Постанова № 31498289, 23.05.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1381/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі судового засідання - Химинець В.В.

за участю:

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" представник Ігнатенко С.С.,

відповідача: Державна податкова інспекція у м. Ужгорода Закарпатської області ДПС - представник Бондарева В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" до державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС про визнання протиправними податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 160 частини 3 КАС України 23 травня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 травня 2013 року.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Мастерпласт Україна", звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС, якою просить визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 р. за № 0000582202 579/22-02/33438138/3251, за № 0000552202 580/22-02/33438138/3252, за № 0000542202 581/22-02/33438138/3253, за № 0000572203 582/22-02/33438138/3254.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС прийняті відповідачем в супереч норм чинного законодавства. Зокрема вказано, що податковим органом під час проведення перевірки збільшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ та одночасно на ту ж суму податку донараховано грошове зобов'язання з ПДВ, чим позбавлено позивача права на використання від'ємного значення з ПДВ для врахування у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних податкових періодів, що суперечить приписам статті 200 Податкового кодексу України. Також зазначено, що податковим органом протиправно було донараховано позивачу податок на прибуток підприємств шляхом виключення зі складу витрат товариства витрат із страхування фінансових ризиків, оскільки право на врахування платником податку таких витрат при визначенні об'єкта оподаткування прямо передбачено нормою 140.1.6. п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України. При цьому наголошено, що позивач страхування фінансових ризиків здійснював у межах провадження власної господарської діяльності. За період, який перевірявся, позивач не вчиняв порушення касової дисципліни у вигляді перевищення ліміту залишку готівки в касі товариства на суму 75776,12 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами, сторінками із касової книги та дорученнями на уповноважених працівників товариства, які у відповідності до п. 3.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» отримували готівкові кошти з каси для їх подальшої передачі підзвітним особам, які у відповідні дні перебували у відрядженні, а тому до позивача протиправно застосовано штрафні санкції за порушення касової дисципліни.

У судовому засіданні представник позивача Ігнатенко С.С. позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача Бондарева В.В. у засіданні позовні вимоги не визнала з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснив, що рішення платника про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних податкових періодів, відображається у податковій декларації, яка подається за результатами звітного періоду. Однак оскільки позивач не скористався правом заявити суму бюджетного відшкодування, фактично сплачену у попередньому періоді, у поточній податковій декларації з ПДВ, то за результатами перевірки підприємству правомірно збільшено бюджетне відшкодування за квітень 2011 року у сумі 178753 грн., за жовтень 2011 року у сумі 280938 грн., за лютий 2012 року у сумі 92163 грн. та як наслідок встановлено заниження ПДВ на відповідні суми у травні-червні 2011 року, листопаді 2011 року, березні 2012 року. Стосовно донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 460586 грн. представник відповідача зазначив, що товариство не мало права на віднесення до складу витрат страхові платежі здійсненні за договорами страхування фінансових ризиків укладеними із ТДВ «Велика страхова компанія» та ПАТ «Страхова компанія МОСТ», оскільки такі не пов'язані із господарською діяльністю платника, а саме: відповідні витрати товариства не містять розумної економічної причини; має місце завищення сум страхових платежів; страхові випадки не наставали, а страхове відшкодування не виплачувалося, тощо. Крім того вказав, що за результатами перевірки встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 75776,12 грн., оскільки згідно сторінок касової книги та відповідно до видаткових касових ордерів видача готівки проводилася працівникам товариства, які перебували у відряджені в день отримання коштів та фактично не могли отримати готівку з каси підприємства. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Мастерпласт Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р. (акт ДПІ у м. Ужгороді № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р., а.с. 10-49, Т. 1), якою зокрема встановлено порушення ТОВ „Мастерпласт Україна":

