Ухвала суду № 3147618, 20.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“20” березня 2008 р.                                                                                                  Справа № А 17/349

                                                                                                                                        К/с № К-10884/07

Головуючий:                                                          Нечитайло О.М.

Судді:                                                                       Брайко А.І.

                                                                                  Голубєва Г.К.

                                                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                                                  Степашко О.І.

при секретарі судового засідання                      Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача:                                                               Гармаш Л.М., дов. від 22.01.2008р.

                                                                                №1990/10/08-10/2-08

                                                                                Попова М.С., дов. від 22.01.2008р.

                                                                                № 1975/10/08-10/1-09

відповідача-1:                                                      Левченко О.В., дов. від 15.01.2008р.

                                                                                Житніков А.І., ордер від 18.03.2008р. № 23/301

відповідача-2:                                                      не з’явився

прокурора:                                                           Кудінов Ю.М.

розглянувшикасаційну скаргу                      Спеціалізованої державної податкової інспекції по

                                                                               роботі з великими платниками податків  

                                                                               у м. Дніпропетровську

на постанову                                                       Господарського суду Дніпропетровської області

від                                                                         19.12.2006р.

та ухвалу                                                             Дніпропетровського апеляційного

                                                                               господарського суду

від                                                                         12.04.2007р.

у справі                                                                № А 17/349-06

за позовом                                                             Спеціалізованої державної податкової інспекції по

                                                                                роботі з великими платниками податків 

                                                                                 у м. Дніпропетровську

до                                                                             1. Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                                                  компанії «Ресурс»

                                                                                 2. Приватного підприємства «Тумус»

за участю                                                                Прокуратури м. Дніпропетровська

про                                                                            визнання господарського зобов’язання недійсним

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (надалі – позивач, СДПІ по РВПП у м. Дніпропетровську) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю компанії «Ресурс» (надалі- -відповідач-1, ТОВ компанія «Ресурс») та Приватного підприємства «Тумус» (надалі – відповідач-2, ПП «Тумус») про визнання господарського зобов’язання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.06р. (судова колегія у складі: головуючий суддя  - Стрелець Т.Г., судді: Кеся Н.Б., Кожан М.П.), яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. у справі №А17/349-06 (судова колегія у складі: головуючий суддя – Кузнєцова І.Л., судді: Чимбар Л.О., Швець В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що надані позивачем докази не є достатніми та не свідчать про спрямованість укладених відповідачами договорів купівлі-продажу на досягнення цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства в силу нормативного припису ст. 207 ГК України.

СДПІ по РВПП у м. Дніпропетровську, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати ухвалені у справі № А 17/349 судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач-1 та відповідач-2 надали до Вищого адміністративного суду України заперечення на подані у справі № 17/349 касаційні скарги, в яких доводи останніх вважають необгрунтованими та просять залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання суду касаційної інстанції не з’явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. 

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

10.11.2005р. відповідач-1 (покупець) з однієї сторони і відповідач-2 (продавець) з другої сторони уклали договір №200507 про поставку товару (агломерат залізорудний офлусований) відповідно до Специфікацій (у подальшому — Договір).

Відповідно до Специфікацій №1, №2 до Договору відповідач-2 має поставити відповідачеві-1 агломерат залізорудний офлусований, виробник Південний гірничо-збагачувальний комбінат у загальній кількості 862 500 тон на загальну суму 291 814 500,00 грн., умови поставки СРТ ст. Горяйново.

На виконання Договору, відповідач-2 виписав відповідачеві податкові накладні №1271 від 28.12.2005р., №982 від 30.11.205р. на загальну суму 215 847 916,70 грн., в тому числі ПДВ 40 769 583,34 грн.

В свою чергу, відповідач-1 сплатив відповідачеві-2 за отриманий товар загальну суму грошових коштів у розмірі 290 381 800,00 грн. відповідно до платіжних доручень №1355 від 30.11.2005р., №1502 від 29.12.2005р.

У зв'язку з неможливістю здійснення поставки товару після передплати, відповідач-2 повернув на поточний рахунок відповідача-1 загальну суму передплати у розмірі 290 381 800,00 грн., у зв'язку з чим, відповідач-2 склав розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Відповідно до листа Броварського відділу податкової міліції Управління податкової міліції ДПА у Київській області від 11.04.2006р. №1524/7/26 зазначено, що не виявилось можливим встановити місцезнаходження посадових осіб відповідача-2.

Актом про встановлення місцезнаходження платника податку від 10.04.2006р. встановлено, що відповідач-2 за юридичною адресою, вказаною у реєстраційних документах, (Київська область, м. Яготин, вул. Шевченка, 235) не знаходиться.

Аналогічний Акт щодо невстановлення місцезнаходження відповідача-2 від 28.04.2006р. №7/2301/32395539 був складений ДПІ у Яготинському районі Київської області.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача-1, прокурора, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ по РВПП у м. Дніпропетровську підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи СДПІ по РВПП у м. Дніпропетровську, заявлено позов про визнання господарського зобов’язання, укладеного між відповідачами недійсним, на підставі ст.ст. 207-208 Господарського кодексу України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження щодо даної частини позовних вимог, з наступних мотивів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що, порушує публічний порядок а отже, нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1.1 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам Держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державною бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі в частині позовних вимог СДПІ по РВПП у м. Дніпропетровську про визнання укладених відповідачами договорів купівлі-продажу недійсними в порядку, передбаченому ст. 207 ГК України.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в дохід держави грошових коштів у розмірі 215847916,70 грн., отриманих за оскаржуваними господарськими зобов’язаннями, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

З даного приводу судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома є сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п. 1 ст. 208 ГК України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача-1 та відповідача-2 санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. у справі № А17/349-06 задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. у справі № А17/349-06 в частині відмови у задоволенні вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі.

В решті постанову господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. у справі №А17/349-06залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                            Нечитайло О.М.

Судді                                                                                                                      Брайко А.І.

                                                                                                                                Голубєва Г.К.

                                                                                                                                Пилипчук Н.Г.

                                                                                                                                Степашко О.І.

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                                    В.Б. Ликова