Постанова № 31481432, 04.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р.

справа № 1170/2а-2336/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Суховарова А.В. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції та публічного акціонерного товариства «Кіровоград-Авто» на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №1170/2а-2336/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Кіровоград-Авто» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Кіровоград-Авто» 16.06.2011 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції в якому просить суд визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем 2 червня 2011 року податкове повідомлення-рішення №0000672330.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №48/2330/03120392 від 16 травня 2011 року на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав незаконним та скасував податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №0000672330 від 2 червня 2011 року в частині нарахування публічному акціонерному товариству «Кіровоград-Авто» штрафних санкцій в сумі 27 707 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції в сумі 27 707 грн. в іншій частині правомірність податкового повідомлення-рішення відповідачем доведена.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті №48/2330/03120392 від 16 травня 2011 року щодо наявності в діях позивача порушень статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 20 Податкового кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову та задовольнити позов в цій частині.

Посилається на порушення судом першої інстанції п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.2 п.5.4 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі позивача та посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги відповідача просив у її задоволені відмовити, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та наданих заперечень, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційних скарг, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №48/2330/03120392 від 16.05.2011 року (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.2005 року №88; п.1 ст.3, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; п.1.32 ст.1, п.п. 4.1.1, п.4.1, ст.4, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п. 5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 184715 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року в сумі 184 715 грн. (т.1 а.с. 13-75).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 2.06.2011 року №0000672330, яким позивачу визначено зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 184 715 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 46 179 грн. (т.1 а.с.11-12, 194-196).

Податкове зобов'язання з податку на прибуток (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із:

- заниженням позивачем валового доходу за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року у сумі 329 351 грн., а саме, при співставленні показників валових доходів відображених у рядку 01.1. декларації про прибуток за 2010 рік з показниками обсягів поставки по ПДВ відображених у рядку 1 Декларації з податку на додану вартість за 2010 рік існує розбіжність на зазначену суму;

- завищенням позивачем валових витрат на суму 213 853,21 грн. у зв’язку з тим, що позивачем до складу валових витрат включено суму нарахованих, але не сплачених роялті.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції в сумі 27 707 грн. прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». В інший частині спірне податкове повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За визначенням пункту 1.32 статті 1 цього Закону, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною, та суттєвою. Під безпосередньою її участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Отже, необхідною умовою для включення витрат на оплату послуг до валових витрат підприємства є, зокрема, належне документальне підтвердження факту надання таких послуг (позаяк наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції відповідно до їх економічного змісту) та отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції як складової господарської діяльності. При цьому презумується, що така господарська операція здійснюється з врахуванням комерційного і розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваної вигоди.

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пункт 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачає, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю. За наявності цього у платника податків є всі законні підстави для зменшення бази оподаткування.

Таким чином колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат на суму 918 317 грн. 86 коп. у зв’язку із віднесенням до їх складу витрат по оплаті охоронних послуг від філії «Рубіж –Авто» згідно договору № 1/07 (Д) від 01.02.2007 року та додаткових угод до нього (т.1 а.с.122-139,241), які на думку податкового органу не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та є для позивача збитковими, не ґрунтуються на законі, тому що податковим органом не доведено відсутності розумної мети у позивача на отримання зазначених охоронних послуг. Наявність на підприємстві позивача штатної охорони не свідчить про відсутність у підприємства потреби в охоронних послугах надаваємих ліцензованою організацією, враховуючи підвищену вартість об’єктів охорони. При цьому обставини отримання зазначених послуг підтверджуються первинними документами наданими позивачем до перевірки, а відтак виключення відповідачем зі складу валових витрат позивача вартості охоронних послуг є не правомірним.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що кількість об’єктів охорони, перелік яких міститься в акті перевірки є значною (т.1 а.с.27), а також те, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (т.1 а.с.140-151), містять достатньо даних, які дають можливість встановити обставини, що мають значення для справи, а саме ким та коли позивачу було надано послуги з охорони об’єктів, їх вартість.

Крім того колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат на суму 240 000 грн. у зв’язку із віднесенням до їх складу суми орендної плати по договору оренди № 1 від 01.06.2009 року укладеного між позивачем та АТ «Українська автомобільна корпорація» (т.1 а.с.97-104) щодо оренди нежитлового приміщення, яке на думку податкового органу не використовується у господарській діяльності позивача, та не несе для позивача економічної вигоди, якою характеризується господарська діяльність, не ґрунтуються на законі тому, що положення Закону №334/94 в редакції, на час виникнення спірних правовідносин, не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Крім того норма пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР не визначає період, протягом якого придбаний товар (послуга) повинні бути використані у подальшому, не визначає обсягу використання товару (послуги), а встановлює мету придбання товару (послуги). При цьому згідно п.3.1 договору оренди № 1 від 01.06.2009 року метою оренди є використання орендованого приміщення у власній господарській діяльності.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено не обґрунтований висновок про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивач правомірно включив витрати по оплаті охоронних послуг від філії «Рубіж –Авто» та витрати по орендній платі за договором оренди № 1 від 01.06.2009 року до складу валових витрат.

Також у судовому процесі встановлено, що між позивачем та АТ «Українська автомобільна корпорація» укладено ліцензійний договір на знак для товарів та послуг від 2 квітня 2007 року № 790, за умовами якого останній надає позивачу за винагороду невиключну ліцензію на користування торгівельною маркою для ідентифікації товарів та послуг, які будуть реалізовуватись позивачем. Вартість плати за цю ліцензію, за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на суму 213 853,21 грн., позивач включив до складу валових витрат. Використання позивачем вказаного товарного знаку у власній господарській діяльності позивача протягом 2010 року, згідно акту перевірки та запереченням на позов, податковим органом оспорювалось лише за листопад 2010 року з посиланням на відсутність акта користування торговою маркою за зазначений період.

Між тим, зазначені заперечення суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи міститься акт користування торговою маркою за листопад 2010 року (т.1 а.с. 84).

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку. (підпункт 5.4.2 пункту 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Встановлюючи заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток, відповідач дійшов до висновку, що право на включення витрат по виплаті роялті виникає виключно з дати здійснення такої виплати. Однак такий висновок податкового органу не відповідає правовому регулюванню норм підпункту 5.4.2 пункту 5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вказаними нормами не передбачено особливого порядку включення витрат пов`язаних з виплатою роялті до складу валових витрат, а вищенаведений висновок відповідача суперечить правилам ведення податкового обліку у частині формування валових витрат, які визначені нормами підпункту 11.2.1 пункту 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР.

Оскільки, згідно підпункту 11.2.1 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, позивач правомірно включив витрати по виплаті роялті до складу валових витрат за правилом першої з подій - з дати фактичного отримання обсягу прав на користування товарним знаком, передбачених ліцензійним договором на знак для товарів та послуг від 2 квітня 2007 року №790.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим відповідач вказаного обов’язку не виконав, правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення №0000672330 від 2 червня 2011 року не довів.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кіровоград-Авто» - задовольнити. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №1170/2а-2336/11 – скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 2 червня 2011 року №0000672330, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 230 894,00 грн.

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.М. Панченко