Ухвала суду № 31481989, 24.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2013 р. м. Київ К/9991/552/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за позовом Державної податкової адміністрації України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу і вимоги,

встановила:

У лютому 2010 року Державна податкова адміністрація України звернулась до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила визнати неправомірними та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 08 лютого 2010 року про накладення штрафу та вимогу заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пелиха О. А. від 08 лютого 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, у задоволенні позовних вимог Державній податковій адміністрації України відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, представник Державної податкової адміністрації України просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вольфом О.Л. серії ВП №13512931 від 01 липня 2009 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 22 червня 2009 року, виданим Одеським окружним адміністративним судом, який постановою від 18 червня 2009 року зобов'язав Державну податкову адміністрацію України поновити ОСОБА_5 на посаді першого заступника голови начальника управління податкової міліції державної податкової адміністрації в Черкаській області. Вказана постанова суду підлягає негайному виконанню.

Державна податкова адміністрація України 23 липня 2009 року звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду про скасування вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження, у задоволенні якого рішенням суду від 11 серпня 2009 року відмовлено у повному обсязі.

27 липня 2009 року до відповідача надійшов лист від 25 липня 2009 року №3884/5/26-6116, в якому боржник просить державного виконавця звернутися до суду із заявою про роз'яснення резолютивної частини рішення суду, оскільки посаду, на яку необхідно поновити ОСОБА_5, займає інша особа. Проте, відповідач своїм листом від 12 серпня 2009 року роз'яснив позивачу, що відсутні законні підстави для звернення державного виконавця до суду з приводу зазначеного вище питання.

У зв'язку з оскарженням дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 липня 2009 року серії ВП №13512931 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява позивача про зупинення виконавчого провадження.

Постановою заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пелиха О.А. від 25 січня 2010 року передано матеріали виконавчого провадження ВП№13512931 для подальшого їх виконання державним виконавцем Кузьменком О.С., який постановою від 05 лютого 2010 року прийняв їх до виконання.

08 лютого 2010 року державним виконавцем Кузьменком О.С. винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 510 грн за виконавчим провадженням ВП №13512931, а також на адресу Державної податкової адміністрації України направлено вимогу щодо виконання рішення суду, в якій встановлено позивачу семиденний строк для надання інформації у письмовому вигляді про наслідки виконання виконавчого листа від 22 червня 2009 року.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа, якщо останній відповідає вимогам законодавства та не закінчився строк його пред'явлення, зобов'язаний відкрити виконавче провадження та прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено строки вчинення виконавчих дій, зокрема, рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню, державний виконавець має виконати у двомісячний строк.

Положенням статті 77 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

Відповідно до вказаного вище Закону виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Разом з тим, на час прийняття відповідачем спірної постанови про накладення штрафу позивач не вчиняв будь-яких дій, направлених на виконання виконавчого листа від 22 червня 2009 року та вимог державного виконавця.

Статтями 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обставини, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження та визначено, що зупинення виконавчого провадження у зв'язку з оскарженням дій державного виконавця є правом державного виконавця, а не його обов'язком.

Згідно із статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Тому, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок, що звернення державного виконавця із заявою про роз'яснення судового рішення є правом останнього, а не обов'язком, а нерозуміння боржником судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, не може визначати дії державного виконавця протиправними.

Відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу.

Оскільки позивачем не надано доказів поважності невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк, не доведено протиправності вчинених державним виконавцем дій, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про їх правомірність та законність винесення постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 510 грн.

Що стосується вимоги заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пелиха О. А. від 08 лютого 2010 року, то останній наділений повноваженнями державного виконавця, а тому має повноваження щодо її підписання. Винесення вказаної вимоги одночасно з постановою про накладення штрафу не порушує жодного права боржника, а лише спрямовується на подальше усунення порушень законодавства у даному виконавчому провадженні.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до правомірного висновку про безпідставність позовних вимог і в цій частині позову.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладено, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за позовом Державної податкової адміністрації України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу і вимоги - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді О.П. Стародуб

І.В. Штульман