Ухвала суду № 3149031, 19.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-11814/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2008 року                                                                                        м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі                                  Коваль Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

на постановуЗапорізького апеляційного господарського судувід 19.08.2005р.

у справі№ 1/2/839-1/3/873 господарського суду Запорізької області

за позовомкомерційного акціонерного банку «Слов‘янський»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

третя особа 1 громадська організація «Союз захисту інтересів вкладників, споживачів банківських послуг»

третя особа 2 Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Запоріжжя

про визнання недійсним рішення про застосування та стягнення штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.07.2005р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.08.2005р., позов задоволено частково: визнано недійсним рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування від 07.07.2000р. № 449-/22-03-09806354/7346 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 3527504,96 грн., нарахування пені з зазначеного платежу в сумі 557678,20 грн. і застосування фінансових санкцій з цього ж платежу в сумі 1058251,49 грн.; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення в задоволеній частині позовних вимог вмотивовані висновком суду про відсутність у позивача обов’язку з оподаткування через валові доходи процентів по векселю № 65306812350073 номінальною вартістю 2667110,00 грн., емітованому відкритим акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та виданому позивачу 01.10.1998р., на дату погашення вексельного платежу шляхом видачі нового процентного векселя - 03.12.1999р. та процентів у загальній сумі 9538437,49 грн. за наданими ВАТ «Північний ГЗК» кредитами по кредитному договору від 02.11.1998р. № КР-К-6 та договору кредитної лінії від 02.06.1998р. № КЛ-К-2 з огляду на те, що зазначений вексель придбавався позивачем за кошти Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим /довірителя/ за договором про довірче управління грошовими коштами від 30.10.1996р. № 23/10-96, що означає, що цей вексель придбавався на користь Мінфіну АР Крим, а відтак є його власністю, і доход у вигляді процентів, нарахованих по цьому векселю, фактично є доходом довірителя від операцій з розміщення його власних коштів, тоді як доходом позивача /довіреної особи/ підпункт 7.9.3 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає кінцевий фінансовий результат довірчої операції, що дорівнює винагороді за здійснення довіреною особою такої операції; рішеннями арбітражного суду Запорізької області від 19.09.2000р. та від 16.08.2002р. у справах № 4/1/348д та №6/2/2 кредитний договір від 02.11.1998р. № КР-К-6 та договір кредитної лінії від 02.06.1998р. № КЛ-К-2 відповідно визнані недійсними, внаслідок чого дані договори не породжують для сторін цих договорів будь-яких прав та обов’язків, в тому числі обов’язку по сплаті процентів за користування наданими кредитами; датою збільшення валових доходів на суму процентів за користування кредитами є дата, на яку припадає право кредитора на отримання зазначених процентів згідно умов кредитного договору та договору кредитної лінії, у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що на суму залишку процентів, право на отримання яких кредитором ще не виникло в силу досягнутих між ним та боржником домовленостей щодо строку сплати процентів, валові доходи кредитора не збільшуються.

Відмова в позові судом обґрунтована неоспорюванням позивачем правомірності нарахування йому податковим органом 13,00 грн. пені.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю, посилаючись на невідповідність цих судових рішень положенням підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податку на прибуток, фінансових санкцій та пені з цього платежу у сумі, яка відповідає сумі задоволеної частини позовних вимог, що оспорюється в суді касаційної інстанції, слугував висновок податкової інспекції, викладений в акті про результати перевірки Криворізької філії КАБ «Слов’янський» з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.04.1999р. по 01.01.2000р. від 09.06.2000р., про порушення зазначеним банком підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок заниження валових доходів ІІ-ІVкварталів 1999 року на загальну суму 11758349,87 грн. на суми процентів по векселю № 65306812350073 номінальною вартістю 2667110,00 грн. та по кредитному договору від 02.11.1998р. № КР-К-6, договору кредитної лінії від 02.06.1998р. № КЛ-К-2.

В спростування цього висновку контролюючого органу позивач посилався на підпункт 7.9.3 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ту обставину, що вексель № 65306812350073, проценти за яким розцінені податковою інспекцією як доходи позивача, є власністю Міністерства фінансів АР Крим, на підтвердження чого позивач надав суду копію договору про довірче управління грошовими коштами від 30.10.1996р. № 23/10-96, укладеного між ним та Міністерством фінансів, та зауважив з посиланням на дані перевірки, що цей вексель обліковувався у позивача на балансовому рахунку № 26012100101661 «Кошти за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності», а у Криворізькій філії позивача – на аналітичному рахунку «Північний ГЗК - вексельні зобов’язання» синтетичного рахунку «Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» .

Згідно з пунктом 4 статті 7 КАС України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з’ясування всіх обставин у справі розкрита в частинах четвертій та п’ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи зобов’язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Вимога щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена і статтею 43 ГПК України, за правилами якого здійснено розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

В справі, в якій оцінці підлягають банківські документи, наведені положення слід застосовувати з урахуванням чинної з 04.01.2005р. постанови Правління Національного банку України від 08.12.2004р. № 601, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.12.2004р. за № 1646/10245, якою затверджено Перелік документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання /далі за текстом - Перелік/.

Перелік є основним нормативно-правовим актом, що визначає строки зберігання відповідних категорій документів, які утворюються в процесі діяльності центрального апарату, структурних підрозділів і одиниць, територіальних управлінь, спеціалізованих підприємств, навчальних закладів Національного банку України та банків України, їх філій, представництв та відділень. Перелік призначено для обов‘язкового використання всіма банківськими установами /пункти 2, 3 постанови/.

