Ухвала суду № 3147547, 19.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

19 «червня» 2008 р.                                                                                       Справа № 34/475-06-11996А

                                                                                                                                    к/с № К-6700/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Конюшко К.В.Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Степашко О.І.при секретарі Ликова В.Б.за участю представників сторінпозивача:Фурса В.М., дов. від 18.06.2008р. № 18-ДФвідповідача:Каравайцева О.В. дов. від 13.02.2008р. №7246/н/10-117

Любарчик І.С., дов. від 17.06.2008р. №29173/л/10-117розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одесина постановуГосподарського суду Одеської області від  12.01.2007р.та ухвалуОдеського апеляційного господарського судувід28.02.2007р.у справі№ 34/475-06-11996Аза позовомСпільного українсько-англійського підприємства «Панком-Юн» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одесипровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-англійське підприємство «Панком-Юн» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі – СУАП ТОВ «Панком-Юн», позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (надалі – відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. № 0000482350/0.

Постановою господарського суду Одеської області, із врахуванням уточнення позовних вимог, (суддя Фаер Ю.Г.) від 12.01.2007р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий – Поліщук Л.В., судді: Бандура Л.І., Туренко В.Б.) від 28.02.2007р. у справі № 34/475-06-11996А, позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/ повністю, стягнуто з Державного бюджету України на користь СУАП ТОВ «Панком-Юн» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що встановлені у ході розгляду справи фактичні обставини, не підтверджують висновки ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ДПІ у Приморському районі м. Одеси звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Одеської області від 12.01.2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2007р. у справі № 34/475-06-11996А та прийняти нову постанову, якою у позові СУАП ТОВ «Панком-Юн» відмовити.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси, за змістом яких, вимоги останньої вважає необгрнутованими, з огляду на що, підстав для їх задоволення, на думку позивача, не вбачається та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені слідуючі фактичні обставини справи:

СУАП ТОВ «Панком-Юн» подано до СДПІ по РВПП у Приморському районі м. Одеси, (правонаступником якої є ДПІ у Приморському районі м. Одеси), податкові декларації з податку на додану вартість за січень-травень 2005р., у т.ч. уточнені податкові декларації, в яких згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», задекларовано бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Актами про результати позапланових перевірок позивача з питання правильності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2005р. від 17.06.2005р. №5397/23-3412/22447150, за лютий 2005р. від 05.07.2005р. №5738/23-3412/22447150, за березень 2005р. від 15.06.2005р. №5250/1/23-3412/22447150, за квітень 2005р. від 15.06.2005р. №5276/1/23-3412/22447150, за травень 2005р. від 25.01.2006р. №329/23-5012/22447150/09/12 відповідач не встановив порушень при визначені сум бюджетного відшкодування за січень 2005р., за березень 2005р.-травень 2005р., але зменшив розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2005р. на суму 671,67 грн.

Актом додаткової невиїзної позапланової документальної перевірки з питання відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2005р.-травень 2005р. від 02.10.2006р. № 4125/23-50/22447150/109, відповідач виявив порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, п. п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало в тому, що документально не доведений факт, що ТОВ «Верона-Миколаїв» та ТОВ «Адлер Миколаїв» є виробниками металобрухту чорних кольорових металів, які поставлялись позивачу через ланку посередників ВП ТОВ «Панком-Мет», ТОВ «Девіта», а задекларована сума податкових зобов’язань фактично до бюджету не сплачувалась, відтак позивачем неправомірно заявлена до відшкодування частка суми податку на додану вартість за січень 2005р. на суму 809 891,93грн., за лютий 2005р. на суму 557 120,51грн., за березень 2005р. на суму 418 549,1грн., за квітень 2005р. на суму 265 936,78грн., за травень 2005р. на суму 690 150,87грн., що призвело до завищення чистої суми зобов'язань з податку на додану вартість за вказаний період на 2 741 649,19грн.

На підставі цього акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийняла податкове повідомлення-рішення від 24.10.2006р. №0000482350/ про зменьшення розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2 741 649,19 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скаргаДПІ у Приморському районі м. Одеси задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній в перевіряємому періоді) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, у ході розгляду справи встановлено, що позивачем дотримано всі необхідні умови, з якими Закон України «Про податок на додану вартість» кореспондує виникнення права у платника податків на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Так, зокрема, господарські суди першої та апеляційної інстанції, перевіривши на відповідність вимогам законодавства України, надані позивачем вантажні митні декларації, правильність показників податкових декларацій, а також те, що позивачем доведено придбання товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, дійшли висновку щодо дотримання СУАП ТОВ «Панком-Юн» всіх необхідних умов для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товар, отриманий позивачем від ТОВ «Панком Мет» повністю оплачено та до ціни останнього включено суму податку на додану вартість, відповідно до пп. 6.1.1 п.6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», даний факт власне відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, відповідачем обгрунтованість власних тверджень про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, п. п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» доведено не було.

Мотивація та докази, надані у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію господарських судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 34/475-06-11996А, Господарський суд Одеської області та Одеський апеляційний господарський суд дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Таким чином, касаційна скарга ДПІ у Приморському районі м. Одеси підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Одеської області від 12.01.2007р. та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2007р. у справі № 34/475-06-11996А – без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси на постанову Господарського суду Одеської області від 12.01.2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2007р. у справі № 34/475-06-11996Азалишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 12.01.2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2007р. у справі № 34/475-06-11996Азалишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                             О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                      К.В. Конюшко

                                                                                                                 Л.В. Ланченко

                                                                                                                 Н.Г. Пилипчук

                                                                                                                 О.І. Степашко

З оригіналом вірно

Відповідальний серетар                                                                       В.Б. Ликова