Постанова № 31485930, 23.05.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 р. Справа №805/4915/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.,

при секретарі - Сапєгіній А.Г.,

за участю

представника позивача - Криворучко В.Ж.,

представника відповідача - Петренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бастіон" до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000321502,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бастіон", звернулось до суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000321502.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем, за наслідками проведеної позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань нарахування податку на додану вартість за січень 2011 року та податку на прибуток за 1 квартал 2011 року з Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» встановлені порушення та складено акт № 731/22-4/23173683 від 13.03.2013 року.

На підставі акту перевірки № 731/22-4/23173683 від 13.03.2013 року, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000321502 від 28.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання суми податку на додану вартість у розмірі 64 453,00 гривень з якої штраф на суму 1,00 гривня.

Не погоджується із спірним податковим повідомленням-рішенням та вважає його таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку позивача є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях від 22.05.2013 року, додатково пояснив суду, що сертифікати якості позивач у себе не залишав а передавав їх кінцевому вантажоотримувачу разом з ТМЦ.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с. 73-74) та поясненнях від 18.05.2013 року № 10209/10/10, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову у повному обсязі. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом визначив, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача. Вважає висновки акту перевірки документально обґрунтованими і такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення, таким, що прийнято правомірно.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бастіон" (Далі -ТОВ «Фірма «Бастіон»), - є юридичною особою та згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зареєстрований платником податку на додану вартість (а.с. 27).

Відповідач, - Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби (Далі,- Жовтнева МДПІ м. Маріуполя Донецької області ДПС), є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Жовтневою МДПІ м. Маріуполя Донецької області ДПС, за наслідками проведеної позапланової виїзної документальної перевірки даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Фірма «Бастіон», встановлені порушення та складено акт №731/22-4/23173683 від 13.03.2013 року (Далі за текстом,- акт перевірки) (а.с. 9-14).

На підставі акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000321502 від 28.03.2013 року (Далі,- спірне рішення).

Спірним рішенням на підставі акту перевірки, згідно з п.п. 54.3.2, п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (Далі за текстом, - ПКУ) за порушення п. 186.1 ст. 186, п.198.1 п.198.2 п.198.3 ст. 198 ПКУ, ТОВ «Фірма «Бастіон» збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 64 453,00 гривень, з якої основний платіж 64452,00 гривень, штрафна фінансова санкція 1,00 гривень (а.с.8).

Згідно висновків акту перевірки з боку ТОВ «Фірма «Бастіон» встановлені порушення п. 186.1 ст. 186, п.198.1 п.198.2 п.198.3 ст. 198 ПКУ внаслідок чого занижено ПДВ за січень 2011 року у сумі 64 452,00 гривень (а.с.14).

Суд не погоджується із висновками акту перевірки №731/22-4/23173683 від 13.03.2013 року з наступних підстав.

Висновків акту перевірки податковий орган дійшов враховуючи ті обставини, що надані до перевірки документи не забезпечують підтвердження правильності, повноти відображення первинних документів та фінансово-господарських операцій ТОВ «Фірма «Бастіон» з ПП «ВКФ «Укрпромснаб», формування показників податкової звітності, їх зв'язок з фінансово-господарською діяльністю підприємства; за результатами перевірки ПП «ВКФ «Укрпромснаб» угода з ТОВ «Фірма «Бастіон» визнана нікчемною (акт перевірки № 158/2334202109 від 28.03.2011 року); неможливо підтвердити задекларований підприємством в січні 2011 року податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Укрпромснаб».

Суд не погоджується із позицією податкового органу щодо покладених в обґрунтування вищезазначених висновків акту перевірки обставин та висновків встановлених актом перевірки №158/23-34202109 від 28.03.2011 року Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, оскільки така позиція суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України, коли один суб'єкт господарювання звільнений від відповідальності за дії або бездіяльність іншого суб'єкта господарювання.

До того ж відповідачем у свою чергу не надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками акта перевірки контрагента позивача.

На думку суду інформація, яка міститься у акті перевірки контрагента не є належним доказом при формуванні висновків акту перевірки, за наслідками якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки ніяким чином не відноситься до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку платника податків.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету, і в подальшому за можливі дії порушника.

Податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

Наведена правова позиція суду цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини суб'єкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Суд не погоджується із ознаками нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами, покладених податковим органом в основу висновків акту перевірки, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.216 ЦКУ,- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд звертає увагу на ті обставини, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», № 2756-VI від 02.12.2010 (набрав чинності 01.01.2011 року) ст.228 ЦКУ доповнено частиною третьою такого змісту : у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.236 ЦКУ,- нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦКУ,- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст. 689 ЦКУ,- покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно п.2 ст. 3 ЦКУ,- загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності правочинів.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірні договори спрямовано на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом.

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судами попередніх інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ст.626 Цивільного Кодексу України, договір - це «домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».