- пп. 14.1.36, пп. 14.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами доповненнями), перевіркою встановлено завищення сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, всього у сумі 2118462 грн., в тому числі: за 4 квартал 2011 р. у сумі 785457 грн., за 1 квартал 2012 р. у сумі 347304 грн., за 3 квартал 2012 р. у сумі 312285 грн., за 4 квартал 2012 р. у сумі 673416 грн.;

- п. 200.4., п. 200.6 та п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) товариство занизило суму бюджетного відшкодування в розмірі 551854 грн., у тому числі за квітень місяць 2011 року в сумі 178753 грн., за жовтень місяць 2011 року в сумі 280938 грн. та лютий місяць 2012 року в сумі 92163 грн.;

- п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами доповненнями) товариством занижено суму ПДВ, що підлягала сплаті до бюджету всього у сумі 551854 грн., в тому числі: травень 2011 р. у сумі 59630 грн.; червень 2011 р. у сумі 119123 грн.; листопад 2011 р. у сумі 280938 грн.; березень 2012 р. у сумі 92163 грн.;

- п. 3.5, п. 3.6 „Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 (із змінами та доповненнями), а саме перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства за період 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 75776,12 грн.

На підставі акту перевірки № 1032/22-02/10/33438138 від 08 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000582202 579/22-02/33438138/3251 від 23.04.2013 р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 551854 грн. (а.с. 50, Т. 1); № 0000552202 580/22-02/33438138/3252 від 23.04.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 551854 грн. за основним платежем та 93276,25 грн. за штрафними санкціями (а. с. 51, Т. 1); № 0000542202 581/22-02/33438138/3253 від 23.04.2013 ( а.с.52, Т.1) р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 460586 грн. за основним платежем та 69982,75 грн. за штрафними санкціями ; № 0000572203 582/22-02/33438138/3254 від 23.04.2013 р., яким застосовано штрафні санкції у розмірі 151552,24 грн. (а.с. 54, Т. 1).

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року № 0000582202 579/22-02/33438138/3251 та за № 0000552202 580/22-02/33438138/3252 по податку на додану вартість .

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р. /а.с. 10-49, Т. 1/ підставою для збільшення ТОВ „Мастерпласт Україна" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 551854 грн. та донарахування ТОВ „Мастерпласт Україна" податку на додану вартість у тому ж самому розмірі стало те, що платник не скористалося своїм правом заявити суму бюджетного відшкодування, фактично сплачену у попередніх періодах, у зв'язку з чим відповідачем встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню з бюджету в розмірі 551854 грн.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) визначається статтею 200 ПК України.

Так, відповідно до пунктів 200.1 вказаної Статті, сума податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Підпунктом „б" п. 200.4 статті 200 ПК України та підпунктом 4.6.6 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. № 1492) визначено, що залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 200.6. ст. 200 ПК України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті.

При цьому, Державна податкова служба України у листі № 1868/0/61-12/15-3115 від 13.09.2012 р. наголошує, що за підприємствами зберігається право на використання накопиченого ними податкового кредиту у майбутньому, зокрема в рахунок погашення платежів з ПДВ наступних податкових періодів чи в рахунок податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено та сторонами по справі не заперечується, що ТОВ „Мастерпласт Україна" не заявило спірні суми податку на додану вартість, фактично сплачену у попередніх податкових періодах (квітень 2011 року у сумі 178753 грн., жовтень 2011 року у сумі 280938 грн., лютий 2012 року у сумі 92163 грн., всього - 551854 грн.) до відшкодування з бюджету на рахунок у банку та не отримувало таке бюджетне відшкодування.

Проте суд констатує, що отримання бюджетного відшкодування на рахунок у банку є правом, а не обов'язком платника, тому ТОВ „Мастерпласт Україна" мало право самостійно прийняти рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, а саме травень, червень, листопад 2011 р. та березень 2012 р.

