Постанова № 31497501, 27.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р. Справа№ 925/112/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Великородний А.О., за довіреністю;

відповідача:Клоп Т.В., за довіреністю;

третя особа:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"

на рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2013

у справі № 925/112/13-г (суддя: Дорошенко М.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"

до Навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина № 9930)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5

про стягнення 22691 грн. 99 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 у справі № 925/112/13-г позов задоволено частково.

Стягнуто з Навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина № 9930) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" 17510 грн. 09 коп. збитків та 1327 грн. 61 коп. витрат на сплату судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить частково скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 у справі № 925/112/13-г і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Черкаської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2013 № 925/112/13-г у справі № 925/112/13-г сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 прийнято до розгляду справу № 925/112/13-г. Розгляд апеляційної скарги призначений на 27.05.2013 об 11:15.

16.05.2013 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

27.05.2013 третя особа в судове засідання не з'явилась, повноважного представника в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, не зважаючи на те, що була повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

27.05.2013 представник скаржника в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

27.05.2013 представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Черкаської області від 20.03.2013 у справі № 925/112/13-г залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

29.03.2010 о 18 год. 25 хв., на автомобільній дорозі Канів - Чигирин - Кременчук сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення застрахованого згідно з полісом №19G-0290246 транспортного засобу, яким керував ОСОБА_6, та автобуса відповідача "Лаз" державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5, що підтверджується довідками відповідних підрозділів управління Державтоінспекції УМВС в Черкаській області.

Належний ОСОБА_6 на праві власності автомобіль "Hyundai Getz", номерний знак НОМЕР_2 застрахований у Відкритому акціонерному товаристві "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто", на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу у формі полісу №19G-0290246 зі строком дії з 14.10.2009р. по 13.10.2010р.

Згідно постанови Черкаського районного суду від 12.04.2010р. у справі №3-566/2010 дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення ОСОБА_5, п.п. 2.3 "б", 10.9 Правил дорожнього руху України.

На день коли сталася вказана вище дорожньо-транспортна пригода ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах на підставі трудового договору з Навчальним центром Державної прикордонної служби України (військова частина № 9930) як водій автотранспортного засобу. При цьому відповідач не доказав того, що ОСОБА_5 29.03.2010р. керував автобусом відповідача ЛАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 не у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків як водія автотранспортного засобу.

В квітні 2010 страхувальник звернувся до страховика із заявою про настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 22 Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 зазначеного Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 1 ст. 5 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні " визначено, що суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Відповідно до абз.10 ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону України, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту від 15.04.2010р. №5620 вартість матеріального збитку, заподіяного автомобілю марки "Hyundai Getz", номерний знак НОМЕР_2 склала 17510,09 грн. без ПДВ і 21012 грн. 11 коп. з ПДВ.

Згідно рахунку - фактури від 20.04.2010р. №ВА-0002532 Філії кузовного ремонту ТОВ "Український автомобільний" вартість відновлюваного ремонту автомобіля "Hyundai Getz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. складає 22691 грн. 99 коп. (у т.ч. ПДВ 3782 грн.).

На підставі страхового акту №103866 від 26.04.2010 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 22691,99 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 573 від 12.05.2010.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 2448-24/24 від 20.09.2012 в якій просив відшкодувати йому в порядку регресу 22691,99 грн. збитків, завданих виплатою страхового відшкодування за полісом №19G-0290246.

30.10.2012 позивач отримав від відповідача відповідь на претензію від 23.10.2012 № 41/2087 в якій повідомив про необхідність отримання від позивача копії документів для прийняття остаточного рішення.

На виконання вимог відповідача позивач направив на його адресу документи, що були зазначені в відповіді на претензію від 23.10.2012 № 41/2087.

Проте, вимога позивача про сплату суми страхового відшкодування у розмірі 22691,99 грн. залишилась відповідачем без задоволення.

Страхувальниками відповідно до положень статті 984 ЦК України, а також ст. 353 Господарського кодексу України та ст. 2 Закону "Про страхування" можуть бути юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 1172 ЦК України на юридичну особу покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як свідчить практика, суб'єктивний склад сторін у спорах такої категорії, як правило, складається з учасників дорожньо-транспортної пригоди; володільців-користувачів транспортних засобів; власників джерела підвищеної небезпеки, з якими винні особи знаходилися у трудових відносинах; страхових компаній, з якими власники транспортних засобів знаходяться у договірних відносинах; осіб, з вини яких сталася ДТП, відшкодування за якою було проведено страховими компаніями, та третіх осіб, зазвичай, водіїв-учасників, які не заявляють самостійних вимог.

