Ухвала суду № 3147639, 07.02.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

07 лютого 2008 р.                                                                                         Справа № 25/191-А

                                                                                                                             к/с № К-35712/06

                                                                                                                                    № К-36475/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Брайко А.І.Карась О.В.Ланченко Л.В            Пилипчук Н.Г.при секретарі: Ликовій В.Б.за участю представників сторін:позивача Мельник С. Г., дов. від 07.02.2008р.відповідача-1Кривобок Ю.М. дов. від 04.02.2008р.

№ 398/9/10відповідача-2 Столяров В.М., дов від 26.01.2008р.

№ 25розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційні скаргиДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постановуГосподарського суду м. Києва від25.07.2006 рокута ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від  01.11.2006 рокуу справі№ 25/191-А за позовомГромадської організації “Київська міська спілка автомобілістів”доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києвапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація “Київська міська спілка автомобілістів” (далі – позивач, ГО “Київська міська спілка автомобілістів”) звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі – відповідач-1, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) та Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі – відповідач-2, ДПІ у Солом’янсмькому районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду м. Києва (суддя Морозов С.М.) від 25.07.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 18.11.2005 року № 0005442312/0 та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 22.11.2005 року № 0003101802/0; стягнуто з рахунків Державного бюджету на користь Громадської організації “Київська міська спілка автомобілістів” 3,40 грн. судових витрат зі сплати судового збору.

Вказані судові рішення обґрунтовані тим, що позивач правомірно справляв плату за землю в розмірі 3% від суми земельного податку, оскільки земельні ділянки, які надані позивачу під колективні автостоянки, використовуються громадянами-членами спілки для зберігання особистих транспортних засобів, а податок за такі ділянки обчислюється відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Зазначена касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме, ст. 7 Закону України “Про плату за землю” та ст. 22 Закону України “Про кооперацію”, а саме судами не враховано, що земельні ділянки використовувались як на безоплатній, так і на платній основі.

Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва також, не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Зазначена касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та права, а саме, ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Так, суди попередніх інстанцій не врахували, що у зв’язку із введенням в дію Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” було внесено зміни до інших законів, і, зокрема, змінено порядок сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності, згідно якого орендна плата за такі земельні ділянки не може бути меньшою за розмір земельного податку.

ГО “Київська міська спілка автомобілістів” надала письмові заперечення на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, в яких спростовує наведені в ній доводи та просить залишити касаційну ДПІ у Солом’янському районі м. Києва без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року – без змін.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Державною податковою адміністрацією у м. Києві була проведена позапланова документальна перевірка Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (Громадська організація “Київська міська спілка автомобілістів”) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 року по 31.12.2004 року щодо перевірки достовірності висновків акту позапланової документальної перевірки від 14.02.2005 року № 15/26-10/05508648, проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, в ході якої встановлено, що позивачем під час проведення перевірки не було надано документів, які б підтверджували реєстрацію із статусом кооперативу, у зв’язку із чим позивачем невірно застосовано трьохвідсоткову ставку до земельного податку за землі, які були наданні йому в користування у Дніпровському та Солом’янському районах м. Києва.

За результатами перевірки Державною податковою адміністрацією у м. Києві складено акт перевірки від 12.08.2005 року № 37/14-012/05508648, на підставі якого 18.11.2005 року ДПІ у Солом’янсмькому районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005442312/0, яким позивачу, визначено податкове зобов’язання за платежем “податок на землю” в розмірі 543 788,04 грн., в тому числі, 362 525,36 грн. за основним платежем та 181 262,68 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та 22.11.2005 року ДПІ у Солом’янсмькому районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003101802/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем “земельний податок з юридичних осіб” в розмірі 269 113,05 грн., в тому числі, 179 408,70 грн. за основним платежем та 89 704,35 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до Статуту ГО “Київська міська спілка автомобілістів”, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, зареєстрованого Київським міським управлінням юстиції, позивач є громадською організацією, що на добровільних засадах об'єднує громадян – власників особистих автомобілів і транспортник засобів, інших громадян - любителів авто- мототехніки та є правонаступником Київське міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Метою діяльності позивача, згідно Статуту, є задоволення спільних інтересів своїх членів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, проведення заходів з підготовки водіїв, організованого розміщення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, сприяння розвитку технічної творчості серед автомобілістів.

