КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9771/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
14 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092201 від 23.03.2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» (далі - Позивач, ТОВ «ВКФ «Моноліт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092201 від 23.03.2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, що підписані неуповноваженою або невідомою особою, не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту за умови наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.
У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2012 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Моноліт» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Кайман-Трейд» за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень - вересень 2011 року на загальну суму 2 804 586,13 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 17.02.2012 року №1404/22-01/25284783. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 23.03.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000092201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 206 879,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2 804 586,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 402 293,00 грн.
Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та ТОВ «Кайман-Трейд» договору, суд встановив, що між ТОВ «Кайман-Трейд» (Постачальник) та ТОВ «ВКФ «Моноліт» (Покупець) було 23.06.2011 року укладено договір поставки товару №23/06/11 (далі - Договір).
Згідно з пп. 1.1 Договору постачальник зобов'язується здійснити постачання товарів, найменування, кількість та асортимент яких вказується в рахунках-фактурі та видаткових накладних на кожну партію продукції, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її вартість на умовах, що встановлені цим Договором.
Сума Договору складається з сум вартостей партії продукції, що були постановлені постачальником протягом терміну дії Договору і становить - 11 275 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 2 255,00 грн. Разом з ПДВ - 13 530 000,00 грн. (п. 4.1 Договору).
Відповідно до розділу 5 «Порядок розрахунків та приймання продукції» Договору розрахунки здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів покупця на банківський рахунок постачальника. Покупець сплачує передплату в розмірі 100% від вартості партії продукції або оплачує продукцію по факту постачання. Приймання продукції покупцем здійснюється відповідно до товаросупровідних документів.
Виконання вказаного договору, на думку Апелянта, підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними. При цьому Позивачем не подано доказів оплати постановлених товарів на вказану суму.
На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладеного між ТОВ «ВКФ «Моноліт» та ТОВ «Кайман-Трейд» правочину, а також на підставі того, що податкові та видаткові накладні були виписані особою, яка фізично не могла це зробити, а наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Кайман-Трейд» та поставки товару саме цим контрагентом, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 198, 201 ПК України, ст. ст. 207, 208 ГК України, ст. ст. 202, 203, 207, 215, 228 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту відбувалося за нікчемним правочином, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Кайман-Трейд», яке б давало право на формування податкового кредиту за результати господарських відносин з вказаним контрагентом в сумі 2 804 587,00 грн.
Крім іншого, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
Водночас Позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару, не зазначено відомостей про особу, яка отримувала від ТОВ «Кайман-Трейд» товару, а також не підтверджено документально рух отриманого від контрагента ТОВ «ВКФ «Моноліт» товару. З огляду на викладене судова колегія критично оцінює наявні у матеріалах справи докази продажу Позивачем аналогічних придбаним у ТОВ «ТК «Кайман-Трейд» товарів з огляду на те, що відсутність належним чином оформлених документів на отримання товару не дає можливість встановити що саме придбаний у ТОВ «Кайман-Трейд» товар був в подальшому реалізований Позивачем третім особам.
Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність реальності виконання господарських зобов'язань контрагентами за Договором та погоджується з твердженням суду першої інстанції про нікчемність зазначеного Договору.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та руху товарно-матеріальних цінностей, а також встановлену невідповідність виписаних ТОВ «Кайман-Трейд» податкових накладних вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ «ВКФ «Моноліт» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідкам відносин з ТОВ «Кайман-Трейд».
При цьому колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092201 від 23.03.2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.
Судове рішення № 31486164, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 14.05.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-9771/12/2670. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: