Постанова № 31501307, 23.04.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року о 16 год. 45 хв.Справа № 808/2423/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

при секретарі судового засідання Ткаченко А.П.

за участю сторін

позивача - Колісника Г.Ю. ( довіреність від 09.04.13 №090413-1)

- Дудки О.В. (довіреність від 20.12.12 №201212-3)

відповідача - Клименка А.О. (довіреність від 04.02.13 №10/8/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис», м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» (далі - ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис», позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС, відповідач), в якому позивач просить:

1.Скасувати податкові повідомлення рішення відповідача:

- № 0002152212 від 04.10.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в розмірі 3575,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1787,50 грн.;

- № 0002162212 від 04.10.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 4111,00 грн.

2. Стягнути з Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на користь ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» судові витрати у розмірі 114 грн. 70 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС в період з 06.09.2012 року по 12.09.2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523) з питань оподаткування податком на додану вартість за липень 2011 року та включення до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 рік, за результатами якої складено акт від 18.09.2012 № 99/22-12/36097492 (далі - Акт перевірки № 99/22-12/36097492 від 18.09.2012). Позивач зазначає що у встановлені ПК України строки, до акту перевірки були надані заперечення, та листом від 04.10.2012 року №6518/10/22-12 надіслано відповідь на заперечення та податкові повідомлення-рішення, прийняті ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя за результатами зазначеної перевірки, а саме:

- № 0002152212 від 04.10.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в розмірі 3575,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції- 1787,50 грн.;

- № 0002162212 від 04.10.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 4111,00 грн.

Позивач вважає, що висновки викладені в акті перевірки, на підставі яких приймались вищезазначені податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству, а самі податкові повідомлення-рішення є незаконними та необгрунтованими і такими, що підлягають скасуванню. Позивач звертає увагу, що на запит ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» у встановлені законом строки супровідним листом № 0806/01 від 08.06.2012 надало належним чином засвідчені копії документів та пояснення з питань взаємовідносин ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» з ТОВ «Оріал» за липень 2011 року. Крім того, під час проведення перевірки на вимогу ревізора супровідним листом № 0709/01 від 07.09.2012 надані додаткові документи, у тому числі і документи, які свідчать про подальшу реалізацію товарів, придбаних у ТОВ «Оріал». Позивач наголошує, що твердження відповідача про формування податкового кредиту ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» за рахунок операцій, які не мали реального характеру, не відповідає фактичним обставинам здійснення господарської діяльності підприємством позивача та наданим на вимогу ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя документам з питань взаємовідносин між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та ТОВ «Оріал» за липень 2011 року. Позивач вважає безпідставним висновок відповідача про те, що «діяльність ТОВ «Оріал» направлена на мінімізацію сплати податків третім особам та безпідставного формування дата податкової звітності». У період, який перевірявся, ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» мало законні фінансово-господарські відносили з ТОВ «Оріал». Позивач зверає увагу, що всі первинні документи з господарських операцій між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та ТОВ «Оріал», у тому числі і податкові накладні, на паперових носіях інформації були надані на письмовий запит ДПІ у Жовтневому районі. Тобто, як зазначає позивач, у взаємовідносинах між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та ТОВ «Оріал» мали місце правочини, які є законними, були спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, про що свідчить первинна та звітна документація. Зазначені правочини відповідають вимогам ст. ст. 202, 203 ЦК України. Позивач вказує, що відповідність договору, укладеного між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та ТОВ «Оріал» вимогам чинного законодавства України ніким не оспорюється, а в акті перевірки також не зазначено будь-яких сумнівів щодо відповідності укладеного договору вимогам чинного законодавства. На думку позивача, факт ненадання ТОВ «Оріал» документів до перевірки, неотримання таких документів з будь-яких причин податковим органом при перевірці ТОВ «Оріал», не знаходження зазначеного підприємства за юридичною адресою, ніяким чином не спростовують законність взаємовідносин між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та ТОВ «Оріал». За чинним законодавством України платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів. ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» до перевірки надало всі необхідні документи, які є безумовним свідченням того, що постачання товарів ТОВ «Оріал» дійсно мали місце, а також, що обидві сторони угод належним чином виконали свої зобов'язання.Тому позивач вважає, що встановлені під час перевірки і відображені у висновках Акта перевірки від 18.09.2012 №99/22-12/36097492 та накладення податковими повідомленнями - рішеннями від 04.10.2012 року № 0002152212 та № 0002162212 сум грошових зобов'язань, не грунтуються на Законі і не підлягають задоволенню з бок ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис», оскільки жодних порушень не допущено, а порушення, зазначенні у висновках Акта перевірки, ґрунтуються на припущеннях, нічим не доведені і не мають під собою правового підґрунтя.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), та зазначає, що під час перевірки встановлено, що позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Оріал», та господарські операції між ТОВ «Оріал» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів. Також, як зазначає відповідач, до перевірки позивачем не надано первинних документів, що підтверджують транспортування товару, крім того вони відсутні і в матеріалах доданих до позову. Виходячи з вищенаведеного, на думку відповідача, фактичного здійснення господарської операції з придбання позивачем товарів безпосередньо у контрагента не було. Відповідні первинні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. Позивач вважає, що товарно-транспортні накладні є первинними документами, наявність яких є обов'язковою для підтвердження факту здійснення господарської операції з отримання товарів, а отже - для отримання платником податку права на віднесення витрат, нарахованих у зв'язку з придбанням таких товарів, до складу валових витрат. Умови договорів між Позивачем та його контрагентами передбачають, що поставка продукції здійснюється транспортом Покупця, тобто позивача. Відповідач звертає увагу, що при цьому, документи що підтверджують закупівлю товарів у контрагента відсутні, а товарно-транспортні накладні, які б підтверджували фактичне перевезення та отримання товару, позивачем не надано. Тому, виходячи з відсутності документів, що підтверджують придбання позивачем продукції, відповідач вважає, що дії ДПІ щодо винесення податкових повідомлень-рішень такими що відповідають приписам діючого законодавства і адміністративний позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

