Постанова № 31478399, 22.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/594/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судових засідань: Ковальчук О.В.

представника позивача: Арустамян А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "НВВ" до Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 року приватне підприємство «НВВ» (ПП «НВВ») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 листопада 2012 року №0001782310.

28 березня 2013 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Відповідач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №160254 подав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «НВВ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ «Інтер Лауд» за період з 01 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 31 жовтня 2012 року №2716/22/31041906.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем ст. ст. 185, 187, 188, 198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями), а саме: складення з порушенням норм п.2.4 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2012 року на суму 238792 грн.

На підставі акта перевірки, 13 листопада 2012 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001782310, яким ПП «НВВ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358188 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 238792 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 119396 грн.

Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього розділу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 лютого 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Інтер Лауд" (Постачальник) укладено договір поставки №02-02/12, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити, Покупець прийняти і оплатити в строк виробниче обладнання. Відповідно до п. 3 вказаного договору товар відвантажується на адресу Покупця на умовах EXW у редакції ІНКОТЕРМС 2010. Датою остаточної поставки товару є 06 березня 2012 року.

Факт здійснення господарських операцій між ПП «НВВ» та ТОВ «Інтер Лауд» підтверджуються лише податковими і видатковими накладними.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що ні в матеріалах справи, ні в ході розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ПП «НВВ» не надано жодних розрахункових, платіжних та інших документів у підтвердження проведення розрахунків ПП «НВВ» з його контрагентом, що свідчить про відсутність будь-яких змін у фінансовій та господарській діяльності позивача.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що умови вказаного договору сторонами не були виконані в частині поставки товару та його оплати, а також наміру позивача використовувати придбаний товар у своїй господарській діяльності, що стало підставою для формування позивачем податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сама лише наявність у ПП «НВВ» податкової накладної, виписаної від імені його контрагента - ТОВ «Інтер Лауд» є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що укладений договір між позивачем та його контрагентом суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем надано докази, які підтверджують, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів та приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету.

З урахуванням вищевикладених норм діючого законодавства та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку щодо неправомірності заявлених позивачем вимог, які в свою чергу є не обґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "НВВ" до Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування рішення, - відмовити .

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "28" травня 2013 р. .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.