Із наявних у матеріалах справи податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень-червень, жовтень-листопад 2011 р. та лютий-березень 2012 р. /а.с. 82-121, Т. 1/ вбачається, що від'ємне значення з ПДВ на суму 551854 грн., що у відповідному розмірі виникло у квітні, жовтні 2011 р., лютому 2012 р. та підлягало бюджетному відшкодуванню, у порядку визначеному п. 200.4, п. 200.6. ст. 200 ПК України було зараховано в повному обсязі у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ, що виникли протягом наступних звітних періодів, а саме травень, червень, листопад 2011 р. та березень 2012 р., а тому на момент проведення перевірки (оформленої актом від 08.04.2013 р.) відповідна сума бюджетного відшкодування з ПДВ була відсутня.

Водночас суд погоджується з висновком позивача стосовно того, що допущена платником податку методологічна помилка, яка полягає у не заповненні рядка 23.2 „сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів" податкової декларації з податку на додану вартість, не тягне за собою заниження сум податку, що підлягали сплаті до бюджету, оскільки закон передбачає єдиний правовий наслідок заниження платником сум ПДВ, що підлягають відшкодуванню з бюджету: залишок невідшкодованого від'ємного значення враховується згідно з пунктом 200.6 статті 200.6 ПК України у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Поряд з цим суд констатує, що при перевірці ТОВ „Мастерпласт Україна" щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати ПДВ контролюючим органом взагалі не встановлено розбіжності між даними податкових декларацій позивача та даними перевірки при визначенні сум податкових зобов'язань (стор. 14 акту перевірки від 08.04.2013 р., а.с. 23, Т. 1) та сум податкового кредиту (стор. 16 акту перевірки від 08.04.2013 р., а.с. 25, Т. 1).

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків ДПІ у м. Ужгороді про те, що ТОВ „Мастерпласт Україна" занижено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 551854 грн. та завищено сум ПДВ, що підлягали сплаті до бюджету, на відповідну суму, натомість вимоги позову в цій частині підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні фактичним обставинам справи.

Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення № 0000542202 581/22-02/33438138/3253 від 23.04.2013 року.

ДПІ у м. Ужгороді позивачу зменшено витрати на суму страхових платежів у розмірі 2830694 грн., здійснених за договорами страхування фінансових ризиків укладених із ТДВ «Велика страхова компанія» та ПАТ «Страхова компанія МОСТ», на тій підставі, що такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача та позбавлені розумної економічної причини, ділової мети.

Підпунктом 140.1.6. п. 140.1 ст. 140 ПК України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування, зокрема, фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Аналіз наведеної правової норми дає можливість виокремити критерії витрат із страхування фінансових ризиків, дотримання яких є необхідним для наявності у платника податків права на віднесення таких витрат до складу валових, а саме:

- страхування фінансових ризиків повинно бути пов'язано із провадженням господарської діяльності платника податку;

- розмір понесених відповідних витрат повинен бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Судом встановлено, що ТОВ „Мастерпласт Україна" здійснював страхування майнових інтересів на підставі укладених договорів страхування фінансових ризиків з ТДВ «Велика страхова компанія» та ПАТ «Страхова компанія МОСТ» .

Згідно вказаних типових договорів, предметом страхування виступали майнові інтереси ТОВ „Мастерпласт Україна", пов'язані з матеріальними збитками внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника - ТОВ «Епіцентр К», своїх зобов'язань за укладеним між ними договором поставки № 2960/90/10 від 22.06.2010 року.

У свою чергу, страховим випадком по договору є фактичне невиконання чи неналежне виконання контрагентом своїх договірних зобов'язань перед страхувальником в порядку та у строки, передбачені угодою між ними, форма та умови якого погоджені зі страховиком, яке призвело до повної чи часткової втрати прибутку страхувальника, внаслідок недотримання умов та строків виконання контрагентом фінансових зобов'язань по угоді. Фінансове зобов'язання - це зобов'язання здійснити оплату за поставлений постачальником товар після його реалізації споживачам, один раз на тиждень.

