Рішення № 31488048, 22.05.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/25/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.13 Справа № 908/1216/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм", 61057, м. Харків, пров. Театральний, 5-1а

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-вет", 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 115А

про стягнення 205 179,88 грн.

Суддя Горохов І.С.

представники:

від позивача: Загорська О.В., представник дов. № 17 від 20.03.2013р.

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Розглянуто позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-вет" про стягнення 205 179,88 грн.

Ухвалою господарського суду від 08.04.2013р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 22.04.2013р. Розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 22.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги заявлені з наступних підстав: на виконання умов договору на поставку товарів позивачем було здійснено поставку відповідачу ветеринарних препаратів на загальну суму 889251,88 грн., однак відповідач сплатив цю суму частково в розмірі 710 984,13 грн. Вартість отриманого, але несплаченого відповідачем товару складає 184 033,75 грн. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму 184 033,75 грн. основного боргу, а також, згідно з п. 5.4 договору, за неналежне виконання зобов'язання, просить стягнути пеню в розмірі 17 596,80 грн. та 3% річних в розмірі 3 549,33 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився. 22.05.2013р. від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення строком на 6 місяців.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне: 14.03.2013р. між ТОВ «АТ Біофарм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Осіріс-вет» було підписано договір № 154 на постачання ветеринарних препаратів та інших товарів, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу ветеринарні препарати та інші товари, а відповідач - прийняти і оплатити Продукцію у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 7.1 договору визначено, що він діє до 31 грудня 2011р.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка продукції здійснюється у строки, передбачені цим Договором на підставі заявки, складеної в письмовій або усній формі, яку подає Покупець. У заявці зазначаються найменування, асортимент, кількість Продукції.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що Заявка вважається прийнятою, якщо Постачальник виставить рахунок-фактуру.

Відповідно до п. 3.3 договору, право власності та ризиків переходять до покупця з моменту передачі йому Продукції постачальником. Продукція вважається переданою постачальником і прийнята покупцем по кількості і якості з часу підписання сторонами накладних про відпустку Продукції ( на підставі довіреності покупця).

Згідно з п. 4.1 договору, розрахунки за поставлену Продукцію та послуги здійснюються покупцем на підставі рахунків постачальника протягом 7 (сім) календарних днів після отримання продукції, або передплатою.

У пунктах 4.2, 4.3, 4.4 договору сторони визначили, що ціна на поставлену Продукцію установлюється постачальником. Ціни на Продукцію вказуються в рахунку-фактурі. У процесі роботи ціни постачальника за його послуги можуть змінюватися, про що постачальник доводить до відома покупця. Постачальник має право призупинити поставку Продукції в односторонньому порядку, якщо заборгованість покупця за взаємними розрахунками перевищує строки які зазначені в п. 4.1. Поставка відновлюється після надходження повної суми заборгованості та пені за прострочу платежу. Форма розрахунків - безготівкова, відповідно до чинного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу ветеринарні препарати на загальну суму 889 251,88 грн. Проте оплату ветеринарних препаратів, що були поставлені за видатковими накладними № 255 від 13.02.2012р., № 372 від 29.02.2012р., № 442 від 12.03.2012р., № 627 від 29.03.2012р., № 661 від 03.04.2012р., № 731 від 10.04.2012р., № 783 від 17.04.2012р., № 871 від 27.04.2012р., № 985 від 15.05.2012р., № 1043 від 21.05.2012р., № 1121 від 29.05.2012р., № 1175 від 05.06.2012р., № 1258 від 12.06.2012р., № 1336 від 19.06.2012р., № 1392 від 25.06.2012р., № 1453 від 03.07.2012р., № 1520 від 10.07.2012р., № 1580 від 17.07.2012р., № 1742 від 02.08.2012р., № 1812 від 09.08.2012р., № 1870 від 14.08.2012р., № 1882 від 15.08.2012р., № 1932 від 22.08.2012р., № 1959 від 28.08.2012р., № 2033 від 04.09.2012р., № 2082 від 11.09.2012р., № 2138 від 18.09.2012р., № 2204 від 25.09.2012р., № 2253 від 01.10.2012р., № 2309 від 09.10.2012р., № 2355 від 15.10.2012р., № 2422 від 22.10.2012р., № 2501 від 30.10.2012р., № 2547 від 05.11.2012р., № 2553 від 05.11.2012р., № 2627 від 13.11.2012р., № 2690 від 21.11.2012р., № 2771 від 29.11.2012р., № 2826 від 07.12.2012р., № 2863 від 07.12.2012р. відповідач здійснив несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушив умови договору.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 154 від 14.03.2011р., у нього, станом на день розгляду справи, утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 184 033,75 грн.

Будь-яких зауважень щодо якості та кількості поставленої продукції відповідачем до позивача не пред'являлося. Товар до теперішнього часу не оплачений.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Божник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За викладених обставин, вимога про стягнення 184 033,75 грн. основної суми заборгованості підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 17 596,80 грн. за період з 26.03.2012р. по 26.03.2013р. та 3 549,33 грн. 3% річних за період з 20.02.2012р. по 01.03.2013р.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 3.4 договору, за несвоєчасну оплату товару Продавцем стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вимога про стягнення 3 549,33 грн. 3% річних, нарахованих за період з 20.02.2012р. по 01.03.2013р., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога про стягнення з відповідача 17 596,80 грн. пені нарахованої за період з 26.03.2012р. по 26.03.2013р. позивач обґрунтовує з посиланням на п. 5.4. договору, відповідно до якого в разі несвоєчасної оплати поставленої продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожний день затримки платежу. Розрахунок пені позивачем здійснено з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, окремо за кожною поставкою товару з урахуванням часткової оплати, наростаючим підсумком. Суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення строком на шість місяців судом не задовольняється з огляду на наступне.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В обґрунтування клопотання відповідачем зазначено про те, що ТОВ «Осіріс-Вет» не є безпосереднім споживачем поставлених товарів. Основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля ветеринарними препаратами та кормовими добавками. Товари закуплені ТОВ «АТ Біофарм» в подальшому були відвантажені на адресу ТОВ «Агропромислова компанія», яка за отриманий товар кошти не перерахувала. На даний час подано два позови до господарського суду Запорізької області з метою стягнення заборгованості. За даними позовними заявами були порушені судові провадження № 3/49/13 та № 11/42/13.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надання відстрочки виконання рішення можливе за наявності обставин, що ускладнюють або роблять його неможливим. Відсутність грошових коштів для сплати кредиторських зобов'язань не є достатньо обґрунтованою підставою для надання відстрочки виконання рішення.

Будь-яких доказів в обґрунтування необхідності надання відстрочки виконання рішення, ускладнення його виконання або наявності обставин, які роблять неможливим його виконання відповідачем не надано. Звіт про фінансові результати за 2013 рік не є належним доказом в обґрунтування відстрочки виконання рішення, оскільки не свідчить про збитковість підприємства. Позови до господарського суду подані відповідачем у квітні та травні 2013р. тоді як заборгованість перед позивачем за отриманий товар виникла на початку 2012р.

За таких обставин, клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення судом не задовольняється.

Відповідач не позбавлений права на звернення з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних та допустимих доказів в обгрунтуваня.

Враховуючи вище викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-вет" про стягнення 205 179,88 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-вет" (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 115А; код ЄДРПОУ 37301293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" (61057, м. Харків, пров. Театральний, 5-1а; код ЄДРПОУ 23317811) суму основного боргу в розмірі 184 033 (сто вісімдесят чотири тисяч тридцять три) грн. 75 коп., 3% річних в сумі 3 549 (три тисячі пятьсот сорок девять) грн. 33 коп., пеню в сумі 17 596 (сімнадцять тисяч пятьсот девяносто шість) грн. 80 коп., 4 103 (чотири тисячі сто три) грн. 60 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя І.С. Горохов

Рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 27.05.2013р.