Головним державним податковим ревізором-інспектором сектору спеціальних перевірок відділу податкового контролю Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби Базилевською Тетяною Олегівною на підставі п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України з 06.09.2012 по 12.09.2012 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523) з питань оподаткування податком на додану вартість за липень 2011 року та включення до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 рік.

За результатами перевірки 18.09.2012 складено Акт перевірки №99/22-12/36097492.

Перевіркою встановлено:

порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України - підприємством занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 3575,00 грн. та відповідно занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 3575,00 грн.;

порушення п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України - підприємством ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» було безпідставно завищено валові витрати на загальну суму 17874,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 на суму 4111,00 грн.

В акті перевірки №99/22-12/36097492 від 18.09.2012 на сторінці 23 (а.с.55) зазначено, що «…Підтверджуємо, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі…». В акті перевірки №99/22-12/36097492 від 18.09.2012 зазначено «…Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за липень 2011 року при взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523) встановлено його завищення на суму 3574,80 грн.(а.с.37)…В ході проведення перевірки всатановлено, що згідно документів наданих до перевірки, основним постачальником ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» є ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523)(а.с.38)…До перевірки не надано необхідних транспортних документів, а саме договорів транспортувння, товарно-транспортних накладних, дорожніх листів та інших документів, які підтверджують операції перевезення між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та постачальником ТОВ «Оріал», що унеможливлює встановлення та підтвердження факту отримання підприємством ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» вищезазначеного товару. Таким чином, не можливо встановити факт реального продажу та передачі товару від постачальника ТОВ «Оріал» до ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» (а.с.39, 51)…Перевіркою наявних документів, якими підтверджується факти постачання товарів від поствачальника ТОВ «Оріал» до ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» до перевірки не надано. Відповідно наданих до перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких опреацій з урахуванням оперативності проведення операцій, тому не має можливості підтвердити факт отримання товару від постачальника ТОВ «Оріал». Таким чином, в ході проведення перевірки згідно наявних документів не виявлено документи, по яких відбувався би рух товару від постачальника ТОВ «Оріал» до покупця (а.с.40, 52)…Таким чином, операції з поставки товарів не підтверджуються первинними документами, необхідними для оформлення операції з постачання товарів від ТОВ «Оріал» до ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис», а саме не підтверджено постачання товарів від постачальника ТОВ «Оріал» до ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» (а.с.41, 53)…Господарські операції між ТОВ «Оріал» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів (а.с.43, 49)…В ході проведення перевірки встановлено…неможливість фактичного здійснення ТОВ «Оріал» господарських операцій (а.с.43, 50)…платником ТОВ «Оріал» не надано первинних підтверджуючих документів щодо визначення податкових зобов'язань (а.с.44,50)…у тому числі ті, що надані ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за липень 2011 року, мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Сам по собі факт сплати коштів контрагентом не є безумовним підтвердженням того, що роботи були виконані (а.с.44, 50, 53)…вбачається, що підприємством ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» було перераховано грошові кошти контрагенту ТОВ «Оріал» без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та, як наслідок, заниження об'єкта оподаткування, несплати податків (а.с.44, 50)…Таким чином, перевіркою втановлено, що в порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.10.2010р. №2755-VІ із змінами та доповненнями ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» завищено суму податкового кредиту за липень 2011р. в сумі ПДВ 3574,80 грн. за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних ТОВ «Оріал» по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства (а.с.44)…таким чином, перевіркою встановлено, що ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» в порушення п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.10.2010р. №2755-VІ із змінами та доповненнями безпідставно віднесено до складу валових витрат суми по придбання матеріалів від ТОВ Оріал» у сумі 17874,00 грн. (а.с.53)…Відповідно документів, використаних при перевірці встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарської операції, яка фактично не здійснювалась в межах господарської діяльності підприємтва (а.с.44)…В ході проведення перевірки встановлено, що операції по взаємовідносинах ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» із ТОВ «Оріал» не мали реального характеру. Наявність у ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» документів, які відповідно до Плдаткового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, є необхідними для формування податквого кредиту - податкових накладних ТОВ «Оріал», не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних не має можливості ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (а.с.45)…».