Відповідачем за таких правовідносин виступають: володілець транспортного засобу; винна особа-володілець транспортного засобу; винна особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом; власник (володілець) транспортного засобу, недбалість якого сприяла неправомірному заволодінню ним; роботодавець - за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків; страхова компанія - за шкоду, завдану застрахованою особою; батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, чоловік (дружина) у випадках, передбачених ст. ст. 1178, 1179, 1183, 1186 ЦК України та ст. ст. 1187, 1188 ЦК України.

Статтею 1187 ЦК України встановлено відповідальність за завдання шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Законом передбачені випадки, коли особа, яка фактично володіє (управляє, експлуатує) об'єктами зі шкідливими властивостями, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим на підставі ст. 1187 ЦК України.

Так, відповідно до п. 4 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Згідно з роз'ясненнями п. 5 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 1172 ЦК України у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства (кооперативу), так і особами, які виконують роботу за трудовим договором.

Факт наявності між володільцем та особою, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин має бути підтверджений належними доказами (первинними документами, довідкою Фонду соціального страхування на випадок безробіття, довідкою органу Державної податкової служби України тощо).

Не впливають на виникнення обов'язку володільця джерела підвищеної небезпеки з відшкодування заподіяної ним шкоди наступні обставини: 1) в який час було вчинено заподіяння шкоди - службовий або неслужбовий; 2) чи було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків, або він самовільно, неправомірно використав його у своїх особистих цілях.

Не може відповідати особа, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з трудовими відносинами також і перед страховиком, який виплатив страхове відшкодування потерпілому.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно із статтею 27 Закону України „Про страхування" страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже відповідно до вищенаведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Як зазначалось раніше, на день коли сталася дорожньо-транспортна пригода ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах на підставі трудового договору з Навчальним центром Державної прикордонної служби України (військова частина № 9930) як водій автотранспортного засобу. При цьому відповідач не доказав того, що ОСОБА_5 29.03.2010р. керував автобусом відповідача ЛАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 не у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків як водія автотранспортного засобу.

Таким чином, в даному випадку позивачем вірно було подано позов саме до відповідача Навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина № 9930), так-як ОСОБА_5, з вини якого сталось ДТП, знаходився у трудових відносинах з відповідачем.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовано задоволено судом першої інстанції частково, що вбачається з наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Відповідно до абз.10 ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону України, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.

Як зазначалось раніше позивач здійснив сплату суми страхового відшкодування у розмірі згідно рахунку - фактури від 20.04.2010р. №ВА-0002532 Філії кузовного ремонту ТОВ "Український автомобільний", а не відповідно до звіту від 15.04.2010р. №5620.

Таким чином, позивачем визначено суму страхового відшкодування всупереч ст. 29 Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України.

Проте, колегія суддів відмічає, що згідно до зазначених положень норм чинного законодавства належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт є відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.

Отже, розмір суми страхового відшкодування який може бути стягнутий визначається судом на підставі наявного в матеріалах справи звіту від 15.04.2010р. №5620, яким визначено вартість матеріального збитку автомобілю "Hyundai Getz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 17510,09 грн. без ПДВ і 21012 грн. 11 коп. з ПДВ.

Так, відповідно до узагальнення судової практики Верховним судом України щодо питань, які виникають з договорів страхування зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

При цьому нерідко до виплати заявляється сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ). Зазначена сума, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення 573 від 12.05.2010 позивач сплатив суму страхового відшкодування на рахунок безпосередньо Філії кузовного ремонту ТОВ "Український автомобільний" з призначенням платежу «Страхове відшкодування по полісу 19/290246, акт 103866 зг. рах. 3 2532 від 20.04.10 р. Без ПДВ» , однак позивачем не надано ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції доказів, що Філія кузовного ремонту ТОВ "Український автомобільний" є платником ПДВ.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що вартість матеріального збитку, заподіяного автомобілю "Hyundai Getz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 відшкодовується в розмірі 17510,09 грн. без ПДВ.

До того ж, позивачем не надано доказів того, що ремонт автомобіля було здійснено.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимога та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 у справі № 925/112/13-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 у справі № 925/112/13-г - без змін.

2. Матеріали справи № 925/112/13-г повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.