Реальне виконання вказаних договорів та фактичне понесення позивачем витрат із страхування фінансових ризиків підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а саме: заявки на добровільне страхування (а.с. 122-173, Т. 1), акти прийому передачі наданих страхових послуг (а.с. 174-183, 235-241, Т. 1), правила добровільного страхування фінансових ризиків (а.с.188-197, Т. 1), базові річні страхові тарифи (а.с. 247-249, Т.1), листи про підтвердження рівня звичайних цін /а.с. 1-6, Т. 2/.

За наявності всіх вищенаведених первинних документів, а також враховуючи те, що предметом страхування у вказаних договорах виступають саме фінансові ризики, пов'язані із провадженням ТОВ „Мастерпласт Україна" власної господарської діяльності (в часині здійснення господарських операцій з поставки товарів ТОВ «Епіцентр К» за договором № 2960/90/10 від 22.06.2010 р. (а.с. 8-15, Т. 2), суд приходить до висновку, що позивач у відповідності до приписів пп. 140.1.6. п. 140.1 ст. 140 ПК України мав право на включення витрат із страхування фінансових ризиків за такими договорами до складу валових витрат товариства і, відповідно, враховувати останні при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Разом з тим, суд відхиляє доводи податкового органу стосовно завищення страхових платежів за вказаними договорами страхування фінансових ризиків та, як результат, не відповідність витрат позивача із страхування фінансових ризиків звичайній ціні страхового тарифу відповідного виду страхування, що діяв на момент укладення спірних страхових договорів, оскільки по-перше у матеріалах справи наявні листи про підтвердження рівня звичайних цін (а.с. 1-7, Т. 2), якими страховик підтверджує відповідність страхових тарифів рівню звичайної ціни, а по-друге відповідачем у судовому засіданні належними та допустимими доказами в розумінні ст. 70 КАС України не доведено, що тариф, який застосовувався за договорами страхування, укладеними позивачем, не відповідав звичайній ціні страхового тарифу відповідного виду страхування, в той час як в силу вимог ч. 2. ст. 71 КАС України обов'язок доказування вказаної обставини лежить на суб'єктів владних повноважень.

Водночас, суд приймає до уваги посилання на те, що в процесі перевірки відповідачем взагалі не визначалася звичайна ціна страхового тарифу, про що свідчить відсутність посилання в акті перевірки № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р. на норми п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинну в період, що перевірявся) чи ст. 39 Податкового кодексу України (чинну на момент проведення перевірки).

В цій частині акт перевірки № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р. не відповідає вимогам п. 6 Розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрований в Міністерстві Юстиції України 12.01.2012 р. за № 34/18772), згідно якої факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Посилання податкового органу на те, що витрати ТОВ „Мастерпласт Україна" із страхування фінансових ризиків позбавлені розумної економічної причини, ділової мети, суд оцінює критично та відхиляє, оскільки до повноважень податкового органу належить лише контроль за дотриманням суб'єктом господарювання податкового законодавства, тоді як оцінка ефективності діяльності платника перебуває поза межами компетенції органів податкової служби. А відтак обґрунтованість витрат платника, які зменшують у цілях оподаткування отримані ним доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності та раціональності для досягнення економічного результату.

Також не може бути підставою для позбавлення позивача права на віднесення до складу витрат сум страхових платежів та обставина, що їх розмір необґрунтований з економічної точки зору, на протязі дії договорів страхування страхові випадки не настали, позивач не отримував страхового відшкодування, оскільки норма пп. 140.1.6. п. 140.1 ст.140 ПК України не ставить право платника податку врахувати при визначенні об'єкту оподаткування витрати на страхування фінансових ризиків у залежність від порядку визначення та величини страхових сум за договорами страхування фінансових ризиків чи від настання страхових випадків і отримання чи неотримання страхового відшкодування.

