Ухвала суду № 31498147, 22.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 р.Справа № 2а/1570/8030/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Лук'янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року по справі за позовом Приватного підприємства "Лєсік & Т" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2011 року Приватне підприємство "Лєсік & Т" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що в період з 08.04.2011 року по 11.04.2011 року ДПІ у Київському районі м. Одеси (далі ДПІ) була проведена невиїзна документальна перевірка ПП "Лєсік & Т" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків ТОВ «Торгінвест Плюс», ФОП ОСОБА_1, ПП «Фірма Промбудгрупа», ТОВ «Альфа Агро Груп» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року. За результатами перевірки відповідачем був складений акт №747/23-02/32153060/27 від 11.04.2011 року, на підставі якого ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.05.2011 року №0001072301, яким ПП було збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 393060 грн., в тому числі 314448 грн. за основним платежем та 78612 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0001082301, яким ПП "Лєсік & Т" було зменшено від'ємне значення ПДВ на 802560 грн.. Позивач вважав вказані рішення неправомірними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах права. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 12.05.2011 року №0001072301 про збільшення Приватному підприємству «Лєсік & Т» грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 393060,00 грн., в тому числі 314448,00 грн. за основним платежем та 78612,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 12.05.2011 року №0001082301 про зменшення Приватному підприємству «Лєсік & Т» розміру від'ємного значення податку на додану вартість за 2009 рік у розмірі 802560 грн..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПП зареєстроване 12.08.2002 року виконкомом Одеської міськради та перебуває на обліку в ДПІ як платник податку на додану вартість (т.2 а.с.158-169).

В період з 08.04.2011 року по 11.04.2011 року ДПІ була проведена невиїзна документальна перевірка ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків ТОВ «Торгінвест Плюс», ФОП ОСОБА_1, ПП «Фірма Промбудгрупа», ТОВ «Альфа Агро Груп» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки відповідачем був складений акт №747/23-02/32153060/27 від 11.04.2011 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по р.26 декларації з ПДВ на загальну суму 802560 грн., та заниження ПДВ, що підлягає сплаті на загальну суму 314448 грн. (т.2 а.с.139-148).

На підставі цього акту перевірки ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.05.2011 року №0001072301, яким ПП було збільшено грошове зобов'язання по ПДВ в розмірі 393060 грн., в тому числі 314448 грн. за основним платежем та 78612 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0001082301, яким ПП було зменшено від'ємне значення ПДВ на 802560 грн. (т.2 а.с.149-151).

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Лєсік & Т", виходячи з наступного.

У 2009 році між ПП та ТОВ «Торгінвест Плюс», ФОП ОСОБА_1, ПП «Фірма Промбудгрупа» та ТОВ «Альфа Агро Груп» були укладені договори поставки сільгосппродукції, відповідно до яких останні прийняли на себе обов'язок поставити позивачу кукурудзу, ячмінь та пшеницю, а ПП зобов'язалося здійснити оплату за цей товар.

На виконання цих договорів вказані контрагенти у перевіряємому періоді поставили ПП товар, видали податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару (т.1 а.с.11-250, т.2 а.с.1-138).

Слід зазначити, що Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі наголошує на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, що не спростовано представником відповідача. А крім того в Акті перевірки відповідачем не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При здійсненні господарських операцій підприємства-контрагенти станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

Наявні у позивача документи свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Торгінвест Плюс», ФОП ОСОБА_1, ПП «Фірма Промбудгрупа», ТОВ «Альфа Агро Груп» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Лук'янчук О.В.