Постанова № 31501095, 23.05.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 р. Справа №805/5441/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: Буряк І.В.

при секретарі: Дзюбі А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Толмачьової А.М. (дов.)

відповідача: Красильникової С.О. (дов.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів

до Державного підприємства «Селидіввугілля»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» (надалі - відповідач, ДП «Селидіввугілля») про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, в сумі 2 632 646,25 грн. та пеню у сумі 526,53 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідачем не забезпечено працевлаштування інвалідів у 2012 році відповідно до нормативу, визначеному чинним законодавством України, тому на нього покладений обов'язок нарахувати та сплатити фінансово - господарські санкції в розумінні ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Представник позивача у судовому засіданні від 23.05.2013р. позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

ДП «Селидіввугілля» надало до суду письмові заперечення, відповідно до яких проти позову заперечує, зазначає, що позивачем не надані суду докази відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача або того, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу.

Крім того, вказує на те, що протягом 2012 року ДП «Селидіввугілля» інформувало Селидівський міський центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках за формою № 3- ПН.

У судовому засіданні від 23.05.2013р. представник відповідача проти позовних вимог заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представника сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, дійшов наступних висновків.

Державне підприємство «Селидіввугілля» зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради в якості юридичної особи (ЄДРПОУ 13492430, місцезнаходження: 83073, м.Донецьк, вул.Університетська, буд.91).

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ДП «Селидіввугілля» за 2012 рік № 10-ПІ від 21.03.2013 року, наданого до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 332 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає 371.

Позивач зазначає, що ДП «Селидіввугілля» не виконало норматив по створенню 39 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування становить 2 632 646,25 грн.

Також, позивач зазначає, що у відповідності до п.4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70, відповідачу була нарахована пеня в розмірі 526,53 грн.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ДП «Селидіввугілля» надавало протягом року до Селидівського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій.

Копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року, Фонд соціального захисту інвалідів, як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, абзацем першим якої встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, відповідач надавав звіт про наявність вакансій для інвалідів протягом 2012 року до Селидівського міського центру зайнятості.

Відповідно до ст.19 Закону підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вжиті усі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій, виділення робочих місць та бажання товариства працевлаштувати інвалідів до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, відділення Фонду надана в повному обсязі та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на підприємстві відповідача, не є підставою для застосування до нього фінансово - господарських санкцій.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд вважає, позовну заяву Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДП «Селидіввугілля» про стягнення сум адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 112, 128, 136, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. У позові Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Селидіввугілля» відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

3. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 23 травня 2013 року, повний текст буде виготовлено 28 травня 2013 року.

5. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Буряк І. В.