Ухвала суду № 3149483, 15.01.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“15” січня 2008 року                                                                                 Справа № 29/93

                                                                       к/с № К-34027/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі                 м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року

та постанову господарського суду міста Києва від 26.05.2006 року

у справі № 29/93

за позовом                Української державної корпорації по транспортному будівництву “Укртрансбуд”

до                                Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про                              визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Українська державна корпорація по транспортному будівництву “Укртрансбуд” (далі – Корпорація “Укртрансбуд”) звернулася до господарського суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі – ДПІ у Солом’янському районі м. Києва), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень:

від 13.09.2004 року № 0001432301/1, від 19.11.2004 року № 0001432301/2, від 10.02.2005 року № 0001432301/3, яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1 948 942,00 грн.;

від 02.07.2004 року № 00001622312/0, від 13.09.2004 року № 00001622312/1, від 19.11.2004 року № 00001622312/2 про нарахування земельного податку у сумі 1 412,00 грн.;

від 02.07.2004 року № 00001632312/0, від 23.09.2004 року № 0000163212/1, 19.11.2004 року № 00001632312/2 про нарахування комунального податку в сумі 562,70 грн.;

від 02.07.2004 року № 0000672306/0, 06.09.2004 року № 0000672306/1, від 12.11.2004 року № 0000672306/2, від 17.01.2005 року № 0000672306/3 про нарахування штрафних санкцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 426 126, 95 грн.;

від 02.07.2004 року № 0000932301/0, від 13.09.2004 року № 0000932301/1, від 19.11.2004 року № 0000932301/2,від 10.02.2005 року № 0000932301/3 про нарахування податку на додану вартість у сумі 5 854 499,00 грн.;

від 13.09.2004 року № 0000942301/1, від 19.11.2004 року № 0000942301/2, від 10.02.2005 року № 0000942301/3 за заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 105 00 грн.;

від 02.07.2004 року № 0000952301/0, від 13.09.2004 року № 0000952301/1, від 19.11.2004 року № 0000952301/2, від 10.02.2005 року № 0000952301/3 про нарахування податку на прибуток у розмірі 105 750,00 грн.;

від 02.07.2004 року № 0000962301/0, 13.09.2004 року № 0000962301/1, від 19.11.2004 року № 0000962301/2, від 10.02.2005 року № 0000962301/3 про нарахування штрафу за неповідомлення про відкриття розрахункового рахунку у розмірі 1 700,00 грн.; від 02.07.2004 року № 0000972301/0, від 19.11.2004 року № 0000972301/2, 10.02.2005 року № 0000972301/3 про нарахування штрафних санкцій за відсутність патенту у сумі 1 706,00 грн.

Постановою господарського суду міста Києва від 26.05.2006 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними повідомлення-рішення від 02.07.2004 року № 0000952301/0, від 13.09.2004 року № 0000952301/1, від 19.11.2004 року №0000952301/2, від 10.02.2005 року № 0000952301/3, від 13.09.2004 року №0001432301/1, від 19.11.2004 року № 0001432301/2, від 10.02.2005 року № 0001432301/3, від 02.07.2004 року № 0000932301/0, від 13.09.2004 року № 0000932301/1, від 19.11.2004 року № 0000932301/2 від 10.02.2005 року № 0000932301/3, від 13.09.2004 року № 0000942301/1, від 19.11.2004 року № 0000942301/2, від 10.02.2005 року № 0000942301/3, від 02.07.2004 року № 00001622312/0, від 13.09.2004 року № 00001622312/1, від 19.11.2004 року № 00001622312/2 в частині донарахування 828,00 грн. основного платежу та застосуванню 414,00 грн. штрафних санкцій; від 02.07.2004 року № 00001632312/0, від 23.09.2004 року № 00001632312/1, від 19.11.2004 року № 00001632312/2 в частині донарахування основного платежу у розмірі 52,70 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 340,00 грн. В інший частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року рішення суду першої інстанції скасовано частково. Визнано недійсним податкові повідомлення-рішення від 02.07.2004 року № 0000972301/20, від 19.11.2004 року № 000972301/2, від 10.02.2005 року № 000972301/3 у сумі 1 706,00 грн. В іншій частині постанову господарського суду міста Києва від 26.05.2006 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва, звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на порушення судами норм матеріального права, зокрема п. п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5, п. п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 4.7 ст. 4, п. п. 7.4.2, п. п. 7.4.4, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 14 Закону України “Про плату за землю”.

У запереченнях на касаційну скаргу Корпорація “Укртрансбуд” просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фахівцями ДПІ у Солом’янському районі м. Києваздійснено комплекснупланову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавстваза період з 01.01.2001 року по 01.01.2004 року.

За результатами перевірки 30.06.2004 рокускладено акт № 093/23-0111/00034861, на підставі якого видано спірні податкові повідомлення-рішення.

Предметом касаційного оскарження стали висновки судів попередніх інстанцій за наступними епізодами.

1. 17.05.2001 року позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю “Удача Дизайн” укладено договір № 5 на придбання меблів та виконання робіт по їх установці для комплектації вахтового селища на будівництві об’єкту в Туркменістані. На виконання зазначеного договору позивачем здійснено оплату за придбаний товар та виконані послуги у розмірі 196 650,00 грн. Придбаний комплект меблів позивачем віднесено до необоротних матеріальних активів, а його вартість – до валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, чинній на момент здійснення господарської операції) валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а до валових витрат включаються витрати пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтримує висновок суду апеляційної інстанції стосовно віднесення меблів для укомплектування житла для працівників у вахтовому селищі до товарів, призначених для подальшого використання у власній господарській діяльності, а відтак віднесення витрат на їх придбання до валових.

