Постанова № 31503287, 28.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р. Справа № 922/355/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Яблунівській І.М.

за участю представників сторін:

позивача - Сакін В.К.

відповідача - Ковальов А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1280 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.13 року у справі № 922/355/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар", м. Миколаїв

до Державного підприємства завод "Електроважмаш", м. Харків

про стягнення 14 286,66 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Сонар", м. Миколаїв, звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача, ДП завод "Електроважмаш", м. Харків, 3% річних за прострочення оплати товару за Договором №238/07-11-Т від 09.01.2009 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2013 року по справі №922/355/13 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з ДП завод "Електроважмаш" на користь ТОВ "Сонар" - 3% річних у сумі 14286,66 грн. за прострочку оплати товару за договором №238/07-11-Т від 09.01.2009 року, а також витрати з оплати судового збору в сумі 1720,50 грн.

Рішення мотивоване тим, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову.

Відповідач вважає рішення не законним та не обґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить відновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийняти її до провадження, апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт зазначає, що позивач не може посилатися на дату виписки видаткових накладних та рахунків фактури, як на фактичну дату поставки продукції, оскільки надані позивачем документи в розумінні положень ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є належними та допустимими доказами, що підтверджують дату поставки. Первинним документом, що підтверджує дату поставки товару постачальником на адресу замовника є товарно-транспортна накладна.

Крім того, на думку відповідача, при складанні розрахунку позивачем було допущено помилки.

Таким чином, на думку відповідача, оскільки договір не містить будь-яких посилань вважати дату складання/підпису видаткової накладної датою поставки, твердження позивача про початок перебігу строку відповідно до п. 3.2 з дати складання видаткової накладної - є безпідставними та таким, що виходить за межі договірних умов.

Позивач, ТОВ "Сонар", надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість викладених в ній вимог та вважає, що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення.

Позивач наполягає на тому, що видаткові накладні, які підтверджують факт передачі та отримання відповідачем товару та містять дату здійснення господарської операції, підписані повноважним представником останнього без будь-яких застережень та зауважень. В подальшому відповідач жодних претензій або зауважень з цього приводу на адресу позивача не направляв.

Як вважає позивач, відповідач безпідставно пов'язує строк оплати за товар з отриманням позивачем заявки (заявочного листа) на поставку, яка є обов'язковою для виконання і здійснення оплати. При цьому відповідач стверджує, що позивач не надав доказів отримання такої заявки.

В даному випадку позивач вважає, що відповідачем допускається вільне тлумачення положень договору, який не містить жодних приписів або вимог щодо оплати товару в залежності від отримання заявки. Відповідно до п.1.1 договору, замовлення на поставку кожної окремої партії товарів повинно бути оформлено замовником в формі листа або заявки, що містить в собі найменування, номенклатуру, асортимент та кількість товарів. З цього випливає, що заявка містить вимогу щодо строку поставки та певного асортименту товару, виходячи з того асортименту та обсягу, що визначено у специфікації. Жодна заявка не містила умови щодо строку оплати товару, а тому сторони з питань порядку оплати повинні були керуватися тільки умовами договору, а саме, приписами п. 4.1. договору, який визначав строк оплати - 30 календарних днів з моменту поставки та прийняття її за якістю та кількістю. Договір не містить жодного пункту, який передбачав би можливість зміни умов та порядку оплати за товар та в ньому сторони не передбачали залежність оплати за отриманий товар від наявності заявок на його поставку.

Разом з тим, позивач погоджується з твердженням відповідача про те, що рахунок-фактура не є первинним документом, який є доказом підтвердження дати здійснення господарської операції. Але позивач зазначає, що рахунки-фактури додані до матеріалів позовної заяви через посилання на них в платіжних дорученнях, які підтверджують факт та дату оплати відповідачем товару.

Просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2013 по справі № 922/355/13-г без змін, а апеляційну скаргу ДП завод "Електроважмаш" без задоволення.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.01.2009 року між ТОВ "Сонар" (позивачем) та ДП завод "Електроважмаш" (відповідачем) за результатами конкурсних торгів було укладено договір поставки продукції №238/07-11-Т зі строком дії до 31.01.2010 року.

Додатковою угодою від 18.01.2010 року сторонами було продовжено строк дії договору до 01.07.2010 року.

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач (постачальник) зобов'язався поставити продукцію окремими партіями відповідачу (замовнику) у строк, згідно п. 1.3. цього договору, а відповідач прийняти і сплатити за неї в порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 3.1. договору, розрахунки за продукцію (окрему партію продукції) проводяться замовником шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що замовник здійснює оплату за фактично поставлену продукцію (окрему узгоджену парію продукції) на протязі 30 календарних днів від дати її отримання.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач, як постачальник, добросовісно та своєчасно, в узгоджені терміни (на підставі відповідних заявок відповідача) поставляв відповідачеві продукцію, що підтверджується наданими позивачем рахунками-фактурами та видатковими накладними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність на Україні" та пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, що містять відомості про господарську операцію і є підтвердженням її здійснення. Згідно зі ст. 9 вищевказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно Наказу Міністерства статистики України № 193 від 21.06.1996 року "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів", первинним документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції, у тому числі є видаткова накладна.

Договором №238/07-11-Т від 09.01.2009 року не передбачено іншого або особливого порядку складання та оформлення первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції, тому передача товару від позивача до відповідача здійснювалась на підставі видаткових накладних, які складені відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995 року та наказу Міністерства статистики України №193 від 21.06.1996 року.

Більш того, судом першої інстанції встановлено, що видаткові накладні, за якими здійснювались поставки товару на адресу відповідача, містять усі необхідні відомості та реквізити, передбачені вищезгаданими нормативно-правовими актами та підтверджують факт передачі товару саме у ті дні, в які вони складені.

Отже, видаткові накладні, за якими відповідач отримав товар, можуть бути підтвердженням факту отримання ним товару саме в той день, в який ці накладні складені.

З урахуванням викладеного, товарно-транспортні накладні, на відсутності яких наполягав відповідач в обґрунтування заперечень проти позову, поряд з іншими передбаченими законодавством документами, є документами, що супроводжують вантажі під час руху, а не документами, на підставі яких підприємства мають здійснювати свій облік в частині постачання або приймання товарно-матеріальних цінностей.

Позивачем не було надано довіреностей на підтвердження повноважень представників відповідача на отримання товару.

Згідно листа Міністерства фінансів України №31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 року, довіреність на отримання цінностей відповідно до п. 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1999 року, видається на строк не більш ніж 10 днів і є первісним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи на отримання для підприємства певного переліку та кількості цінностей.

Таким чином, факт відсутності довіреності не спростовує наявність господарської операції з передачі товару та зобов'язання покупця оплатити його.

Крім того, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, з пояснень позивача вбачається, що факти отримання представниками відповідача товарно-матеріальних цінностей без довіреностей мали місце неодноразово, у тому числі за іншими договорами, та були оплачені в повному обсязі, але з порушенням встановлених договором строків.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем було здійснено поставку продукції відповідачу належним чином та відповідно до умов Договору, а відповідач систематично порушував терміни розрахунків за отриману продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ч. 2 вищезазначеної статті), якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог ТОВ "Сонар" у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 18.03.13 року у справі №922/355/13-г прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 526, 610, 611, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.13 року у справі № 922/355/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 28.05.2013 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.