На підставі Акту перевірки від 18.09.2012 №99/22-12/36097492 стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» податковим органом винесено податкові повідомлення рішення:

- №0002152212 від 04.10.2012, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5362,50 грн., у тому числі за основним платежем 3575,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1787,50 грн.;

- №0002162212 від 04.10.2012, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 4111,00 грн., у тому числі за основним платежем 4111,00 грн.

Не погоджуючись зі вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» оскаржило їх до ДПС у Запорізькій області, на що отримало Рішення №6221/10/10420 від 21.12.2012, яким спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Позивач звернувся зі скаргою (вих. №2812/01 від 28.12.2012) на вищевказані податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, та отримав Рішення від 11.01.2013 №973/6/10-2115, яким податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 №0002152212 та №0002162212 залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 04.10.2012 №0002152212 та №0002162212, позивач оскаржив їх до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Оріал» щодо купівлі продажу товарно-матеріальних цінностей, які оформлені договором на поставку товару №040701 від 04.07.2011.

На підтвердження виконання поставок позивачем до суду надано:

1) рахунки-фактури: №3507 від 05.07.2011 на загальну суму 15808,80 грн., в тому числі ПДВ 2634,80 грн.; №31107 від 11.07.2011 на загальну суму 5640,00 грн., в тому числі ПДВ 940,00 грн.;

2) податкові накладні: №610 від 05.07.2011 на загальну суму 15808,80 грн., в тому числі ПДВ 2634,80 грн.; №439 від 11.07.2011 на загальну суму 5640,00 грн., в тому числі ПДВ 940,00 грн.;

3) видаткові накладні: №ВН-3507 від 05.07.2011 на загальну суму 15808,80 грн., в тому числі ПДВ 2634,80 грн.; №ВН-31107 від 11.07.2011 на загальну суму 5640,00 грн., в тому числі ПДВ 940,00 грн.;

4) транспортні накладні; №3507 від 05.07.2011 на загальну суму 15808,80 грн., в тому числі ПДВ 2634,80 грн.; №31107 від 11.07.2011 на загальну суму 5640,00 грн., в тому числі ПДВ 940,00 грн.;

5) платіжні доручення: №150 від 09.08.2011; №154 від 16.08.2011; №10 від 14.07.2011;

Крім того, судом досліджено реєстр виданих та отриманих податкових накладних за липень 2011 року, в якому в розділі ІІ «Отримані податкові накладні» під номером 6 зазначена податкова накладна №610 від 05.07.2011, та під номером 10 - податкова накладна №439 від 11.07.2011 (а.с.107).

На підставі виставлених рахунків-фактур позивачем здійснена оплата за придбаний товар безготівковим розрахунком, що підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень. Заборгованість у розрахунках між контрагентами відсутня.

Відповідачем не доведено у суді, не надано до суду жодного доказу того, що безпосередній контрагент позивача ТОВ «Оріал», який видав податкові накладні, не був зареєстрований як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій.

Позивачем на підтвердження того, що ТОВ Оріал» на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» було зареєстроване як платник ПДВ, долучено до матеріалів адміністративної справи витяг з офіційного Інтернет-сайту Державної податкової служби України - «анульовані свідоцтва платників ПДВ», відповідно до якого свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Оріал» анульовано 21.09.2011, тобто після вчинення господарських операцій із позивачем.

Крім того, позивачем до адміністративного позову додану транспортні накладні, які підтверджують факт перевезення та отримання товару.

Також, з документів наданих відповідачем до суду в обґрунтування викладеного в Акті перевірки від 18.09.2012 №99/22-12/36097492 не вбачається неможливість здійснення ТОВ «Оріал» поставок товару (послуг) на користь ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис».

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» і ТОВ «Оріал». Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Оріал».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Оріал».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки актів перевірок, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» та його контрагентом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В акті перевірки від 18.09.2012 №99/22-12/36097492 податковий орган посилається на висновки Акту Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 №1798/236-36917523 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.11 по 30.09.2011», та Акту Алчевської ОДПІ від 10.02.2012 №328/236-36917523 «Про результати проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.11 по 30.09.2011», щодо порушення ТОВ «Оріал» вимог податкового законодавства.

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ТОВ «Оріал»: рахунки, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товару ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис».

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за невідображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно ст. 205 Цивільний кодекс України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204 ЦК України).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, неможливо довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

3. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» з постачальником - ТОВ «Оріал», позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

4. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ «Оріал» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності, що не заперечується і актами перевірок. Отже на підставі вищезазначеного, ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «Оріал» в акті перевірки відсутні.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація тощо), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача видаткових та податкових накладних, транспортних накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, а ТОВ «Радиотелекомсвязьсервис» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 №0002152212 та №0002162212 прийняті Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.09.2012 №99/22-12/36097492 про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200, п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби №0002152212 та №0002162212 від 04.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радиотелекомсвязьсервис» судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара