримання нею грошей від ОСОБА_7, яка не заявляє ніяких вимог і подальший їх рух невідомий, не свідчить про відсутність спільного майна подружжя. Надана на підтвердження цих доводів розписка ОСОБА_3 від 01.07.2007 року про отримання нею в борг 7000 доларів США не може бути беззаперечним доказом купівлі саме за ці кошти спірного автомобіля, придбаного подружжям ОСОБА_3 раніше зазначеної в розписці дати - у квітні 2007 року, в зв'язку з чим колегія суддів ставить під сумнів пояснення свідка ОСОБА_8 щодо зазначених обставин.

Таким чином, в частині поділу автомобіля суд першої інстанції не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи та допустив порушення прав сторін.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - скасуванню в частині відмови поділу автомобіля «Фольксваген Т-4», із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення на користь позивача 38045,55 грн. в рахунок половини вартості автомобіля «Фольксваген Т-4».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 65, 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,- задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 07 листопада 2012 року,- скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ автомобіля «Фольксваген Т-4» та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 38045,55 грн. в рахунок половини вартості автомобіля «Фольксваген Т-4».

В решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: