Ухвала суду № 3147747, 06.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

06 березня 2008 р.                                                                                                  Справа № 29/253

                                                                                                                                   к/с № К-16101/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Конюшко К.В.Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Сергейчук О.А.при секретарі Ликовій В.Б.за участю представників сторінпозивача:не з’явивсявідповідача:Новікова Ю.О., дов. від 19.11.2007р. №2011/9/10-206розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві

по роботі з великими платниками податків на постановуГосподарського суду м. Києвавід  24.11.2005р. та ухвалуКиївського апеляційного господарського судувід22.03.2006 рокуу справі№ 29/253за позовомВідкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві

по роботі з великими платниками податківпровизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (надалі, позивач, ВАТ «ДАК «Центренерго»), звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі, відповідач, СДПІ по РВПП у м. Києві) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.05.2005р. №0000061604/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 741 816,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 756 986,00 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва (судова колегія у складі: головуючий суддя – Усатенко І.В., судді: Митрохіна А.В., Євсіков О.О.) від 24.11.2005р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційногого господарського суду від 22.03.2006р. (судова колегія у складі: головуючий суддя – Лосєв А.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) у справі №29/253 позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.05.2005р. №0000061604/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 741 816,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 756 986,00 грн.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням пп.7.3.6 п.7.3., пп.7.5.2. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.17.16 п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.1 та ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки, законодавством встановлено особливий порядок відображення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на імпорт. Крім того, судами зазначено, що позивач не декларував недооцінені або переоцінені цінності об'єкти оподаткування, а тому застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп.17.1.6 п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» здійснено неправомірно.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, СДПІ по РВППу м. Києві звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пп. 3.1.2 п.3.1 ст. 3, пп.7.3.6 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пп.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», просить скасувати судові рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті у справі № 29/253 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав відзив на вказану касаційну скаргу, у якому проти доводів останньої заперечує, з підстав необгрунтованості останніх, та просить у її задоволенні відмовити.

У судовому засіданні суду касаційної інстанцій від 31.01.2008р., на підставі ч. 2 ст. 150 КАС України, було оголошено перерву до 06.03.2008р.

Представник позивача у судове засіданні суду касаційної інстанції не з’явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. 

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.05.2005р. №0000061604/0, яким відповідно до пп.3.1.2 п.3.1 ст.3, п.4.3. ст.4, пп.7.3.6 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 17.1.3, пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у сумі 756986,00грн. та застосовано штрафні санкції з цього податку у розмірі 756986,00грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків Акту перевірки Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.04.2005р. №208/16-4/22927045 «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (код ЄДРПОУ 22927045) за період з 01.07.2002р. по 31.03.2004р.».

За результатами перевірки відповідачем встановлено, що ВАТ «Центренерго» занижено податок на додану вартість на 741816,00грн. та в акті перевірки зроблено висновок, що оскільки донараховані податкові зобов’язання ВАТ «Центренерго» у Деклараціях з податку на додану вартість не відображались та не сплачувались, то згідно з пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права на податковий кредит буде дата сплати податку по податкових зобов’язаннях, донарахованих за результатами перевірки.

Також, судами зазначено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2004р. у справі № 15/76-6 порушено справу про банкрутство ВАТ «Центренерго» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тобто, зазначено судами, станом на момент початку проведення перевірки та прийняття спірного повідомлення-рішення по відношенню до позивача було порушено провадження у справі про банктрутство та діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, з огляду на що, застосування штрафних (фінасових) санкцій до ВАТ «Ценетренерго» суперечить вимогам ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».      

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ по РВПП у м. Києві підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, останні в частині вирішення питання стосовно правомірності позиції відповідача в частині порушення позивачем вимог пп.7.3.6 п. 7.3, пп 7.5.2 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшли висновку щодо необгрунтованості твердження СДПІ по РВПП у м. Києві, що датою виникнення права на податковий кредит у ВАТ «Центренерго» буде дата сплати податку по податкових зобов’язаннях, донарахованих за результатами перевірки, оскільки це суперечить пп. 7.5.2. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, у даному випадку, датою сплати податку є фактично дата включення суми податку на додану вартість за отримані від нерезидента роботи (послуги) до податкових зобов'язань.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, однак, вважає дану правову позицію помилковою, виходячи з наступного.

Пунктом 7.3.6 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Відповідно до пп. 7.5.2 п.7.5 ст. 7 вказаного вище закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпортом товарів (супутніх послуг) вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Таким чином, за операціями з отримання робіт (послуг) податок на додану вартість сплачується шляхом включення суми податкових зобов'язань до декларації з податку на додану вартість відповідного звітного періоду, на який припадає будь-яка подія, що сталася раніше, то право на податковий кредит платник податку використовує у наступному звітному періоді (відповідно до вимог п. 5.7 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» від 30.05.1997р. № 166).

На підставі викладених норм вбачається, що висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій за змістом відповідає вищевикладеним нормативним приписам, а саме в частині, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпортом товарів (супутніх послуг) вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій, даний висновок було зроблено без належного врахування фактичних обставин справи, а саме судами не досліджено, коли/чи фактично позивачем було відображено (сплачено) податкове зобов’язання з податку на додану вартість по операціям з імпорту послуг по першій події.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, передчасним висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що у ВАТ «Центренерго» не виникає податкових зобов’язань з податку на додану вартість із врахуванням податкового кредиту, оскільки саме необхідної складової, а саме кількісного показника розміру податкового зобов’язання з податку на додану вартість, для визначення суми податкового кредиту відповідного наступного звітного періоду судами встановлено не було.

Крім того, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, останні, серед іншого, мотивовані встановлення факту невідповідності застосування пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за змістом якої не нараховуються неустойка (пеня, штраф) щодо невиконання чи неналежного виконання боржником податкових зобов’язань,

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв’язку з чим у нього виникають права та обов’язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах. 

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

З аналізу оскаржуваних судових рішень вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій даний правовий механізм застосування норм законодавства України досліджений належним чином не був, що на думку судової колегія Вищого адміністративного суду України унеможливлює визнання прийнятих судових рішень законними та обгрунтованими, у відповідності до припису ст. 159 КАС України.

Відповідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі відповідно до предмету спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                                      УХВАЛИВ:    

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову господарського суду м. Києва від 24.11.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. у справі № 29/253 задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду м. Києва від 24.11.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. у справі № 29/253 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                 Нечитайло О.М.

Судді                                                                                                          Конюшко К.В.

                                                                                                                    Ланченко Л.В.

                                                                                                                    Пилипчук Н.Г.

                                                                                                                   Сергейчук О.А.

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                     Ликова В.Б.