Натомість пунктом 140.5. ст. 140 ПК України встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Разом з тим, у процесі судового розгляду позивач підтвердив обґрунтованість розміру страхових платежів, який визначався із обсягу фактично поставленого та неоплаченого товару контрагентом (дебіторська заборгованість ТОВ „Епіцентр К" складає 3027068,26 грн., що встановлено актом перевірки № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р.). Саме цей обсяг може забезпечити повною мірою захист майнових інтересів позивача внаслідок фінансових ризиків, оскільки визначити іншу базу для страхової суми складно через неможливість достовірно спрогнозувати час та обсяги продажу товару контрагентом, рівень його договірної дисципліни, тощо. Більше того, згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про страхування» визначення страхової суми у договорі - це право і компетенція сторін у правовідносинах страхування.

Вказане свідчить, що висновки ДПІ у м. Ужгороді про те, що ТОВ „Мастерпласт Україна" завищено витрати на суму 2830694 грн. страхових платежів є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України.

Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення № 0000572203 582/22-02/33438138/3254 від 23.04.2013 року.

Як встановлено в судовому засіданні та встановлено матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р., підставою для застосування податковим органом до ТОВ „Мастерпласт Україна" штрафних санкцій у розмірі 151552,24 грн. стало те, що товариством перевищено ліміт залишку готівки в касі на суму 75776,12 грн. В акті перевірки такий висновок відповідача обґрунтовано тим, що під час проведення перевірки в окремих випадках у касовій книзі зафіксовано видачу готівкових коштів під звіт та в якості виплати зарплати працівникам позивача в день, коли вони перебували у відрядженні і не могли отримати кошти з каси.

Згідно п. 3.4. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 р. (далі Положення № 637 від 15.12.2004 р.), видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями.

Відповідно до 4.2. Положення № 637 від 15.12.2004 р. усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

Судом встановлено, що видача коштів з каси підприємства підтверджується даними сторінок касової книги (а.с. 62-91, Т.2) та видатковими касовими ордерами (а.с. 32-137, Т. 2), які містить всі передбачені законодавством реквізити, мають юридичну силу та доказовість. Видаткові касові ордери містять підписи підзвітних осіб, що підтверджує фактичне отримання ними готівкових коштів.

Разом з тим, сам факт перебування працівників ТОВ „Мастерпласт Україна" у відрядженні у день оформлення видаткового касового ордера та видачі готівкових коштів із каси ТОВ „Мастерпласт Україна" не може бути підставою для висновку про перевищення залишку готівки в касі в цей день, оскільки у всіх наведених у акті перевірки ДПІ у м. Ужгороді № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р. випадках готівкові кошти були видані у встановленому законодавством порядку через уповноважених працівників за дорученнями (а.с. 53-61, Т. 2) для їх подальшої передачі підзвітним особам, що відповідає приписам п. 3.6 Положення № 637 від 15.12.2004 р.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що у акті перевірки ДПІ у м. Ужгороді № 1032/22-02/10/33438138 від 08.04.2013 р. не встановлено, що готівкові кошти, видані працівникам з каси товариства у дні їх перебування у відрядженні за видатковими касовими ордерами, на кінець робочого дня фактично зберігалися в касі позивача, не наведено жодного належного та допустимого доказу, який би цю обставину підтверджував, а тому застосування до позивача штрафних санкцій в даному випадку (без встановлення факту наявності грошових коштів у касі на кінець робочого дня) за порушення касової дисципліни з боку контролюючого органу є необґрунтованим та протиправним.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000582202 579/22-02/33438138/3251 від 23.04.2013 року яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 551854 грн.

Визнати протиправним податкове повідомлення -рішення № 0000552202 580/22-02/33438138/3252 від 23.04.2013 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 551854 грн. за основним платежем та 93276, 25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000542202 581/22-02/33438138/3253 від 23.04.2013 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 460586 грн. за основним платежем та 69982, 75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним податкове повідомлення -рішення № 0000572203 582/22-02/33438138/3254 від 23.04.2013 року яким застосовано штрафні санкції на суму 151552, 24 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.00 коп. ) судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Скраль Т.В.