Оскільки позивачем правомірно віднесено до валових витрат витрати на придбання комплекту меблів для умеблювання приміщення тимчасового проживання будівельників то включення сум ПДВ до податкового кредиту також здійснено платником в установленому законом порядку.

2. Стосовно порушення позивачем вимог п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 11 324 648,00 грн., колегія Вищого адміністративного суду України зазначає наступне. Вказане порушення, з позиції контролюючого органу, сталося внаслідок невключення Корпорацією “Укртрансбуд” до оподатковуваного обороту і податкових зобов’язань з податку на додану вартість грошових коштів у сумі 67 947 900,00 грн., перерахованих їй НАК “Нафтогаз У країни” за проданий туркменський природний газ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання контракту № 1/99 від 11.05.1999 року, укладеного з Управлінням “Туркмендемирелари”, Корпорація “Укртрансбуд” виконувала роботи попроектуванню та будівництву залізничного мосту через р. Амидеря.

Угодою № 304 від 27.11.2000 року “Про фінансування будівництва залізничного моста зі сполученим ростверком під автодорожній міст через річку Амудерю в районі м. Керки між НАК “Нафтогаз України”, ДТК “Туркменнафтогаз”, Управлінням “Туркмендемирелари” та Корпорацією “Укртрансбуд”передбачено фінансування будівництва моста на суму 25 000 000 доларів США в рахунок товарного контракту до Угоди купівлі-продажу природного газу № 014/00 від 04.10.2000 року, укладеного між НАК “Нафтогаз України” та ДТК “Туркменнафтогаз”.

12.12.2000 № 325 між НАК “Нафтогаз України” та Корпорацією “Укртрансбуд” укладена угода про порядок проведення розрахунків з фінансування будівництва залізничного мосту через річку Амидеря, відповідно до якої після проведення заліку між ДТК “Туркменнафтогаз” та НАК “Нафтогаз України” відповідно до угоди від 27.11.2000 № 304 компанія бере на себе зобов’язання по проведенню розрахунків з Корпорацією “Укртрансбуд” у розмірі проведеного заліку.

Із аналізу зазначених угод та актів заліку суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що 67 947 900,00 грн. – це авансовий платіж для фінансування робіт щодо проектування та будівництва залізничного мосту через річку Амидера, відповідно до контракту від 11.05.1999 № 1/99 між Управлінням “Туркмендеміреллари” та Корпорацією “Укртрансбуд”, податок на додану вартість з якого обчислюєтеся за нульовою ставкою (п. п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Однак такого висновку суди дійшли передчасно,  не з’ясувавши порядок оподаткування поставки газу з Туркменістану НАК “Нафтогаз України”. Достеменно не з'ясовано на території якої країни здійснювалась передача газу платником, та не залучено для з'ясування вказаної обставини в якості третьої особи НАК “Нафтогаз України”. Також відсутній розгорнутий розрахунок донарахування ПДВ з посиланням на первинні бухгалтерські документи.

3. Щодо визначення Корпорації “Укртрансбуд” податкового зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку з віднесенням до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не містять всіх необхідних реквізитів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає,що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не свідчить про неналежність та недопустимість податкових накладних як доказів. Ці накладні могли бути підставою для висновку суду першої та другої інстанцій, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Недотримання позивачем порядку, встановленого п .п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, так як згідно з абз. 2 п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, тобто ненадання податкової накладної.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що відомості, відображені в податкових накладних не відповідають дійсності.

4. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю” плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції. Своєчасно не внесені до бюджетів суми цих платежів вважаються податковим боргом та стягуються до бюджету в порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 14 Закону України “Про плату за землю” в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Статтею 23 Закону України “Про плату за землю” передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок проводиться Державним комітетом України по земельним ресурсам за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Крім того, ст. ст. 5, 6 Закону України “Про оцінку земель” передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку; суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка використовується для визначення розміру земельного податку, встановлюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання наказу Фонду державного майна України від 25.02.2002 року № 365/5 та відповідно до акту приймання-передачі основних засобів від 18.03.2002 року до сфери управління Корпорації “Уктрансбуд” передані приміщення другого поверху загальною площею 426 кв. м. у будинку по вул. Богданівська, 3 (гуртожитку).Зазначена будівля, відповідно до листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна від 07.05.2003 року № 20747, в основному є житловою, нежитлові приміщення розташовані в підвальному поверсі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтримує позицію судів першої та апеляційної інстанцій стосовно правомірності обчислення позивачем земельного податку із застосуванням коефіцієнта функціонального використання.

Належних доказів того, що земельна ділянка за адресою м. Київ, вул. Богданівська. 3, на який розташована будівля, приміщення якої займає позивач, відноситься до земель промисловості, відповідачем суду не надано.

З огляду на неповне встановлення у справі обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, що з врахуванням меж повноважень, визначених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути усунено судом касаційної інстанції, постановлені у справі судові рішення відповідно до ст. 227 зазначеного Кодексу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 224, 230, 231 КАС України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року та постанову господарського суду міста Києва від 26.05.2006 року скасувати в частині визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а справу № 29/93 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)Голубєва Г.К.Судді

(підпис)Брайко А.І.

(підпис)Карась О.В.

(підпис)Рибченко А.О.

(підпис)Федоров М.О.

З оригіналом згідно

В. секретар                                                                                      В.Б. Ликова