Ухвала суду № 3148740, 13.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2009 року № К-2751/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Гощанському районі Рівненської області

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р.

у справі№ 12/189 господарського суду Рівненської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю СП «ім. Воловікова»

доДержавної податкової інспекції у Гощанському районі Рівненської області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Рівненської області від 06.03.2006 р. задоволено частково позовні вимоги ТОВ «Зоря» (правонаступником якого є ТОВ СП «ім. Воловікова»), визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 000323/23-218/3 від 08.07.2005 р. та податкове повідомлення-рішення № 000322/23-218/3 від 08.07.2005 р. в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 15360,83 грн. основного платежу та 7680,42 грн. фінансових санкцій. В задоволенні решти позову відмовлено. З Державного бюджету на користь позивача стягнуто 115,14 грн. витрат по сплаті державного мита та 3386,50 грн. витрат за проведення експертизи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р. постанову місцевого господарського суду скасовано частково та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 000322/23-218/3 в частині нарахування 31852,5 грн., з яких 21235 грн. основний платіж та 10617,5 грн. - фінансова санкція, податкове повідомлення-рішення № 000323/23-218/3 від 08.07.2005 р. в частині нарахування 2907 грн., з яких 1938 грн. основний платіж та 969 грн. фінансова санкція. В задоволенні решти позову відмовлено. Постанову господарського суду Рівненської області від 06.03.2006 р. в частині стягнення на користь позивача з Державного бюджету 3386,50 грн. витрат за проведення експертизи залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Гощанському районі Рівненської області оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судаминорм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 06.03.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р. і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що10.11.2004 р. по 02.12.2004 р. Гощанською МДПІ проведено планову документальну перевірку ТОВ сільськогосподарське підприємство «Зоря» на предмет дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено акт № 145/23-218,224,30647431 від 02.12.2004 р.

За результатами перевірки Гощанською МДПІ, з урахуванням оскарження в порядку апеляційного узгодження, 08.07.2005 р. прийняті податкові повідомлення-рішення № 000323/23-218/3, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1987 грн. основного платежу та 993,5 грн. штрафних санкцій та № 000322/23-218/3, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 23627 грн. основного платежу та 11813,50 грн. штрафних санкцій.

В акті перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. згідно з яким, при придбанні товарів (робіт, послуг), які одночасно використовуються частково в оподатковуваних операціях, а частково - ні, тобто в спірному випадку - в операціях, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом і за яким кошти перераховуються на спецрахунок, до суми податкового кредиту може бути включено ту частку ПДВ, сплаченого (нарахованого) при їх придбанні, що відповідає частці використання цих товарів (робіт, послуг) у кожній з категорій операцій звітного періоду. Розподіл сум ПДВ, які мають бути віднесені до податкового кредиту в кожному з трьох розділів податкового обліку і відповідно, включені до трьох податкових декларацій, провадиться на підставі даних про фактичне використання товарів (робіт, послуг) на підставі даних про фактичне використання в кількісному та вартісному виразі. За результатами перевірки сума ПДВ занижена на 26925 грн. Сума ПДВ по декларації № 2, що залишається в розпорядженні підприємства та перераховується на спеціальний рахунок, в результаті перевірки зменшується на 28566 грн.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником податкового органу було подано розрахунок визначення податкового зобовязання позивачу на підставі вказаного вище акта документальної перевірки, згідно якого відповідачем за порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано податковим повідомленням-рішенням № 000323/23-218/3 73,5 грн., з яких 49 грн. - основний платіж та 24,5 грн. - фінансова санкція; податковим повідомленням - рішенням № 000322/23-218/3 донараховано 3588 грн., з яких 2392 грн. - основний платіж та 1196 грн. фінансова санкція.

За порушення пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу податковим повідомленням рішенням № 000323/23-218/3 донараховано 2907 грн., з яких 1938 грн. - основний платіж та 969,00 грн. - фінансова санкція, а податковим повідомленням-рішенням № 000322/23-218/3 31852,5 грн., з яких 21235 грн. - основний платіж та 10617,5 грн. - фінансова санкція.