Розділ 8 Переліку «Бухгалтерський облік і звітність» встановлює строки зберігання для місячних та щоденних оборотно-сальдових відомостей за балансовими та позабалансовими рахунками з установленими додатками до них /стаття 653/; виписок з особових рахунків клієнтів /стаття 661/; особових та аналітичних рахунків, карток, перевірочних відомостей, книжок і журналів аналітичного обліку за балансовими і позабалансовими регістрами /стаття 667/; первинних документів з господарських операцій, які є підставою для відображення в бухгалтерському обліку, а також з експортно-імпортних операцій і додатків до них /стаття 675/; щоденного оборотно-сальдового балансу /головної книги//стаття 680/. При цьому максимальний строк зберігання вказаних документів встановлено - 5 років.

Звідси випливає, що якщо нормативно встановлений строк зберігання банківських документів збіг, суд встановлює обставини на підставі поданих в судовому процесі документів, що водночас дає підстави вважати, що суд вжив вичерпні заходи для з‘ясування всіх обставин у справі.

Згідно зі статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу /частина 1/; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб‘єкта владних повноважень обов‘язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову /частина 2/.

В контексті наведених норм довід позивача про те, що вексель № 65306812350073 виданий КАБ «Слов’янський» на грошові кошти Міністерства фінансів АР Крим, які перебували у банку на довірчому управлінні згідно укладеного між ним та Міністерством фінансів договору про довірче управління грошовими коштами від 30.10.1996р. № 23/10-96, обґрунтовано оцінений судом як переконливий. Відповідач же поданими доказами та наведеними доводами не спростував обставини, на які посилався позивач в підтвердження того, що доход за процентним векселем отриманий ним внаслідок здійснення в інтересах та за рахунок Міністерства фінансів АР Крим юридично значимої дії /купівлі-продажу векселя/, передбаченої вищезазначеним договором про довірче управління, та підлягає перерахуванню Міністерству фінансів, а доходом позивача, який і підлягає оподаткуванню останнім, є комісійна винагорода, утримана з суми доходу, що виплачується довірителю.

За встановленого факту придбання позивачем /довіреною особою/ векселя за грошові кошти довірителя суд першої інстанції, так само як і суд апеляційної інстанції, правильно виходили з вимог підпункту 7.9.3 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких платник податку, який здійснює довірчі операції з коштами або майном довірителя, відносить до складу своїх валових доходів кінцевий фінансовий результат такої довірчої операції, який визначається за наслідками податкового періоду, протягом якого здійснюється повернення довірителю частини доходу, фактично отриманого довіреною особою від операцій з розміщення коштів або майна такого довірителя, та дорівнює винагороді за здійснення таких довірчих операцій, яка утримується на користь довіреної особи за рахунок виплати такого доходу.

Судом також встановлено, що згідно умов договору кредиту від 02.11.1998р. № КР-К-6, укладеному між позивачем та ВАТ «Північний ГЗК», останній як кредитоотримувач зобов’язаний сплачувати банку проценти в наступні строки: протягом одного дня з дати виставлення банком письмової вимоги/стаття 6/.

За період кредитування з листопада 1998р. по грудень 1999р. вимога до сплати таких процентних доходів у Криворізької філії КАБ «Слов’янський» виникла тільки на суму 3129117,19 грн., яка у відповідні податкові періоди включена до складу валового доходу філії.

За договором кредитної лінії № КЛ-К-2 від 02.06.1998р., укладеним між цими ж суб’єктами, кредитоотримувач зобов’язаний сплачувати банку проценти в наступні строки: на вимогу банку протягом доби /стаття 10/.

За період кредитування з червня 1998р. по грудень 1999р. вимога до сплати таких процентних доходів у Криворізької філії КАБ «Слов’янський» виникла тільки на суму 3.503.931,79 грн., яка у відповідні податкові періоди включена до складу валового доходу філії.

Згідно з підпунктом 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів /комісійних/ у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. У разі коли сума отриманих від боржника (дебітора) процентів (комісійних) перевищує їх нараховану суму (дострокове погашення зобов’язань по сплаті процентів (комісійних), валовий доход кредитора збільшується на суму фактично отриманих протягом податкового періоду процентів /комісійних/, а валові витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого перерахування.

Правильне застосування наведеної норми передбачає збільшення валових доходів кредитора на дати виникнення у кредитора права на отримання процентів від здійснення кредитно-депозитних операцій згідно відповідних договорів, що, як встановлено судом, і було зроблено позивачем. Тоді як збільшення податковим органом валових доходів позивача за ІІ-ІVквартали 1999 року на залишок процентів, строк сплати яких згідно умов кредитного договору та договору кредитної лінії не настав, не відповідає правильному застосуванню цієї норми.

Крім того, кредитний договір від 02.11.1998р. № КР-К-6 та договір кредитної лінії від 02.06.1998р. № КЛ-К-2 визнані недійсними рішенням арбітражного суду Запорізької області від 19.09.2000р. у справі № 4/1/348д та рішенням господарського суду Запорізької області від 16 08.2002р. у справі № 6/2/2 відповідно.

Згідно з частиною 1 статті 59 Цивільного кодексу Української РСР, чинного до 01.01.2004р., угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли законного висновку, що недійсні угоди не породжують для сторін угод прав та обов’язків.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є неспроможними.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.08.2005р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                 підпис                                  Усенко Є.А.

Судді                                                             підпис                                    Брайко А.І.

                                                                       підпис                                    Костенко М.І.

                                                                       підпис                                    Федоров М.О.

                                                                       підпис                                    Шипуліна Т.М.

З оригіналом згідно

Відп. секретар Коваль Є.В.