Ухвала суду № 3146979, 03.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-34890/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

03 червня 2008 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Федорова М.О.

суддів:                                                            Брайка А.І.

                                                                          Голубєвої Г.К.

                                                                          Карася О.В.

                                                                          Рибченко А.О.

секретар судового засідання                   Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 03.06.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуСДПІ у м. Києві по роботі з великим платниками податків на постанову господарського суду м. Києва від 15.08.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006

у справі                     25/76-А

за позовом               НАК «Нафтогаз України»

до                               СДПІ у м. Києві по роботі з великим платниками податків

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду м. Києва з позовом про визнання нечинними рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000721606/0 від 18.11.2005р., № 0000721606/1 від 30.12.2005р., та рішення № 13619/10/16-611 від 27.12.2005р.

В процесі судового розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить визнати нечинним також податкове повідомлення-рішення № 0000721606/2 від 23.03.2006р. прийняте відповідачем за результатами адміністративного оскарження.

Постановою Господарського суду м. Києва від 15.08.2006р., яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі №25/76-А, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

НАК «Нафтогаз України» надало заперечення на касаційну скаргу №14-3625 від 11.12.2007, в якому просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків було проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку з податку на додану вартість НАК "Нафтогаз України" за період з 01.11.2004р. по 31.08.2005р., за результатами якої складено акт за № 635/16-6/20077720 від 07.11.2005р.

Згідно вищезазначеного акту позивачеві на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим повідомленням-рішенням № 0000721606/0 від 18.11.2005р. визначено до сплати штрафні санкції в розмірі 378800663 грн.за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

За результатами узгодження суми штрафних санкцій в апеляційному порядку, на виконання п. 5.3 Наказу ДНА України «Про затвердження порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій» з метою доведення до платника податків граничного терміну сплати визначеного податкового зобов'язання, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000721606/0 від 18.11.2005р., №0000721606/1 від 30.12.2005р., № 0000721606/2 від 23.03.2006р., згідно рішення № 13619/10/15-611 від 27.12.2005р.

Крім того, актом перевірки встановлено, що позивачем порушено граничні терміни сплати податкових зобов'язань по податку на додану вартість, встановлених пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Перевірка позивача проводилась відповідачем на підставі наявних даних, зокрема карток особового рахунку про сплату податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що позивач виконав свій обов'язок щодо своєчасної сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість у перевіряємому періоді. Посилання ж відповідача на дані облікової картки позивача, згідно з якою у позивача був наявний податковий борг за попередні звітні періоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки облікова картка позивача не є доказом, за допомогою якого відповідно до закону має встановлюватись наявність та розмір податкового боргу.

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Згідно з вимогами пункту 1.2 статті 1 Закону №2181, податкове зобов'язання - зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю, - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181 встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним  податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 для подання податкової декларації.

Відповідно до норм підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону 2181 у разі якщо платник податків не сплачує самостійно визначеної суми податкового зобов'язання у строки, зазначені у ст. 5 Закону № 2181, така сума визнається сумою податкового боргу платника податків, а платник податків несе відповідальність у вигляді застосування штрафу відповідно до загального строку затримки згідно із п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 та нарахування пені згідно із пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Закону № 2181 від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Таким чином, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181 податковий борг (недоїмка), це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно п. п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181 джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, сума податкового зобов'язання яку платник податків узгодив та не сплатив в строки передбачені в п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 автоматично визнається сумою податкового боргу на підставі п. 1.3 ст. 1 та п. п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181.

На підставі п. п. г п. п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181 Державною податковою адміністрацією України було надане податкове роз'яснення щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу № 540 від 13.11.2002 р. яким зазначено, що кошти, що надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

Згідно п. 5.4 Інструкцій про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, яка була затверджена Наказом Головної державної податкової інспекції України № 37 від 12.05.1994 р. в редакцій від 03.09.2001 р. (яка була чинна у періоді, за який проводилась перевірка) облік надходження платежів в картках особових рахунків здійснюється у порядку календарної черговості настання граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань.

Таким чином, судами порушено норму матеріального права, а саме п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181, яка чітко передбачає, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань.

Також необхідно зазначити, що ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 79 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, а також те, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Отже, аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що судами помилково не були враховані данні з облікової картки платника податків, які відображають наявність податкового боргу та черговість його погашення.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим постанова господарського суду м. Києва від 15.08.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі №25/76-А підлягають скасуванню, а справа №25/76-А, відповідно до п. 6 ч.1 ст.223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великим платниками податків задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 15.08.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі №25/76-А – скасувати.

Справу №25/76-А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О.ФедоровСуддіА.І. Брайко Г.К. ГолубєваО.В. КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                                                 А.О.Патюк