Ухвала суду № 3147476, 14.08.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

14 «серпня» 2008 р.                                                                                         Справа № 15/558/05

                                                                                                                                 к/с № К-5981/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Костенко М.І.Маринчак Н.Є.Рибченко А.О.Степашко О.І.розглянувшиу попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постановуГосподарського суду Миколаєвської області від 06.11.2006 р.та ухвалу  Одеського апеляційного господарського судувід 13.02.2007р.у справі№ 15/558/05за позовомВідкритого акціонерного товариства «Конвеєрмаш»доЛенінської міжрайонної державної податкової інспекції за участю Прокурора Миколаївської області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Конвеєрмаш» (надалі-позивач, ВАТ «Конвеєрмаш») звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі – відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, як правонаступник Ленінської МДПІ) про визнання частково недійсними і скасування податкових повідомлень рішень від 05.05.2005 р. № 000892301/0/1676, № 0000902301/0/1677 та від 21.12.2005 р. № 0002672301/0/5267.

Постановою господарського суду Миколаївської області з урахуванням змінених позовних вимог (суддя Середа О.Ф.) від 06.11.2006 р. у справі № 15/558/05, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ленінської МДПІ:

- від 05.05.2005р. № 0000892301\0\1676 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі основного платежу- 1412300 грн. та штрафних ( фінансових) санкцій – 1265167,5 грн.;

- від 05.05.2005р.  № 0000902301\0\1677 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі основного платежу- 983 690 грн. та штрафних ( фінансових) санкцій – 491845,5 грн.;

- від 21.12.2005р.  № 00002672301\0\5267  про збільшення податкових зобов’язань (штрафні санкції)  по податку на прибуток – 154180 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий – Петров М.С. судді: Разюк Г.П., Колоколов С.І.) від 13.02.2007р. у справі № 15/558/05, апеляційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва залишено без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006р. у справі №15/558/05 - без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що висновки акту перевірки на підставі яких відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України.

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, не погоджуючись із судовим рішенням першої та апеляційної інстанцій у справі № 15/558/05 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення попередніми судами норм матеріального права, а саме: п.п. 7.9.3 п.7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 17.1.3., п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» просить задовольнити вимоги касаційної скарги та скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006 р та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 15/558/05.

Позивач надіслав заперечення на касаційну скаргу в яких просить залишити рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки данні рішення є законними, постановленими в результаті всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

Ленінською МДПІ у м. Миколаєві було проведено комплексну документальну перевірку з питань дотримання норм податкового та валютного законодавства ВАТ «Конвеєрмаш» за період з 01.04.03 по 31.12.2004р., про що було складено Акт від 29.04.05 за № 315/23-01-120-00211381/54.

За результатами перевірки, позивачу було визначено податкове зобов’язання: з податку на прибуток, зокрема основний платіж -1415200 грн., та штрафні санкції – 1266620 грн.; з податку на додану вартість, зокрема основний платіж – 988047 грн., та штрафні санкції – 494024 грн.;   збільшено штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 154180 грн.

Зокрема, в акті перевірки відповідач дійшов наступних висновків:

-позивач неправомірно відніс до складу валових витрат на підставі пп. 7.9.3 п. 7.9. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми процентів, нарахованих на прості процентні векселі власної емісії, без наявності будь-якого підтвердження пред’явлення до платежу простих процентних векселів, емітованих позивачем.

-оскільки позивач не мав право відносити до складу валових витрат суми відсотків по вищевказаним процентним векселям, то враховуючи положення п.4.8ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми ПДВ, нараховані на зазначені відсотки, не могли бути віднесені по податкового кредиту з податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 7.9.3. п. 7.9. ст.. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за процентними цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів.

Отже, вищезазначена норма не ставить в обов’язкову залежність права включення до складу валових витрат відсотків від факту обов’язкового здійснення платником податку платежу за векселем і саме у грошовій формі, як стверджує відповідач.

Виходячи з змісту положень ст. 77, 33, 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, прості процентні векселі строком «за пред'явленням», які були емітовані позивачем, підлягають оплаті при їх пред'явленні.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» припинення зобов’язань за векселем можливе внаслідок припинення вексельних зобов’язань.

Главою ХІХ Цивільного кодексу Української РСР та главою 50 Цивільного кодексу України передбачені підстави припинення зобов’язань, зокрема, збігом боржника і кредитора, зарахування, за угодою сторін, виконанням, тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, процентні векселі, емітовані позивачем на користь інших підприємств, останніми до платежу пред'являлись, що підтверджується актами пред'явлення векселів до платежу, які співпадають з податковими періодами, в яких був здійснений обмін таких векселів на векселі третіх осіб.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій в частині твердження, що позивач правомірно, з дотриманням положень законодавства, включив до складу валових витрат суму відсотків по даті, коли вони підлягали виплаті (в даному випадку - по даті пред’явлення векселів до сплати), а відповідно, сума ПДВ, нарахована на такі проценти -повинна бути включена до податкового кредиту за ставкою 20% на підставі підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість"(в редакції, що діяла в перевіряємий період), відповідно до якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації".

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій передбачених пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за порушення в частині оспорюваних податкових зобов’язань, оскільки штрафні (фінансові) санкції застосовуються, лише при наявності порушення.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 15/558/05, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 15/558/05 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 15/558/05 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                 О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                         М.І. Костенко

                                                                                                                     Н.Є. Маринчак

                                                                                                                    А.О. Рибченко

                                                                                                                     О.І. Степашко

З оригіналом вірно

відповідальний секретар