Що стосується зафіксованого в акті перевірки порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по неналежно оформлених податкових накладних в розмірі 5694,17 грн., та проведених відповідачем на цій підставі нарахувань податкових зобовязань, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову в частині визнання неправомірними проведених нарахувань за дане порушення з огляду на клопотання позивача від 12.12.2006 р., згідно якого він погодився із даними нарахуваннями, що свідчить про визнання встановленого перевіркою порушення.

Відносно визначення відповідачем до сплати позивачу суми податкового зобовязання за порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів підтримує правову позицію суду апеляційної інстанції щодо безпідставності такого нарахування, з огляду на слідуюче.

Як встановлено судами, позивач є сільськогосподарським підприємством, платником фіксованого сільськогосподарського податку та здійснює такі господарські операції з продажу товарів (продукції): реалізує молоко та мясо в живій вазі переробним підприємствам та нараховує податкові зобовязання по ПДВ при поставці за нульовою ставкою ПДВ згідно пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»; реалізує молоко та мясо в живій вазі та неживій вазі населенню та іншим споживачам (непереробним підприємствам) та нараховує за цією операцією ПДВ за ставкою 20% згідно п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»; реалізує сільськогосподарську продукцію власного виробництва та нараховує податкові зобовязання по ПДВ за ставкою 20% згідно п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»; надає послуги та продаж іншої продукції (товарів), яка не є продукцією власного виробництва та нараховує ПДВ за ставкою 20% згідно п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зокрема по другому та третьому типу операцій сільськогосподарської продукції позивач застосовує спеціальний режим використання нарахованих зобовязань з ПДВ, який передбачений п. 11.21 та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 11.21 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та мясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

В декларації за цією формою підприємством відображалися податкові зобовязання по ПДВ при продажу продукції тваринництва, крім молока та мяса в живій вазі, що були реалізовані переробним підприємствам.

Згідно п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» нарахований податок на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва сільськогосподарських товаровиробників (за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та мяса живою вагою) залишається в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовується ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Порядок використання нарахованих сум ПДВ по зазначених вище операціях викладений в «Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271.

В декларації за цією формою, підприємство відображало податкові зобовязання по ПДВ при продажу продукції рослинництва.

Також позивачем заповнювалися декларації по ПДВ за загальною формою, в яких відображалися зобовязання з ПДВ та податковий кредит по ПДВ з продажу товарів (робіт, послуг), які не є продукцією власного виробництва (покупних товарів). Нарахування податкових зобовязань по ПДВ по таких операціях проводилося підприємством за ставкою 20% ПДВ згідно п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Також в цій формі декларації відображалися податкові зобовязання по ПДВ та податковий кредит по ПДВ по операціях з продажу молока та мяса в живій вазі переробним підприємствам. Податкові зобовязання по ПДВ по таких операціях нараховувалися за ставкою 0% згідно пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Нарахована сума податкових зобовязань по ПДВ за цією формою податкових декларацій перераховувалася підприємством до бюджету.

Вказане свідчить про те, що позивачем протягом квітня 2003 р. - червня 2004 р. здійснювались господарські операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість.

Згідно пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Оскільки позивачем здійснювалися лише оподатковувані ПДВ операції, то судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок, що пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не може бути прямо застосований для проведення розподілу сум податкового кредитупри придбанні товарів (робіт, послуг), що використовуються у різних видах діяльності.

Дана позиція суду підтверджується висновком проведеної судово- бухгалтерської експертизи, якою було встановлено, що передбачений пп. 7.4.3 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» механізм розподілу ПДВ не може застосовуватись, оскільки позивач не здійснював в звітному періоді одночасно оподатковуваних та неоподатковуваних операцій, а таким чином позивач не міг порушити вимог названого підпункту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір, ухвалене ним по справі судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гощанському районі Рівненської області відхилити, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.