Тобто вказаний документ не фіксує фактичне здійснення господарської операції, та не є первинним документом, цей документ визначає прийняття сторонами відповідних прав та зобов'язань у процесі реалізації договору.

Відповідно, укладений договір, у випадку, якщо він не визнаний у судовому порядку недійсним, суд бере до уваги, як підставу для здійснення сторонами у господарських операцій.

Як встановлено вище, матеріали справи не містять судових рішень за якими будь-який договір, укладений позивачем з підприємствами постачальниками у спірних правовідносинах було визнано недійсним.

При складанні акту перевірки, висновкам якого надається оцінка, податковий орган, також володіючи інформацією про відсутність у суб'єкту контролю відповідних документів, не вжив відповідних дій щодо забезпечення доступу до них згідно п. 85.9 ст. 85 ПКУ.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки у цій частині.

Суд також не погоджується із позицією податкового органу, покладеною у формування висновків акту перевірки в тій частині, що суб'єктом контролю не підтверджено факт транспортування та отримання ТМЦ від ПП «ВКФ «Укрпромснаб», з наступних підстав.

Зазначена позиція податкового органу обґрунтовується ненаданням до перевірки товарно-транспортних накладних, сертифікатів, актів приймання-передачі ТМЦ.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями діючого законодавства України.

Типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач та сторона з якою укладено договір не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обов'язковим.

За таких обставин відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення витрат з придбання товару до складу податкового кредиту, оскільки зазначене включення здійснено на підставі інших документів, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Також суд не погоджується з позицією податкового органу щодо обов'язковості сертифікатів, свідоцтв відповідності та актів приймання - передавання, як документів, що підтверджують факт поставки ТМЦ та їх відповідність предмету договору.

Суд не погоджується із доводами акта перевірки щодо не підтвердження факту прийому товарів від ПП «ВКФ «Укрпромснаб». Вказані доводи відповідач обґрунтовує відсутністю актів приймання - передавання та сертифікатів якості.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, що ТМЦ придбані на виконання спірних угод поставлялись ним промисловим гігантам разом із відповідними сертифікатами якості, копії таких сертифікатів у себе він не залишав, оскільки у цьому не було необхідності.

При цьому податковий орган у акті перевірки не навів норм чинного законодавства, які б зобов'язували позивача у даному спірному випадку складати акти прийому-передачі товару за наявності у нього видаткових накладних.

Згідно п. 186.1. ст. 186 ПКУ,- місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПКУ,- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ст. 198 ПКУ,- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3. ст. 198 ПКУ,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, підстави виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту визначаються вичерпним переліком приписів ПКУ, зокрема наведених ст. 198 ПКУ.

Проте, обставини встановлені актом перевірки не відповідають обставинам за наявності яких, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, а отже висновки податкового органу про неможливість підтвердження задекларованого підприємством податкового кредиту в січні 2011 року по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Укрпромснаб» в сумі 64452 гривень є документально необґрунтованими.

Відповідно до п.п. 2, 4, 5 ст. 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів,

також для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства, підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Реальність господарських операцій, що стосуються спірних правовідносин, а також дотримання вимог законодавства з питань оподаткування, у вигляді правомірності формування податкового кредиту, підтверджується наданими суду договором купівлі-продажу № 27/09-5 К від 27.09.2010 року укладеним між ТОВ «Фірма «Бастіон» (Покупець) з ПП «ВКФ «Укрпромснаб» (Продавець), видатковими накладними на отримання товару, рахунками фактурами, податковими накладними, податковою декларацією, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, виписками банку, платіжними дорученнями (а.с. 28-60, 75-80), журналом реєстрації довіреностей.

Вказані первинні документи містять усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відповідають приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88, у тому числі зазначено назву документа, назву підприємства, найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з'ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що подальша реалізація придбаних у ході спірних правовідносин ТМЦ підтверджується наданими у судовому засіданні договорами із відповідними специфікаціями, виданими податковими накладними, видатковими накладними, актами прийому матеріалів та ін.

Таким чином, одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Отже відповідачем не доведено суду відповідності обставин викладених у акті перевірки фактичним обставинам справи.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу встановлені обставини складання відповідних податкових та видаткових накладних на поставлені контрагентом товари, та не встановлено обставин невідповідності цих накладних поставленим товарам.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту задекларований підприємством в січні 2011 року податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Укрпромснаб».

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності спірного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на те, що позивач у позовних вимогах, зокрема просить визнати недійсним спірне рішення, з метою належного та повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне скасувати спірне рішення.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобов'язань, суд приходить до висновку про скасування спірного рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 644,53 гривень.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бастіон" до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000321502, - задовольнити повністю.

Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби № 0000321502 від 28.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бастіон" судовий збір у розмірі 644,53 гривень (шістсот сорок чотири) гривень 53 коп. шляхом їх безспірного списання із рахунку Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 23 травня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 28 травня 2013 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.