Для виконання статутних завдань, що встановлено п. 2.3. Статуту, ГО “Київська міська спілка автомобілістів” у встановленому порядку здійснює необхідну господарську та іншу комерційну діяльність, у т.ч. шляхом сприяння членам спілки у будівництві приватних гаражів, в організації будівництва і експлуатації автостоянок, у організованому розміщенні транспортних засобів на автостоянках міської спілки, у технічному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів, наданні транспортно-експедиційних послуг, тощо.

Як визначено ст. 2 Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі – Закон), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ст. 4 Закону, розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власника землі та землекористувачів, порядок обчислення, сплата земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами крім цього Закону.

Статтею 5 Закону визначено, що об'єктом плати за землю є земелька ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач (у тому числі орендар).

Отже, суди першої та апеляційної інстанції вірно встановили, що ГО “Київська міська спілка автомобілістів” є платником земельного податку.

При цьому, суб'єктний склад платників податку, в тому числі за ознакою організаційно-правової форми господарювання, законодавцем врахований як критерій при встановленні пільгового режиму оподаткування, про що свідчить зміст статті 12 вказаного Закону.

Згідно ст. 7 Закону, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-- десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Аналізуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ставки земельного податку встановлені законодавцем за принципом функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Згідно з ст. 13 Закону, підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач протягом періоду, за який була здійснена перевірка контролюючим органом, використовував надані йому земельні ділянки, які з функціональним використанням згідно даних Державного земельного кадастру є землями транспорту та зв'язку, для улаштування і організації колективних автостоянок.

Нарахування суми податку здійснюється на підставі документів, виданих відповідними органами, та використання земельної ділянки в залежності від її цільового призначення та потреб, для яких ця ділянка надається землекористувачам. Грошова оцінка земельних ділянок та їх цільове використання підтверджується довідками про грошову оцінку земельних ділянок, виданими позивачу Київським міським управлінням земельних ресурсів (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Таким чином, відповідно до розрахунків земельного податку, позивач сплачував земельний податок згідно ст. 7 Закону у розмірі 3 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 ст. 7 цього Закону, що не заперечується сторонами.

Чинне законодавство України не дає визначення терміну “кооперативні автостоянки”, не вживається цей термін і в “Правилах зберігання транспортних засобів на автостоянках”, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 22.01.1996 р. № 115, дія яких поширюється на всі автостоянки, крім автостоянок гаражних кооперативів.

Відповідно до спільного Роз'яснення окремих питань, пов'язаних з платою за землю, Міністерства економіки, Державного комітету по земельних ресурсах та Головної податкової інспекції від 27.07.1993 р. № 52/33-133, № 62, № 36-310/51, інший порядок оподаткування земельних ділянок під колективними автостоянками, або гаражами громадян в межах населених пунктів, ніж той, що встановлюється ч. 5 ст. 7 Закону, передбачено лише для земельних ділянок, що знаходяться на землях природоохоронного, оздоровчою, рекреаційного, історико-культурного призначення, водного фонду і справляється відповідно до ст. ст. 8 та 10 зазначеного Закону.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки позивача не відносяться до перерахованих категорій земельних ділянок.

Крім того, в листі Державної податкової адміністрації у м. Києві № 11-101-4/2-4/2110 від 20.12.1995 р. також зазначалось, що податок на земельні ділянки позивачем справляється у розмірі 3% від суми земельного податку.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку, що позивачем вірно сплачувався в період, що перевірявся, земельний податок.

За таких обставин, за відсутності порушення відповідачем норм чинного законодавства України, відсутні й підстави для застосування до ГО “Київська міська спілка автомобілістів” відповідальності, встановленої п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті спірних судових рішень у справі № 25/191-А господарський суд м. Києва та Київський апеляційний господарський суд дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та касаційна скарга Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва підлягають залишенню без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А – без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та Державної податкової інспекції у Солом’янсмькому районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 25/191-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                               О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                       А.І. Брайко

                                                                                                                  О.В. Карась

                                                                                                                  Л.В. Ланченко

                                                                                                                  Н.Г. Пилипчук

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                               В.Б. Ликова